ПОСТАНОВА
Іменем України
24 квітня 2020 року
Київ
справа №818/783/16
адміністративне провадження №К/9901/24786/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року (суддя Кунець О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року (головуючий суддя Старосуд М.І, судді: Яковенко М.М., Лях О.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голд-Петролеум" до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Голд-Петролеум" (далі - позивач, Товариство) звернулося з позовом до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652201 від 27.10.2015, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 362500,00 грн., з яких 290000,00 грн. за основним платежем та 72500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт № 387/18-17-22-0005/31268958 від 14.09.2015, в якому встановлено порушення, зокрема, вимог абзацу 2 пункту 181.1 статті 181, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДВ в сумі 290081,00 грн.
У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «Лісун» без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це неподанням до перевірки сертифікатів відповідності, паспортів якості, журналів обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N -13НП, змінних звітів АЗС за формою N -17НП; доцільність придбання, зберігання та використання товару (суміш вуглеводнів, бензино-лігроїнова фракція) в господарській діяльності Товариства не підтверджені будь-якими доказами.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області №0000652201 від 27.10.2015.
Рішення обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентом (ТОВ «Лісун») щодо поставки суміші вуглеводнів, бензино-лігроїнової фракції, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх зобов`язань. Вказував, що чинним законодавством, зокрема, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155; далі - Інструкція) передбачено особливий порядок приймання нафтопродуктів, який не був дотриманий позивачем, що, в свою чергу, свідчить про відсутність взаємовідносин останнього з контрагентом. Крім того, наголошував, що доцільність придбання, а також зберігання і використання у господарській діяльності товару не встановлено; будь-яких відповідей та документів на звернення податкового органу щодо проведення інвентаризації запасів, надання журналів обліку надходження нафтопродуктів тощо подано не було.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 17.06.2013 між ТОВ «Лісун» (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки №39, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти (товар), а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.
Постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти за умови оплати їх вартості, оформлення накладних та інших документів, які є невід`ємною частиною договору. При передачі нафтопродуктів постачальник на вимогу покупця надає сертифікати відповідності заводу виробника з переліком найменування нафтопродуктів. Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про відвантаження товару протягом однієї доби після отримання відвантажувальної відомості вантажовідправника (підпункти 2.1.1-2.1.3 пункту 2.1 договору).
У відповідності до пункту 3.1 договору якість товару, що поставляється, повинна відповідати технічним умовам і державним стандартам, діючим на території України й підтверджуватися паспортом (сертифікатом) якості заводу виробника.
Згідно пункту 4.1 договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця в якій зазначається вид нафтопродукту, його кількість та умови відвантаження. Підтвердженням факту направлення заявки є оплата товару та його відвантаження.
Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку на умовах 100% передплати, а в інших випадках умови оплати узгоджуються додатковою угодою.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що виконання операцій за укладеним договором підтверджується належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, а саме: видатковими накладними №ЛУ3103/03 від 31.03.2014 на суму 300000,00грн., №ЛУ2706/05 від 27.06.2014 на суму 269924,50грн., №ЛУ2606/05 від 26.06.2014 на суму 170000,00грн., №ЛУ2507/04 від 25.07.2014 на суму 243555,00грн., №ЛУ2507/02 від 25.07.2014 на суму 264557,75грн., №ЛУ2507/01 від 25.07.2014 на суму 247650,00грн., №ЛУ2507/03 від 25.07.2014 на суму 244236,65грн.; податковими накладними №67 від 31.03.2014, №73 від 27.06.2014, №68 від 26.06.2014, №96 від 25.07.2014, №94 від 25.07.2014, №93 від 25.07.2014, №95 від 25.07.2014, товарно-транспортними накладними №ЛУ3103/03 від 31.03.2014, №ЛУ-2706/05 від 27.06.2014, №ЛУ-2606/05 від 26.06.2014, №ЛУ-2507/04 від 25.07.2014, №ЛУ-2507/02 від 25.07.2014, №ЛУ-2507/01 від 25.07.2014, №ЛУ-2507/03 від 25.07.2014; оборотно-сальдовою відомістю та платіжними дорученнями №585 від 24.04.2015 на суму 50000,00грн., №619 від 07.05.2015 на суму 25000,00грн, №632 від 15.05.2015 на суму 25000,00грн., №657 від 04.06.2015 на суму 10000,00грн, №666 від 08.06.2015 на суму 5000,00грн., №804 від 16.07.2015 на суму 28000,00грн., №895 від 20.08.2015 на суму 20000,00грн., №896 від 21.08.2015 на суму 20000,00грн., №898 від 26.08.2015 на суму 20000,00грн., №1104 від 12.11.2015 на суму 10000,00грн., №1105 від 13.11.2015 на суму 5400,00грн. (загальна сума 218400,00грн.).
Водночас слід зазначити, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.
Так, за правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Разом з тим, попри доводи відповідача, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи мали спірні господарські операції відповідний економічний ефект у розумінні положень підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Не містять матеріали справи й сертифікатів відповідності, паспортів якості, хоча відповідний обов`язок їх надання передбачений умовами договору поставку та на необхідності подання яких наполягав відповідач.
Не надано судами належної правової оцінки посиланням податкового органу на невиконання сторонами вимог Інструкції.
Так, Інструкцією встановлено єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів.
Пунктом 5.2 Інструкції врегульовано порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження залізничним транспортом; пунктом 5.4 - порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом.
Представник вантажовідправника, який перебуває з одержувачем у різних населених пунктах, зобов`язаний прибути не пізніше триденного строку після отримання повідомлення, за винятком випадків, коли для прибуття транспортом необхідно більше часу (у такому разі строк для прибуття дорівнює часу, необхідному для безпечного руху транспорту), якщо більший строк не обумовлено відповідним договором. Представник вантажовідправника зобов`язаний мати довіреність на право участі в прийманні нафти та/або нафтопродуктів за кількістю, що надійшла (підпункт 5.2.10 Інструкції).
За змістом підпункту 5.4.1 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, та Державними стандартами України 27352-87 щодо автотранспортних засобів для заправки та транспортування нафтопродуктів.
Пунктом 6.1 Інструкції передбачено, що на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною. Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).
Відповідно до підпунктів 7.5.2, 7.5.4 Інструкції відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред`явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.
Разом з тим, статтею 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 №1644-III (далі - Закон № 1644-III) передбачено, що небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об`єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.
Відповідно до ДОПНВ (Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів) визначено класи небезпечних вантажів, зокрема, Клас 3: Легкозаймисті рідини, до яких відносяться, серед іншого, нафтопродукти.
Пунктом 1.4 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом МВС України від 26.07.2004 № 822, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за № 1040/9639 (далі - Правила) небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.
Згідно пункту 6.9.1 Правил на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (далі - свідоцтво). Свідоцтво виконується на стандартному форматі А4 (210 Ч 297 мм), має білий колір з рожевою діагональною смужкою.
Водії транспортних засобів, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів, проходять курс спеціальної підготовки. Водію після закінчення спеціальної підготовки та вдалої здачі іспиту, що відповідає вимогам ДОПНВ, Державтоінспекцією МВС України видається свідоцтво про підготовку, що відповідає зразку, наведеному в додатку 5 до цих Правил (підпункти 7.1.1, 7.1.5 пункту 7.1 Правил).
У відповідності до пункту 9.1 Правил під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, мають бути такі документи: а) товаротранспортний документ на небезпечні вантажі; б) свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; в) свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія або ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; г) письмові інструкції.
Відтак, враховуючи викладене, до документального підтвердження господарських операцій з поставки нафтопродуктів існують додаткові вимоги.
Проте, з урахуванням специфіки товару (нафтопродукти), що був предметом укладеного в охоплений перевіркою період договору поставки, позивачем не надано доказів, що підтверджують виконання відправником небезпечних вантажів обов`язків, визначених Інструкцією та Правилами, як не надано й відповідних свідоцтв та дозволів, а суди, спростовуючи доводи податкового органу в цій частині, обмежилися лише посиланням на подані до матеріалів справи докази (видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдову відомість та платіжні доручення).
Не знайшли свого спростування у рішеннях судів попередніх інстанцій і посилання відповідача на непідтвердження зберігання (наявність спеціальних сховищ, ємностей) та використання придбаного товару у господарській діяльності Товариства.
Що ж до оплати за поставлений товар, то, як уже було зазначено, така здійснюється на підставі виставленого рахунку на умовах 100% передплати, а в інших випадках умови оплати узгоджуються додатковою угодою до договору, проте, позивачем сплачено лише 218400,00грн. (сума поставки 1740000,00грн.), при цьому додаткової угоди про зміну умов оплати до матеріалів справи не подано.
Водночас, Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає, насамперед, у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).
Відтак судами попередніх інстанцій, враховуючи наведені положення матеріального закону та в контексті спірних правовідносин, які є предметом дослідження у справі, не надано правової оцінки всім обставинам, з якими контролюючий орган пов`язує порушення позивачем податкового законодавства.
З огляду на це, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в цілому не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими й такі недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку по суті заявлених позовних вимог.
Невстановлення та ненадання правової оцінки всім обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду