ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2020 року
Київ
справа №816/2026/18
адміністративне провадження №К/9901/27041/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019 (головуючий суддя: Чалий І.С., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі №816/2026/18 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання нечинним рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
12.06.2018 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі - Полтавське об`єднане УПФУ Полтавської області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач-2), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
визнати нечинним та скасувати рішення Полтавського об`єднаного УПФУ Полтавської області № 344 від 21.06.2017, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 10 років;
визнати протиправними дії Полтавського об`єднаного УПФУ Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 10 років;
визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо підтвердження висновків про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що викладені в рішенні № 344 від 21.06.2017 Полтавського об`єднаного УПФУ Полтавської області;
зобов`язати Полтавське об`єднане УПФУ Полтавської області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з дня подачі заяви про призначення пенсії, тобто з 08.06.2017, та вчинити дії щодо виплати нарахованих сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного УПФУ Полтавської області № 344 від 21.06.2017.
Зобов`язати Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.06.2017 про призначення/перерахунок пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку на 10 років; визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо підтвердження висновків про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що викладені в рішенні № 344 від 21.06.2017 Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області; зобов`язання Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з дня подачі заяви про призначення пенсії, тобто з 08.06.2017, та вчинити дії щодо виплати нарахованих сум відмовити.
04.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме просив суд визнати протиправним рішення № 22 від 25.01.2019 Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Подільського району), яким відмовлено йому у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з відсутністю підтвердженого в установленому порядку періоду роботи в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції залишаючи заяву без розгляду дійшов висновку, що фактично заявником заявлено нову позовну вимогу, а отже підстави для її задоволення відсутні.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 по справі № 816/2026/18 скасовано.
Постановлено окрему ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання нечинним рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії в порядку статті 383 КАС України задоволено.
Визнано протиправним рішення № 22 від 25.01.2019 Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (Подільського району), яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з відсутністю підтвердженого в установленому порядку періоду роботи в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Про вжиті заходи зобов`язано повідомити Другий апеляційний адміністративний суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
Задовольняючи заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач проігнорував висновки суду, які викладені в рішенні від 01.08.2018 у справі 816/2026/18 та прийняв рішення, протилежне від того, яке повинен був прийняти, а тому рішення про відмову у призначені пенсії від 25.01.2019 №22, яке прийнято суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду є протиправним в розумінні приписів статті 383 КАС України.
Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області направило на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 25.09.2019), в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019, прийняти рішення, яким відмовити в задоволені заяви ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем-1 у добровільному порядку в межах повноважень та з урахуванням висновків суду виконано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018, а саме повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та додані до неї документи.
Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2019 відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
09.01.2020 справа № 816/2026/18 надійшла на адресу Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу від 07.04.2020, здійснено заміну судді Саприкіної І.В., у зв`язку з її перебуванням у відпустці.
При розгляді касаційної скарги Верховний Суд враховує вимоги статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас суд застосовує процесуальний закон, який діяв на момент подання касаційної скарги, оскільки розгляд касаційного провадження не був завершений до набрання чинності змін до КАС України.
Переглядаючи оскаржуване судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання нечинним рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018, яке набрало законної сили 01.09.2018, у цій справі позов ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання нечинним рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вичинити дії задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного УПФУ Полтавської області від 21.06.17 №344; зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.06.2017 про призначення/перерахунок пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Полтавським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі № 816/2026/18 повторно розглянуто заяву від 08.06.2017 та подані до неї документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням від 25.01.2019 № 22 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю підтвердженого в установленому порядку періоду роботи в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Стверджуючи про те, що прийняття рішення Полтавським об`єднаним управління Пенсійного фонду України Полтавської області не може вважатися належним виконанням рішення від 01.08.2018 у справі № 816/2026/18 та призвело до безпідставного закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення суду, чим порушило право позивача на обов`язковість виконання судового рішення, позивач звернувся до суду із заявою про визнання протиправним такого рішення в порядку, передбаченому статті 383 КАС України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням суду від 01.08.2018 у справі №816/2026/18 визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного УПФУ Полтавської області від 21.06.17 № 344 та зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.06.2017 про призначення/перерахунок пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
При цьому, у мотивувальній частині рішення від 01.08.18 у цій справі суд зазначив, що: "оскільки позивач має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році від 14.12.1993 (категорії 2), а надані ним довідки є належним доказом на підтвердження передбачених законом відомостей, які підтверджують період роботи, населений пункт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому відповідач-1 безпідставно відмовив у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Тобто правові висновки суду ґрунтуються на визнанні права позивача на призначення йому пенсії, внаслідок цього з урахуванням виключних повноважень Пенсійного фонду на прийняття рішення про призначення пенсії, суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду про підтвердження позивачем передбачених законом відомостей про роботу (місце роботи) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Отже, суд фактично визнав наявність достатніх підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Водночас відповідач-1 на виконання судового рішення повторно розглянув заяву ОСОБА_1 від 08.06.17 та за результатами її розгляду ухвалив рішення від 25.01.19 №22, яким відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю підтвердженого в установленому порядку періоду роботи в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкт владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що врахування суб`єктом владних повноважень правової оцінки спірного питання, наданої судом у рішенні за результатами розгляду адміністративної справи, є обов`язком такого суб`єкта в силу наведених вище вимог процесуального закону.
Проте відповідач проігнорував висновки суду, які викладені в рішенні від 01.08.2018 у справі № 816/2026/18 та прийняв рішення, протилежне від того, яке повинен був прийняти.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Відтак, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 21.11. 2019 у справі №802/1933/18-а.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має права звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 10 років) рішення відповідача-1 прийняте на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.
Отже, рішення про відмову в призначенні пенсії від 25.01.2019 № 22, яке вчинене суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду є протиправним в розумінні приписів статті 383 КАС України.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 у справі №816/2026/18 виконано відповідачем не в повному обсязі та без урахування висновків суду, що суперечить пункту 9 частини 1 статті 129 та статті 129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов`язковим до виконання.
Приписи частин 1, 2 статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Враховуючи, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства та не враховано висновки, викладені в судовому рішенні від 01.08.2018 у справі №816/2026/18, колегія суддів приходить до висновку, що окрема ухвала суду апеляційної інстанції в порядку статті 249 383 КАС України відповідає нормам матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростовують вірних висновків суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139 242 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019 у справі №816/2026/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
О.П. Стародуб
В.М. Шарапа