ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 817/1050/18
адміністративне провадження № К/9901/1409/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року (головуючий суддя Запотічний І.І., судді: Бруновська Н.В., Довга О.І.) у справі № 817/1050/18 за позовом ОСОБА_2 до Рівненської міської ради, Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Житлово-комунальне підприємство «Сонячне», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігірія», ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління містобудування та архітектури Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання рішень протиправними, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
В квітні 2018 року ОСОБА_2 (далі також позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської міської ради (далі також відповідач-1), Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі також відповідач-2), у якому просив визнати протиправними, такими, що не відповідають Конституції і Законам України, та нечинними :
рішення Рівненської міської ради від 11 березня 2010 року № 3303 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » (далі також рішення від 11 березня 2010 року № 3303);
рішення Рівненської міської ради від 29 червня 2010 року № 3701 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та передачу її в оренду» (далі також рішення від 29 червня 2010 року № 3701);
рішення Рівненської міської ради від 2 квітня 2013 року № 2873 «Про затвердження Порядку демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд на території міста Рівного» (далі також рішення від 2 квітня 2013 року № 2873);
рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12 квітня 2016 року № 44 «Про звільнення території міста Рівного від незаконно встановлених тимчасових споруд» (далі також рішення від 12 квітня 2016 року № 44).
27 червня 2018 року до Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 , мешканець квартири АДРЕСА_2 (далі також ОСОБА_1 ) як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору з позовною заявою до Рівненської міської ради та її виконавчого комітету, яку просив прийняти до спільного розгляду в адміністративній справі № 817/1050/18.
За змістом позовних вимог ОСОБА_1 просив:
визнати пункти перші рішення Рівненської міської ради № 3303 від 11 березня 2010 року і № 3701 від 29 червня 2010 року, рішення Рівненської міської ради № 2873 від 02 квітня 2013 року та рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 44 від 12 квітня 2016 року протиправними та скасувати;
зобов`язати відповідачів привести межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 у відповідність з рішенням виконкому Рівненської міської ради за № 136 від 14 травня 1986 року; проектом завершення будівництва, розробленим у 2001 році Рівненською філією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто»; кресленнями розпланування проекту будівництва будинку АДРЕСА_3 та прибудинкової території, на якій передбачена стоянка для автомобілів тощо; розпорядженням Рівненського міського голови № 3548-р від 29 грудня 2002 року; з розпорядженням міського голови № 968 від 16 квітня 2013 року.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 44 від 12 квітня 2016 року закрито.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та нечинним рішення Рівненської міської ради № 3701 від 29 червня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та передачу її в оренду» в частині пункту першого.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 3019 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
14 січня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційну скарга ОСОБА_1 , надіслана 07 січня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року і ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, яким позовні вимоги задовольнити.
Інші учасники правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
Обґрунтовуючи протиправність оскаржених рішень, позивач вказав, що він проживає в квартирі АДРЕСА_4 , який прийнятий в експлуатацію згідно з розпорядженням Рівненського міського голови № 3548-р від 29 грудня 2002 року.
Згідно із інформацією, зазначеною в акті приймальної комісії асфальтове покриття біля будинку має площу 2535 кв. м, а озеленення 2054 кв. м.
Наприкінці січня 2018 року позивачу стало відомо, що поблизу будинку по АДРЕСА_1 , для чого Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради надано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 загальною площею 9548 кв. м, а останнім передано її в суборенду ТзОВ «Сігірія».
Водночас зазначив, що отриманий витяг з земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 свідчить про те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на підставі якого здійснена державна реєстрація земельної ділянки, виготовлено КП «Топогеодезичне бюро», засновником якого є Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.
На думку позивача, викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) НВ 5603891332018 вказує, що зазначена земельна ділянка захоплює частину землі під будинком АДРЕСА_3 і частину території, виділеної для його обслуговування, в тому числі автостоянку, місце збирання сміття тощо. Розташування зазначеної земельної ділянки відповідно до Державного земельного кадастру: АДРЕСА_1 .
Також позивач зауважив, що в ході розроблення плану землеустрою інвентаризація земель не проводилась, можливі межі земельної ділянки не погоджувались із житлово-експлуатаційною організацією, на балансі якої і обслуговуванні знаходився будинок 448. За даними ЖКП «Сонячне», якому 09 вересня 2012 року передано на баланс будинок АДРЕСА_3 , загальна прибудинкова територія складає 2396 кв. м, у тому числі газони 1240 кв. м, тверде покриття 1156 кв. м, що майже вдвічі менше ніж при прийманні будинку в експлуатацію.
Позивач вважає, що під час прийняття рішення про виготовлення проекту землеустрою Рівненською міською радою (рішення № 3303 від 11 березня 2010 року) не було враховано її попередні рішення про виділення земельної ділянки під будівництво та обслуговування будинку АДРЕСА_3 і затверджено розроблений проект землеустрою на земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 (рішення № 3701 від 29 червня 2010 року) з вказаними вище порушеннями.
Водночас позивач зазначив, що 30 березня 2018 року до автостоянки біля будинку АДРЕСА_5 , що розташований поблизу будинку АДРЕСА_3 , прибули представники Рівненського міськвиконкому з автотехнікою і у супроводі працівників поліції для вилучення тимчасових споруд згідно з рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 44 від 12 квітня 2016 року «Про звільнення території міста Рівного від незаконно встановлених тимчасових споруд», яке прийнято відповідно до рішення Рівненської міської ради від 2 квітня 2013 року № 2873 «Про затвердження Порядку демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд на території міста Рівного».
Зауважує, що ксерокопія зазначеного рішення з додатком - планом розташування будинків та позначення частини межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 надана для обґрунтування законності вилучення двох металевих гаражів у відсутності їх власників.
Після ознайомлення з наданими документами позивачу стало відомо, що відповідно до них звільненню від незаконно встановлених тимчасових споруд підлягають, серед іншого, гаражі № АДРЕСА_6 (біля будинку 450). Натомість, будинку за адресою АДРЕСА_1 немає, проте на схемі цією адресою позначений будинок АДРЕСА_5 .
На думку позивача, залишення земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 в зазначених у Державному земельному кадастрі межах порушує право на вільне володіння майном, суттєво впливає на якість та вартість існуючого права власності, позбавляє права і можливості мешканців будинку утворити ОСББ з оформленням документації на землю для обслуговування будинку тощо.
З наведених підстав позивач вважає, що спірними рішеннями порушено його права і інтереси та інших мешканців будинку АДРЕСА_3 .
Позивач стверджує, що наведені ОСОБА_1 (третя особа з самостійними позовними вимогами) в позовній заяві мотиви протиправності оскаржених рішень є аналогічними, наведеним в позовній заяві ОСОБА_2 .
Відповідач-1 зазначив, що рішення Рівненської міської ради № 3303 та № 3701 від 2010 року, як і рішення № 2873 від 02 квітня 2013 року прийняті без жодних порушень Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших законів, Регламенту Рівненської міської ради.
Акцентує увагу на тому, що рішення Рівненської міської ради № 3303 від 11 березня 2010 року та № 3701 від 29 червня 2010 року стосуються відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та передачі її в оренду для Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради з метою будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і з правом укладення договору суборенди.
Водночас вважає, що рішення Рівненської міської ради № 2873 від 02 квітня 2013 року «Про затвердження Порядку демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд на території міста Рівного» прийняте на законних підставах без жодних порушень та з врахуванням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідач-2 наголосив на відсутності в межах спірних правовідносин публічно-правого спору та наявність майнового інтересу позивача.
Водночас зауважив, що позивачем не надано жодного документа щодо права власності на гараж і не наведено, яким чином порушено право власності позивача.
Стверджує, що відсутні докази того, що під гараж виділялась (в користування, оренду чи власність) земельна ділянка.
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради не погодився з наведеними позивачем обставинами, покликаючись на положення статті 25, пункту 34 частини 1 статті 26, частини 1 статті 59, статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12 81-83 92 93 124 125 Земельного кодексу України (далі також ЗК України), статті 144 Конституції України.
Пояснив, що на виконання рішенням Рівненської міської ради від 29 червня 2010 року № 3701 між Управлінням капітального будівництва та Рівненською міською радою 19 серпня 2010 року укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Рівненському міськрайонному відділі Рівненської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 вересня 2010 року за № 041058300175. Договір містить всі істотні умови та зареєстрований в установленому законом порядку.
Відповідач-2 додатково зазначив, що відповідно до статті 31 Закону України «Про землеустрій» зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою. Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюється в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.
Представник третьої особи на стороні позивача ТОВ «Сігірія» повідомив, що 30 квітня 2015 року між ТзОВ «Сігірія» та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради укладено Договір суборенди земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права серія ЕЕТ 214457 від 06 травня 2015 року.
Також зазначив, що 01 березня 2016 року начальником Управління містобудування та архітектури Рівненського міськвиконкому було погоджено схему забудови житлового кварталу в межах вулиць Млинівська, Соборна, Корольова в м. Рівне з влаштуванням проїздів, тротуарів, велодоріжок. З наведеної схеми чітко видно, що площа майбутньої забудови товариства ніяким чином не перетинається із сусідніми територіями. До того ж, схема розміщення будинку ілюструє, що запланована будівля не розміщується і не примикає до прибудинкової території будинку АДРЕСА_3 . Існуючий благоустрій вказаної території зберігається в повній мірі. Також між двома територіями передбачений проїзд та додатковий благоустрій, що свідчить про відокремленість земельних ділянок.
Акцентує увагу на тому, що для отримання містобудівних умов та обмежень ТзОВ «Сігірія» подало до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради містобудівний розрахунок, котрий передбачає ситуаційне розміщення майбутніх будинків по відношенню до вже існуючих, при видачі МБУО Управління зобов`язане було перевірити документи на відповідність їх нормам ДБН та санітарним вимогам містобудування, що передбачено пунктами 2.2, 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, що діяв на момент отримання вказаних містобудівних умов.
Представник третьої особи на стороні відповідача Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради зазначив, що позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору не надано доказів права власності чи права користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_3 , не надано доказів щодо встановлення меж земельної ділянки, не вказано її кадастровий номер та площу. Відповідно до копії листа ЖКП «Сонячне» від 20 лютого 2018 року № 71 за житловим будинком за вказаною адресою закріплена прибудинкова територія площею 2396 кв.м, однак не додано доказів щодо визначення меж вказаної прибудинкової території.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - мешканці будинку АДРЕСА_3 просили задовольнити позовні вимоги повністю, підтримавши доводи та аргументи позивача.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено таке.
Рішенням Рівненської міської ради від 11 березня 2010 року № 3303 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 9548 кв. м на АДРЕСА_1 для надання в оренду на десять років Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями, відвівши цю ділянку за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради.
Рішенням Рівненської міської ради від 29 червня 2010 року № 3701 Рівненська міська рада вирішила:
затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Соборній, 450 Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями (пункт 1);
передати Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради в оренду на десять років земельну ділянку площею 9548 кв. м на АДРЕСА_1 з числа земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і з правом укладання договору суборенди (пункт 2).
Рішенням Рівненської міської ради від 02 квітня 2013 року № 2873 з метою впорядкування розміщення тимчасових споруд та вирішення питань, пов`язаних із самовільним розміщенням тимчасових споруд на території міста Рівного, затверджено Порядок демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд на території міста Рівного.
Вважаючи вищевказані рішення Рівненської міської ради протиправними, позивач ОСОБА_2 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_1 звернулись до суду з позовами про їх скасування у зв`язку з невідповідністю Конституції України та законам України, а саме у зв`язку з порушеннями чинного законодавства під час формування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , внаслідок чого, на їхню думку, було неправомірно зменшено площу прибудинкової території будинку по АДРЕСА_3 , а також мало місце накладання земельних ділянок по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 .
Водночас способом захисту порушеного права мешканців будинку по АДРЕСА_3 третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_1 вважає приведення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 у відповідність з рішенням виконкому Рівненської міської ради за № 136 від 14 травня 1986 року; проектом завершення будівництва, розробленим у 2001 році Рівненською філією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто»; кресленнями розпланування проекту будівництва будинку АДРЕСА_3 та прибудинкової території, на якій передбачена стоянка для автомобілів тощо; розпорядженням Рівненського міського голови № 3548-р від 29 грудня 2002 року; з розпорядженням міського голови № 968 від 16 квітня 2013 року.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та визнавши протиправним та нечинним рішення Рівненської міської ради № 3701 від 29 червня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 та передачу її в оренду» в частині пункту першого, суд першої інстанції зазначив, що поведінка Рівненської міської ради при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , спірним рішенням № 3701 від 29 червня 2010 року не відповідає вимогам добросовісності та розсудливості, а саме рішення в частині пункту першого прийняте без урахування всіх обставин.
На думку суду, рішенням Рівненської міської ради від 29 червня 2010 року № 3701 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 було фактично зменшено площу прибудинкової території по АДРЕСА_3 , що порушує інтереси мешканців будинку АДРЕСА_3 , у тому числі й позивача та третьої особи з самостійними вимогами, які звернулися в суд з позовом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції зазначив, що у правовідносинах із затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, позивач та третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору не є їх учасниками, тому оскаржувані рішення відповідача не породжують для позивача та третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору жодних прав та обов`язків, відтак право на захист у них відсутнє.
Водночас суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що проживання по сусідству з територією щодо якої затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду, не надає особі статусу учасника цих правовідносин з огляду на те, що для неї оскаржувані рішення не створили жодних юридичних наслідків.
На думку суду апеляційної інстанції, відсутність у позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача, прав та/або обов`язків у зв`язку з прийняттям оскаржуваних рішень не надає йому і права на захист у спосіб, який він обрав.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відсутні підстави для визнання протиправними оскаржуваних рішень Рівненської міської ради № 3303 від 11 березня 2010 року та № 3701 від 29 червня 2010 року, то не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідачів привести межі земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:003:0028 у відповідність з рішенням виконкому Рівненської міськради за № 136 від 14 травня 1986 року; проектом завершення будівництва розробленим у 2001 році Рівненською філією Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто»; кресленнями розпланування проекту будівництва будинку АДРЕСА_3 та прибудинкової території, на якій передбачена стоянка для автомобілів, тощо; з розпорядженням Рівненського міського голови № 3548-р від 29 грудня 2002 року; розпорядженням міського голови № 968-р від 16 квітня 2013 року.
Також суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення Рівненської міської ради № 2873 від 02 квітня 2013 року прийняте в межах повноважень органу місцевого самоврядування, встановлених законом та не порушує прав позивача та третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що при введенні в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_3 , де мешкають позивач, третя особа з самостійними вимогами та треті особи без самостійних вимог на стороні позивача, прибудинкова площа такого будинку становила : асфальтне покриття 2535 кв.м, озеленення 2054 кв.м і відповідні роботи з благоустрою прибудинкової території були завершені в 2003 році. Будинок будувався і вводився у експлуатацію разом з прибудинковою територією, на якій передбачена стоянка для автомобілів відповідно до вимог діючого законодавства, що підтверджується відповідними документами наявними у справі.
Скаржник вважає, що після введення у експлуатацію багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , з прибудинковою територією та розташованими на ній спорудами, будинок набув статусу нерухомої, цілісної речі.
Акцентує увагу на тому, що спірним рішенням від 29 червня 2010 року № 3701 затверджено проект землеустрою на земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:003:0028, межі якої накладаються на частину прибудинкової території виділеної для його обслуговування, в тому числі автостоянку, місце збирання сміття, тощо.
Наполягає на тому, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми статей 4 181 186-188 345 382 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) та статей 42 120 123 154 155 ЗК України, Закон України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Постанови КМУ України від 05 вересня 2018 року № 712 у цих відносинах.
Вважає, що будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, перебувають на праві спільної сумісної власності власників квартир багатоквартирного будинку і не можуть бути вилучені та передані у користування, оренду іншим фізичним чи юридичним особам за рішенням органів влади чи місцевого самоврядування або будь-яким іншим шляхом зменшені по площі.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо рішення Рівненської міської ради від 2 квітня 2013 року № 2873 «Про затвердження Порядку демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд на території міста Рівного» колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 25 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також рішення № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначає Закон України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі також Закон № 2807-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Статтею 10 Закону № 2807-IV встановлено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить:
1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;
2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;
3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);
4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.
Також вирішення питань щодо порядку встановлення/демонтажу тимчасових споруд на території міста відноситься до питань благоустрою відповідної території, а відтак належить до компетенції відповідного органу місцевого самоврядування.
Колегія суддів враховує, що в контексті вимог статті 341 КАС України скаржником не наведені доводи щодо невірної оцінки судами попередніх інстанцій рішення відповідача від 02 квітня 2013 року № 2873.
Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що спірне рішення Рівненської міської ради від 02 квітня 2013 року № 2873 прийняте відповідно до повноважень органу місцевого самоврядування, встановлених законом.
Щодо рішень Рівненської міської ради від 11 березня 2010 року № 3303 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » та від 29 червня 2010 року № 3701 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Соборній,450 та передачу її в оренду», а також зобов`язання відповідача вчинити дії, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до положень статті 123 ЗК України (в редакції станом на час прийняття спірних рішень Рівненської міської ради № 3303 від 11.03.2010 та № 3701 від 29.06.2010) встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою.
Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи відповідно до закону.
У разі якщо місце розташування об`єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами статті 151 цього Кодексу, які під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися, проект погодженню не підлягає.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 124 ЗК України (в редакції на час прийняття вказаних вище спірних рішень Рівненської міської ради) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Як вже зазначено вище рішенням Рівненської міської ради від 11 березня 2010 року № 3303 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 9548 кв. м на АДРЕСА_1 для надання в оренду на десять років Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями, відвівши цю ділянку за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради (пункт 1).
Іншим рішенням Рівненської міської ради 29 червня 2010 року № 3701 Рівненська міська рада вирішила: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Соборній, 450 Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями (пункт 1); передати Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради в оренду на десять років земельну ділянку площею 9548 кв. м на вул. Соборній, 450 у місті Рівному з числа земель запасу житлової та громадської забудови Рівненської міської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і з правом укладання договору суборенди (пункт 2).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, оскаржені рішення Рівненської міської ради від 11 березня 2010 року № 3303 та від 29 червня 2010 року № 3701 є рішеннями суб`єкта владних повноважень та мають бути оцінені із застосуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
Також колегія суддів зауважує, що вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у наявності у особи права на звернення за судом захистом, а саме наявності відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.
Водночас таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:
а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;
б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
Отже, з огляду на вимоги статей 2 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі № 522/3665/17 виснував, що обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:
(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;
(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);
(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
Отже, з наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.
Колегія суддів зауважує, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статтях 2 5 КАС України.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Відтак, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідача від 11 березня 2010 року № 3303 та від 29 червня 2010 року № 3701 не породжують для позивача та третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, жодних прав та обов`язків, відтак право на захист у них відсутнє.
Проте колегія суддів не погоджується із такою правовою оцінкою встановлених обставин судом апеляційної інстанції з огляду на таке.
У постанові від 20 серпня 2019 року у справі № 461/2935/16-а Верховний Суд, надаючи оцінку акту індивідуальної дії зауважив, що категорію «особа, якої стосується акт» необхідно відрізняти від категорії з більш вузьким значенням - «особа, стосовно якої прийнято акт», оскільки індивідуальний акт, який хоч не прийнято стосовно певної особи, фактично, може стосуватись її прав.
Отже, для визначення кола осіб, що мають право на оскарження індивідуального акта, необхідно з`ясувати осіб, яких він стосується, тобто порушує права чи інтереси, а не лише стосовно кого він прийнятий.
Так, позивач та третя особа с самостійними вимогами наполягають на тому, що спірні рішення викликають обмеження у користуванні прибудинковою територією і порушують право на користування цією територією як співвласників багатоквартирного будинку.
Статтею 42 ЗК України (в редакції на час прийняття спірних рішень) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
З огляду на зміст вищенаведених норм, Верховний Суд зауважує, що в межах спірних правовідносин, позивач та третя особа не є безпосередніми «адресатами» спірних рішень, які є адміністративними актами, проте є особами, на чиї права та законні інтереси безпосередньо впливають оскаржені рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки вони є співвласниками будинку та обґрунтовують позовні вимоги тим, що суб`єкт владних повноважень при прийнятті спірних рішень не врахував їхні інтереси, зокрема на користування прибудинковою територією, яка також має значення для обслуговування житлового будинку.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача та третьої особи з самостійними вимогами права на судовий захист в межах спірних правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині спірних рішень відповідача від 11 березня 2010 року № 3303 та від 29 червня 2010 року № 3701, суд апеляційної інстанції обмежився помилковим висновком про непорушення прав позивача та третьої особи з самостійними вимогами та не надав правової оцінки доводам сторін, викладеним в апеляційних скаргах, щодо наявності/відсутності підстав для скасування спірних рішень.
Так, апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначав, що рішення Рівненської міської ради № 3701 від 29 червня 2010 року має похідний характер від рішення Рівненської міської ради № 3303 від 11 березня 2010 року. Водночас наполягав на незаконності надання дозволу міською радою на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки площею 9548 кв.м. на АДРЕСА_1 в межах графічних матеріалів.
Своєю чергою, апелянт Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради в апеляційній скарзі зазначав, що судом належним чином не досліджувалось питання чи знаходиться у межах земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 5610100000:01:003:0028 частина будинку АДРЕСА_3 та його прибудинкової території.
Також, на думку апелянта, твердження суду першої інстанції про те, що межа земельної ділянки кадастровий номер № 5610100000:01:003:0028 проходить через частину житлового будинку АДРЕСА_3 не основується на належних і допустимих доказах, а відтак не заслуговує на увагу.
Водночас наполягав на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що дають можливість встановити конфігурацію, межі земельної ділянки (прибудинкової території), на якій розташований будинок АДРЕСА_3 , зокрема містобудівна чи землевпорядна документація.
Проте судом апеляційної інстанції перелічені доводи та докази апелянтів не були оцінені.
Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має наводити відповідні мотиви та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно із частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
Беручи до уваги порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, які унеможливлюють надання оцінки доводам щодо протиправності спірних рішень, рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та нечинними рішення від 11 березня 2010 року № 3303 та 29 червня 2010 року № 3701, зобов`язання вчинити дії необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 817/1050/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та нечинними рішення від 11 березня 2010 року № 3303 та 29 червня 2010 року № 3701, зобов`язання вчинити дії.
В цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У решті позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа