ПОСТАНОВА
Іменем України
20 жовтня 2020 року
Київ
справа №817/2963/14
адміністративне провадження №К/9901/18589/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Моделпак» про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 у справі № 817/2963/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моделпак» до Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Моделпак» звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом,в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 15.06.2012 №0000142201, №0000152201/167, №0000132201.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 адміністративний позов задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Моделпак» звернулося до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 та залишити в силі Рівненського окружного адміністративного суду від 15.12.2014.
Верховний Суд України ухвалою від 27.12.2016 відкрив провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Моделпак» про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 у справі № 817/2963/14.
У зв`язку з припиненням своєї діяльності Верховний Суд України передав заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Моделпак» до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування вимог заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Моделпак» зазначає, що рішення суду касаційної інстанції прийнято з неоднаковим застосуванням однієї і тієї самої норми права, зокрема, невірно застосовано положення пункту 185.1 статті 185, пункту 196.1 статті 196, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України. Вищим адміністративним судом України від 24.11.2016 прийнято ухвалу, яка протилежна та суперечлива по своїй суті і застосуванню норм матеріального права, викладених в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10.07.2013 у справі №2а/1270/7671/12 (К/800/3811/13), від 20.11.2014 у справі №2а-3686/10/1470 (К/800/17868/12), від 22.01.2014 у справі №15а/165-3290 (К/9991/76276/11) та від 13.03.2013 у справі №2а-13820/09/7/0170 (К/9991/388/11).
У даній справі судами з`ясовано, що на виконання вказаної постанови слідчого в період з 07.05.2012 по 21.05.2012 Нововолинською ОДПІ на підставі наказу №234 від 04.05.2012, направлень на перевірку №№172/22 - 178/22 від 07.05.2012 та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Моделпак» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 28.05.2012 №257/18/22/37598260 проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Моделпак» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2011 по 31.03.2012. За результатами перевірки складено акт №257/18/22/37598260 від 28.05.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 196.1 статті 196, пункту 198.3 статті 198, пункту 51.1 статті 51, пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість за 2011 рік в сумі 7684,00 грн., зменшено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за 2011 рік у сумі 132316,00 грн., зменшено залишок від`ємного значення податку на додану вартість за березень 2012 року у сумі 621859,00 грн., зменшено заявлену до відшкодування суму з податку на додану вартість за 2011 рік на 93501,00 грн., подано недостовірні відомості за 3 квартал 2011 року щодо сум доходів виплачених фізичним особам.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000142201 від 15.06.2012, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 621859,00 грн.; №0000152201/167 від 15.06.2012, яким зменшено позивачу бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 93501,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 23375,00 грн.; №0000132201 від 15.06.2012, яким збільшено позивачу податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 175000,00 грн.: (основний платіж 140000,00 грн., 35000,00 грн. штрафні санкції).
Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходячи з положень пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України дійшов висновку про протиправність прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, оскільки на час їх прийняття відповідного судового рішення у кримінальній справі, яке б набрало законної сили, прийнято не було.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову суд апеляційної інстанції, зокрема виходив з того, що перевірка ТОВ «Моделпак» хоча призначена відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України, проте предметом кримінальної справи не є податки та збори, а тому податкові повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки приймаються на загальних підставах.
Судом апеляційної інстанції у даній справи встановлено, що відповідно до та на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 №527 «Про створення нових робочих місць для забезпечення зайнятості населення вугледобувних регіонів» позивачем отримано кошти з фонду загальнообов`язкового страхування, які були використанні позивачем для придбання товарів та основних засобів, а суми податку на додану вартість були включені до податкового кредиту.
ТОВ «Моделпак» використовував кошти, отримані на створення нових робочих місць для придбання основних засобів та послуг, що підтверджується розрахунками здійсненими ним з наступними контрагентами: ТОВ «Волинська фабрика гофротари», іноземною компанією «Capital Industrial Machineri», ТОВ «Енергомонтажвентиляція», ТОВ «СІМ». Включені ним суми ПДВ, сплачені у зв`язку з такими витратами були віднесені до складу податкового кредиту.
Виходячи з положень абзацу «а» підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.2 статті 137, пункту 198.3 статті 198, підпункту 135.5.10 пункту 135.5 статті 135, пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України колегія суддів касаційної інстанції погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у разі придбання основних засобів або їх ремонт провадяться не за рахунок платника податку, а за рахунок сум капітальних інвестицій, що отримані таким платником з бюджету та мають цільове призначення, то в цілях оподаткування суми ПДВ, сплачені у зв`язку з такими витратами, не можуть бути включені до складу податкового кредиту.
Разом з тим, в ухвалі від 10.07.2013 у справі №2а/1270/7671/12 (К/800/3811/13) Вищий адміністративний суд України, з урахуванням положень пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначив, що умовами формування податкового кредиту є фактичне придбання платником товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства. Чинне податкове законодавство не обмежує право платника на реалізацію права на податковий кредит в залежності від джерела отримання коштів, використаних для розрахунків за отримані товари (роботи, послуги). Зараховані ж бюджетні грошові кошти у вигляді капітального трансферту на рахунок платника податку є його власністю. Платник податку несе відповідальність лише за їх цільове використання, але вільний у виборі інших умов їх використання (контрагента, умов оплати, ціни тощо). Отже, формування платником податкового кредиту за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок цільових бюджетних коштів здійснюється за загальними правилами, наведеними у статті 198 Податкового кодексу України.
В ухвалі від 13.03.2013 у справі №2а-13820/09/7/0170 (К/9991/388/11) Вищий адміністративний суд України зазначив, що норма підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» жодним чином не обмежує право платника на податковий кредит в залежності від джерела отримання коштів, використаних для розрахунків за отримані товари (роботи, послуги). А відтак формування платником податкового кредиту за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок цільових бюджетних коштів здійснюється за загальними правилами.
Аналогічно висновку Вищий адміністративний суд України дійшов висновку при прийнятті ухвал від 20.11.2014 у справі №2а-3686/10/1470 (К/800/17868/12) та від 22.01.2014 у справі №15а/165-3290 (К/9991/76276/11)
Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, на які посилається заявник, Верховний Суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу вимог пункту 198.3 цієї ж статті Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Наведені законодавчі положення свідчать про те, що умовами формування податкового кредиту є фактичне придбання платником товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
При цьому, чинне податкове законодавство не обмежує право платника на реалізацію права на податковий кредит в залежності від джерела отримання коштів, використаних для розрахунків за отримані товари (роботи, послуги). Зараховані ж бюджетні грошові кошти у вигляді капітального трансферту на рахунок платника податку є його власністю. Платник податку несе відповідальність лише за їх цільове використання, але вільний у виборі інших умов їх використання (контрагента, умов оплати, ціни тощо).
Отже, формування платником податкового кредиту за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок цільових бюджетних коштів здійснюється за загальними правилами, наведеними у статті 198 Податкового кодексу України.
Таким чином, висновок касаційного суду про те, що у разі придбання основних засобів або їх ремонт провадяться не за рахунок платника податку, а за рахунок сум капітальних інвестицій, що отримані таким платником з бюджету та мають цільове призначення, то в цілях оподаткування суми ПДВ, сплачені у зв`язку з такими витратами, не можуть бути включені до складу податкового кредиту не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Враховуючи викладене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Моделпак» підлягає частковому задоволенню, а судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій у справі №817/2963/14 скасуванню із постановленням нового - про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII), Суд -
постановив:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Моделпак» задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.11.2016 у справі № 817/2963/14 скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської об`єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 15.06.2012 №0000132201, №0000142201 та №0000152201/167.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
В.В.Хохуляк
Л.І.Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду