ПОСТАНОВА
Іменем України
21 лютого 2020 року
Київ
справа №819/2191/17
адміністративне провадження №К/9901/57152/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Мірінович У.А. від 12.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів: Гуляка В.В., Макарика В.Я.) від 07.06.2018 у справі №819/2191/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,
УСТАНОВИВ:
В грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №55683-13 від 19.06.2017, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в розмірі 35470,04грн. та податкової вимоги форми «Ф» №12608-17 від 16.11.2017 про сплату податкового боргу в розмірі 35470,04грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що належне на праві приватної власності нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, використовується ним у господарській діяльності й відноситься до будівель промисловості, а відтак відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі -ПК україни) не є обєктом оподаткування, що свідчить про відсутність підстав для нарахування податку на нерухоме майно та обов`язку його сплати. Вказував, що податковий орган дійшов помилкового висновку, що пільга з оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України застосовується лише до промислових підприємств та не поширюється на фізичних осіб. Крім того, посилався на відсутність у податкового органу права надіслання податкової вимоги від 16.11.2017, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення ним отримано лише 08 листопада 2017 року й нараховані грошові зобовязання не набули статусу податкового боргу, позаяк 60-денний строк для його сплати, встановлений підпунктом «а» підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, не сплив.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області форми «Ф» №55683-13 від 19.06.2017 про визначення податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, код платежу 18010200, за 2016 рік на суму 35470,04 грн.; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області форми «Ф» №12608-17 від 16.11.2017 на суму 35470,04 грн. податкового боргу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що належні позивачу виробничо-торгові приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул.Текстильна, 34-б, загальною площею 759,8 кв.м, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, відносяться до будівель промисловості в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підпадають під визначення "будівлі промисловості", зокрема "виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств" й використовувалися позивачем для промислового виробництва (господарська діяльність з виробництва одягу), а відтак не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також зазначено, що сума податкового зобов`язання, визначена в податковому повідомленні - рішенні № 55683-13 від 19.06.2017, не була узгодженою станом на 16.11.2017, оскільки з дня отримання (вручення) зазначеного податкового повідомлення - рішення (08.11.2017), позивач відповідно до підпункту "а" підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України зобов`язаний був сплатити суму податкового зобов`язання протягом 60 днів, тобто до 08.01.2018.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податковий орган вказує, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових вимог: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Крім того зазнає про помилковість висновку судів щодо неузгодженності суми податкового зобов`язання, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 14.08.2017 й отримане останнім 30.08.2018, що підтверджується інформацією з онлайн сервісу національного оператора поштового зв`язку України ПАТ "Укрпошта".
Позивач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 09.02.2011 Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради й відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 14.19 - виробництво іншого одягу й аксесуарів; 47.71 - роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач є власником 1/1 частки виробничо-торгових приміщень в нежитловій будівлі за адресою: м. Тернопіль, вул.Текстильна,34-б, загальною площею 759,8 кв.м на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 254781, виданого 01.02.2013 державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.
19.06.2017 відповідач на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України прийняв податкове повідомлення - рішення форми "Ф" № 55683-13, яким визначив суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості в розмірі 35470,04 грн. за податковий період 2016 р.
Крім того на підставі статті 59 ПК України 16.11.2017 податковим органом сформовано та надіслано позивачу податкову вимогу №12608-17 про сплату боргу в сумі 35470,04грн.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням Тернопільської міської ради від 30.06.2015 № 6/60/27 "Про місцеві податки і збори" встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).
У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Відтак, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначені будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, належні позивачу на праві власності виробничо-торгові приміщення за всіма своїми об`єктивними будівельно-технічними характеристиками є промисловою будівлею.
Так, 27.03.2003 позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 27.03.2003 придбав у Відкритого акціонерного товариства "Сервіс Тернопілля" цегляну будівлю адмінбудинку, що зазначена на генплані під літерою "А" і знаходилась за адресою: м.Тернопіль, вул.Текстильна 34, нежитловою площею 754,0 кв.м. Реєстрація права власності за позивачем підтверджується реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать фізичним особам, виданого Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 08.04.2003 та зареєстрованого в реєстровій книзі за № 1412.
Досліджено, що позивач провів перепланування викуплених приміщень адмінбудинку під виробництво та реалізацію швейних виробів з влаштуванням шатрового даху.
Рішенням виконкому Тернопільської міської ради "Про затвердження акта державної приймальної комісії" від 31.03.2006 № 503 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції викуплених приміщень під адміністративно-виробничі приміщення з підприємством торгівлі та влаштуванням шатрового даху загальною площею 759,8 кв.м.
Підпунктом 2 пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, визначено, що з метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор вносить до запису щодо об`єкта нерухомого майна, зокрема: тип об`єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об`єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об`єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об`єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов`язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю).
Встановлено, що до складу об`єкта нерухомого майна (виробничо-торгових приміщень за адресою: м.Тернопіль, вул.Текстильна 34,, загальною площею 759.8 кв.м.) входять згідно опису: пд. І вхід в підвал пл. 7,6 кв.м., II підвал пл. 97,5 кв.м, III сходова клітка пл. 15,5 кв.м., IV підвал пл. 83,1 кв.м.; 1-1-1 вхідний тамбур пл. 2,9 кв.м., 1-1-2 коридор пл. 9,4 кв.м., 1-1-3 зал-виставка продаж пл. 46,8 кв.м., 1-1-4 кабінет пл. 17,8 кв.м., 1-1-5 коридор пл. 2 кв.м., 1-1-6 коридор пл. 18,7 кв.м., 1-1-7 паливна пл. 14,7 кв.м., 1-1-8 склад пл. 28,8 кв.м., 1-1-9 туалет пл. 1,9 кв.м., 1-1-10 туалет пл. 1,8 кв.м., 1-1-11 розкрійний відділ пл. 25,3 кв.м., 1-1-V сходова клітка пл. 15,3 кв.м.; 2-2-1 коридор пл. 3,4 кв.м., 2-2-2 майстерня пл. 10,2 кв.м., 2-2-3 цех пл. 66,2 кв.м., 2-2-4 коридор пл. 18,7 кв.м., 2-2-5 кабінет пл. 12,7 кв.м., 2-2-6 кімната персоналу пл. 11,7 кв.м., 2-2-7 душова пл. 4,5 кв.м., 2-2-8 кладова пл. 2 кв.м., 2-2-9 санвузол пл. 4,3 кв.м., 2-2-10 умивальня пл. 4,4 кв.м., 2-2-11 відділення прасування пл. 32,2 кв.м., 2-2-VI сходова клітка пл. 15,4 кв.м.; 3-3-1 коридор пл. 25,3 кв.м., 3-3-2 кабінет пл. 14,7 кв.м., 3-3-3 кабінет пл. 30 кв.м., 3-3-4 кабінет пл. 34,1 кв.м., 3-3-5 кімната відпочинку пл. 18,3 кв.м., 3-3-6 туалет пл. 1,9 кв.м., 3-3-7 коридор пл. 2,5 кв.м., 3-3-8 ванна пл. 4,4 кв.м., 3-3-9 кладова пл. 2,5 кв.м., 3-3-10 кабінет пл. 35,9 кв.м., 3-3-VII сходова клітка пл. 15,4 кв.м.
Суди дійшли висновку, що основу зазначеного об`єкта нерухомого майна становлять виробничі приміщення (розкрійний відділ, майстерня, відділення прасування, склад готової продукції тощо), що в сукупності із адміністративними й допоміжними приміщеннями, становлять єдиний комплекс, призначений для здійснення виробничо - господарської діяльності - швейного виробництва.
Разом з тим, встановлено, що позивач здійснює серійне виробництво одягу під знаком для товарів та послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", власником якого він є на підставі свідоцтва на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 25.06.2011, а відтак використовує об`єкти нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (діяльність з виробництва одягу).
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що належні позивачу на праві власності виробничо-торгові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність прийняття відповідачем оскарженого податкового повідомлення-рішення й, як наслідок, надіслання вимоги про сплату боргу.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного та обставин даної справи не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статттею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду