ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2021 року
м. Київ
справа № 816/149/16
касаційне провадження № К/9901/27559/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 (суддя - Канигіна Т.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Курило Л.В., Русанова В.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтень» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «Жовтень») до Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, правонаступник ГУ ДПС у Полтавській області, (далі у тексті - Інспекція, Карлівська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У С Т А Н О В И В:
11.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтень» звернулось до суду із адміністративним позовом до Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступник ГУ ДПС у Полтавській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2015 № 0000582200.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що безпідставними є висновки акту перевірки від 22.07.2015 № 16/22/31539058 про нереальність господарських операцій з контрагентом - ТОВ "Вівотранс", оскільки, вони підтверджуються наявними у матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. А відтак, висновки податкового органу про завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, податкової декларації з податку на додану вартість позивач вважає необґрунтованими та безпідставними, а податкове повідомлення-рішення від 03.08.2015 № 0000582200 протиправне і просив його скасувати.
У письмових запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що у ході проведеної перевірки було встановлено, що позивачем не здійснювалися господарські операції у жовтні 2014 року між позивачем та ТОВ "Вівотранс", а тому ним безпідставно завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, податкової декларації з податку на додану вартість - спеціальний режим оподаткування у сфері сільського господарства, у розмірі 18 272, 00 грн, зважаючи на що, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно і підстави для його скасування відсутні.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 03.08.2015 № 0000582200. Судовий збір стягнуто на користь ТОВ «Жовтень» за рахунок бюджетних асигнувань.
Інспекція, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зазначає, що судами, досліджені первинні документи по господарським операціям, проте не встановлені реальність здійснення господарської операції та не були перевірені фактичні обсяги господарських операцій, не враховані судами й документи акту перевірки від 22.07.2015 № 16/22/31539058 щодо неналежного оформлення товарно - транспортних накладних та зазначають про невідповідність даних у них.
Позивачем заперечення на касаційну скаргу суду не надавались, що у силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.07.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд ухвалою від 05.07.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 06.07.2021.
Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України У разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Верховний Суд допускає заміну відповідача - Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області її правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією, на підставі наказу в.о. начальника Карлівської ОДПІ від 07.07.2015 № 31 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтень", код ЄДРПОУ 31539058", із урахуванням наказу в.о. начальника Карлівської ОДПІ від 10.07.2015 № 35 "Про продовження проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтень", код ЄДРПОУ 31539058", у зв`язку з ненаданням ТОВ "Жовтень", код ЄДРПОУ 31539058, на обов`язковий письмовий запит органу державної служби від 06.01.2015 № 30/10/16-12- 22-18 та від 14.05.2015 № 1546/10/16-12-22-18 відповіді в повному обсязі, а саме відсутні: разові замовлення, які є невід`ємними додатками до договору № ТЕО-14/63-ПНСХ-ЖВТ про надання транспортно - експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 10.06.2014; складські документи зернового складу: складська квитанція, складське та заставне свідоцтво, та згідно з підпунктами 16.1.5, 16.1.7, 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, підпунктами 20.1.2, 20.1.4 пункту 20 статті 20, пунктами 73.3, 73.5 статті 73, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 глави 8 Податкового кодексу України, пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VІІІ, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Жовтень" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Вівотранс", код ЄДРПОУ 39230146, за період з 01.10.2014 по 31.10.2014.
За результатами перевірки складено акт від 22.07.2015 №16/22/31539058, у якому зафіксовані порушення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), у результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, податкової декларації з податку на додану вартість - спеціальний режим оподаткування у сфері сільського господарства, у розмірі 18 272, 00 грн, у тому числі, за жовтень 2014 року на суму 18 272, 00 грн.
На підставі акта перевірки від 03.08.2015 Інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000582200, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 18 272, 00 грн.
Не погоджуючись із даним податковим повідомленням - рішенням платник податків звернувся до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, висновки Інспекції про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на матеріалах акта, за якими останнім неправомірно включено до складу податкового кредиту за жовтень 2014 року суму податку на додану вартість (далі у тексті - ПДВ) у розмірі 18 271, 93 грн за взаємовідносинами із ТОВ "Вівотранс", оскільки, на думку податкового органу, позивач фактично не здійснював господарської діяльності.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами під час судового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили безпідставність таких тверджень Інспекції, враховуючи, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за дослідженим господарським договором і об`єктивність інформації у первинних документах за цим договором підтверджено наданими доказами, що містяться у матеріалах справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ТОВ «Жовтень» (ЄДРПОУ 31539058) зареєстровано юридичною особою та на підставі свідоцтва Карлівської МДПІ Полтавської області ДПС від 07.02.2013 № 200108769, серія НБ № 112136, перебуває на обліку, як суб`єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що досліджуючи надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентом - ТОВ «Вівотранс», судами встановлено, що протягом жовтня 2014 року між ТОВ "Жовтень" та ТОВ "Вівотранс" укладено договір від 10.06.2014 № ТЕО-14/63-ПНСХ-ЖВТ про надання транспортно - експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом.
Так, на виконання умов та у порядку, передбаченому цим договором, ТОВ "Вівотранс" у жовтні 2014 року було надано позивачеві послуги з перевезення кукурудзи на загальну суму 109 631, 60 грн, у тому числі, ПДВ у розмірі 18 271,93 грн.
У ході судового розгляду справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надано та досліджено судами копії первинних документів за операціями із означеним контрагентом, а саме: - рахунки-фактури: № 000056 від 15.10.2014 на суму 51 273,83 грн, в тому числі ПДВ - 8 545,64 грн, №000065 від 16.10.2014 на суму 24 151,65 грн, в тому числі ПДВ - 4 025,27 грн, № 000073 від 20.10.2014 на суму 26 899,48 грн, в тому числі ПДВ - 4 483,25 грн, № 000087 від 20.10.2014 на суму 7 306,64 грн, в тому числі ПДВ - 1 217,77 грн; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): № 000056 від 15.10.2014 на суму 51 273,83 грн, в тому числі ПДВ - 8 545,64 грн, № 000065 від 16.10.2014 на суму 24 151,65 грн, в тому числі ПДВ - 4 025,27 грн, №000073 від 20.10.2014 на суму 26 899,48 грн, в тому числі ПДВ - 4 483,25 грн, № 000087 від 20.10.2014 на суму 7 306,64 грн, в тому числі ПДВ - 1 217,77 грн; податкові накладні: № 56 від 15.10.2014 на суму 51 273,83 грн, в тому числі ПДВ - 8 545,64 грн, № 65 від 16.10.2014 на суму 24 151,65 грн, в тому числі ПДВ - 4 025,27 грн, № 73 від 20.10.2014 на суму 26 899,48 грн, в тому числі ПДВ - 4 483,25 грн, № 87 від 20.10.2014 на суму 7 306,64 грн, в тому числі ПДВ - 1 217,77 грн; товарно-транспортні накладні та виписки по рахунку, якими позивач підтвердив здійснення оплат за надані послуги перевезення за платіжними дорученнями від 31.10.2014 № 619 на суму 7 306, 67 грн, від 31.10.2014 № 620 на суму 26 899, 65 грн, від 31.10.2014 № 622 на суму 24 151, 65 грн, від 31.10.2014 № 623 на суму 51 273, 83 грн.
Крім іншого, судами встановлено, що надані у ході судового розгляду справи позивачем докази, а саме: договір складського зберігання від 13.10.2014 № 14-18 укладений між ТОВ "Агрострой" та ТОВ "Жовтень", договір складського зберігання від 14.10.2014 № 73 укладеного між ПАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Жовтень", підтверджують надання послуг з перевезення ТОВ "Вівотранс" кукурудзи, яка у подальшому зберігалася на складах, що належать ТОВ "Агрострой" та ПАТ "Компанія "Райз", факт прийняття кукурудзи вказаними зберігачами підтверджено, долученими до матеріалів справи, копіями складських квитанцій на зерно та копіями реєстрів накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку № 102 від 13.10.2014, № 103 від 14.10.2014, № 104 від 15.10.2014 та копії карток аналізу зерна за 12.10.2014, 13.10.2014 та 14.10.2014.
Судами встановлено, що первинні документи, якими позивач доводив реальність здійснення господарських операцій із вказаним в акті перевірки контрагентом, оформлені належним чином та містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів, позивачем було виконано усі передбачені законом обов`язки, наявні всі документальні на підтвердження розміру податкового кредиту та понесених витрат, що відповідачем під час судового розгляду справи спростовано не було.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом не зафіксовано та не доведено дефектів в господарській правосуб`єктності ТОВ «Вівотранс».
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є саме те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з абзацом пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість законодавець визначає факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності платника податків.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.
Так, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально.
Вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
У ході судового розгляду справи належні докази нереальності укладених позивачем із контрагентом правочинів відповідачем надані не були, також встановлено, що на час дії угод ТОВ «Вівотранс» не виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований як платник податку на додану вартість в установленому порядку, мав належну правосуб`єктність щодо права виписувати та надавати податкові накладні, зважаючи на що, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що висновок відповідача про нереальність правочинів позивача із зазначеним контрагентом є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та докази, надані сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, положення Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами, а належним чином видані та оформлені податкові накладні були підставою для формування податкового обліку.
З висновками відповідача суди правомірно не погодились, обґрунтовуючи своє рішення тим, що під час дослідження факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники, крім того, зазначили суди попередніх інстанцій і на обставини того, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов`язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов`язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.
Встановлено судами хибність посилань відповідача на те, що реальність господарських операції між позивачем та ТОВ "Вівотранс" поставлено під сумнів і у зв`язку з тим, що контрагент позивача ТОВ "Вівотранс" не має власних транспортних засобів, а орендує транспортні засоби, що, в свою чергу, унеможливлює здійснення вказаним контрагентом господарської діяльності.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду справи не надав жодних доказів того, що господарська діяльність ТОВ "Вівотранс" з оренди транспортних засобів, які використовувались у наданні послуг перевезення позивачу, суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам,
Судами вірно зазначено, що контрагент позивача не позбавлений права залучати для виконання договору № ТЕО-14/63-ПНСХ-ЖВТ про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 10.06.2014 інших перевізників.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами вже надано оцінку доводам та документам касатора, викладеним у касаційній скарзі, як на такі, що не враховані судами при винесені рішень. Так, судами вірно зазначено, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи доводи податкового органу, які ґрунтувались на податковій інформації, оскільки формування суб`єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов`язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентом правил господарської діяльності.
Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.
У акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагентів позивача та інших суб`єктів господарювання по ланцюгу постачання.
З приводу тверджень відповідача у доводах касаційної скарги щодо того, що у товарно-транспортних накладних позивача на перевезення товару, наданих на перевірку, міститься недостовірна інформація, а саме: не у повному обсязі відображена про перевізників, транспортні засоби, частково відсутня інформація про особу, якій видано довіреність на отримання ТМЦ, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що це само по собі не може слугувати доказом відсутності поставки від вказаного контрагента, адже жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця і у випадку їх відсутності або недостовірності відображеної у них інформації покупець товару позбавлений права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару.
Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 № 128/2568), ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
У свою чергу, сама по собі відсутність або неналежне оформлення ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.
Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства, а незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів, у даному випадку товарно-транспортних накладних, виявлені контролюючим органом у результаті перевірки позивача, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей та їх транспортування автомобільним транспортом.
Колегія суддів Верховного Суду також наголошує, що судами під час дослідження факту здійснення господарської операції мають оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Визнання недійсними (у тому числі, і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку не може бути обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань.
Оскільки, позивачем було виконано усі передбачені законом умови, необхідні для формування податкового кредиту та наявні усі документальні підтвердження його розміру, тому він не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, вчинені його контрагентами.
На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґента, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи під час здійснення ними вказаних господарських операцій.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.
Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, скаржник просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.
У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Замінити відповідача - Карлівську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області її правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області.
Касаційну скаргу Карлівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова