ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 815/980/18
касаційне провадження № К/9901/1486/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 (суддя Cтефанов С.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 (головуючий суддя Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
В березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.06.2017 №25297-13, №25299-13.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неповнолітніми особами, на обліку в контролюючому органі не стоять, а тому покладення на них обов`язку зі сплати податку порушує їх право, передбачене статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» на рівень життя, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, духовного і соціального розвитку. Позивач вважає, що чинним законодавством передбачено лише права неповнолітніх осіб та не встановлено будь-яких обов`язків. Позивач вважає, що відповідно до положень пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань платника податків є будь-які власні кошти, отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів та з інших джерел. На думку позивача, визначене частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України право батьків управляти майном, належним малолітній дитині не означає обов`язок сплачувати податок на майно.
Крім того, позивач вказувала на те, що нежитлова будівля, що визнана податковим органом об`єктом оподаткування, є складом (тобто виробничою будівлею) та розміщена на земельній ділянці, цільове призначення якої - для експлуатації та обслуговування виробничої будівлі, а тому відповідно до положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не може бути об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 25.04.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку, що контролюючим органом правомірно та вірно обраховано вищезазначеним особам розмір податку на нерухоме майно. ПК України не містить положень щодо звільнення неповнолітніх фізичних осіб від обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно у разі наявності у даних осіб житлової та/або нежитлової нерухомості. Також суди зазначили, що позивач не може бути звільнений від сплати податку відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки ці будівлі не належать промисловим підприємствам.
Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неповнолітніми особами, на обліку в контролюючому органі не стоять, а тому покладення на них обов`язку зі сплати податку порушує їх право, передбачене статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» на рівень життя, достатній для їх фізичного, інтелектуального, морального, духовного і соціального розвитку. Скаржник зазначає, що чинним законодавством передбачено лише права неповнолітніх осіб та не встановлено будь-яких обов`язків. Скаржник також посилається на неврахування судами, що нежитлова будівля, що визнана податковим органом об`єктом оподаткування, є складом (тобто виробничою будівлею) та розміщена на земельній ділянці, цільове призначення якої - для експлуатації та обслуговування виробничої будівлі, а тому відповідно до положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не може бути об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.02.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.10.2024 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 24.10.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди встановили, що 08.06.2017 Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№25297-13, яким ОСОБА_2 визначено податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в сумі 6528,96 грн;
№25299-13, яким ОСОБА_3 визначено податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в сумі 6528,96 грн.
Також встановлено, на час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (має 15 років) та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (має 13 років) - є неповнолітніми дітьми ОСОБА_1 , що підтверджуються копіями свідоцтв про народження.
На підставі свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 належить 1/4 частки нежитлового приміщення загальною площею 947,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1399 кв.м.
Згідно свідоцтва про право на спадщину серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 також належить 1/4 частки нежитлового приміщення загальною площею 947,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1399 кв.м.
Після отримання зазначених вище податкових повідомлень-рішень, ОСОБА_1 , як законний представник своїх неповнолітніх дітей, не погоджуючись з ними, оскаржила їх до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції статтю 266 ПК України, якою запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.1.2 зазначеної статті ПК України встановлюються правила визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:
а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;
б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування у відповідності до є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
З офіційного сайту Одеської міської ради (http://omr.gov.ua/ru/acts/council/66970/) встановлено, що на території міста Одеси з 01.01.2015 діє рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким затверджено Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пункту 5.1 рішення Одеської міської ради із змінами, внесеними рішенням Одеської міської ради від № 6915-VI від 10.09.2015, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Порядок виконання грошових зобов`язань малолітньої/неповнолітньої особи визначено статтею 99 ПК України.
За правилами пункту 99.2 статті 99 ПК України грошові зобов`язання малолітніх/неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття малолітніми/неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.
Батьки (усиновителі) малолітніх/неповнолітніх і малолітні/неповнолітні у разі невиконання грошових зобов`язань малолітніх/неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов`язань та/або податкового боргу.
Відповідно до пункту 99.6 статті 99 ПК України законні представники платників податків - фізичних осіб несуть відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами для платників податків, за невиконання обов`язків, зазначених у пункті 99.5 цієї статті.
Ураховуючи встановлені обставини у цій справі та наведені положення ПК України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від імені неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні здійснювати їх батьки.
Судами вірно зазначено, що посилання позивача, в якості підстави для звільнення від сплати податку на те, що згідно з нормами Сімейного та Цивільного кодексів неповнолітні особи не наділені правом самостійно сплачувати грошові зобов`язання є безпідставними, з огляду на те, що саме положеннями ПК України врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. ПК України чітко визначено порядок виконання грошових зобов`язань малолітньої/неповнолітньої особи.
Посиланням скаржника на те, що нерухоме майно неповнолітніх осіб не є об`єктом оподаткування відповідно до положень підпунктів «є», «ґ» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суди надали оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції та враховує встановлені судами обставини, що будівлі, які належать неповнолітнім особам, не використовуються ними у промисловому виробництві.
Відтак суди дійшли правильного висновку, що зазначене нерухоме майно є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк