ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
Київ
справа №819/441/16
адміністративне провадження №К/9901/26619/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства «Тернопільське лісове господарство»на постановуТернопільського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 (суддя - Мартиць О.І.)та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 (колегія суддів у складі: Гулид Р.М., Кузьмич С.М., Улицький В.З.) у справі № 819/441/16 (876/4584/16)за позовомДержавного підприємства «Тернопільське лісове господарство»доТернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Тернопільське лісове господарство» (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ОДПІ), у якому із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило визнати ДФС України незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 09.12.2015 № 0024171501.
Обґрунтовуючи позов зазначає, що ДФС України в порушення вимог податкового законодавства незаконно залишило його скаргу на оскаржуване податкове повідомлення-рішення без розгляду. Щодо самого податкового повідомлення-рішення, то вказується на те, що правових підстав для його винесення не було, з огляду на те, що сума боргу була розстрочена в судовому порядку.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.05.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено, у зв`язку із тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акту перевірки, в якому зафіксований факт порушення своєчасності сплати позивачем сум податкового боргу, який був розстрочений в судовому порядку.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати рішення, позов задовольнити, оскільки вважає, що суди в порушення вимог процесуального законодавства не залучили до участі у розгляді справи ДФС України, хоча до цього органу заявлялись позовні вимоги, та формувався предмет адміністративного позову. Щодо суті спірних правовідносин, то позивач доводить про те, що суди не надали правового значенню судовим рішенням, якими були узгоджені суми податкових зобов`язань. Зокрема, не зауважено, про те, що одне із таких сум податкових зобов`язань було розстрочена в судовому порядку, а тому правових підстав застосовувати штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням не було.
Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України чи письмового відзиву до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що постановами Тернопільського окружного адміністративного суду №819/1663/14-а від 29.09.2014 та №819/2237/15 від 14.08.2015 задоволено позов Тернопільської ОДПІ та вирішено: стягнути з ДП «Тернопільське лісове господарство» заборгованість перед бюджетом в розмірі 756090,94 грн., в т.ч. заборгованість з ПДВ по податковому повідомленню - рішенню від 14.09.2010 №0000312304/3 та по деклараціях з ПДВ за жовтень 2013 року - травень 2014 року; стягнути з ДП «Тернопільське лісове господарство» заборгованість перед бюджетом в розмірі 549865,68 грн., в т.ч. заборгованість з ПДВ по деклараціях за червень - грудень 2014 року та січень 2015 року.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.09.2015 частково розстрочено виконання постанови ТОАС від 14.08.2015 у справі №819/2237/15 щодо стягнення з ДП «Тернопільське лісове господарство» 499 865,68 грн. боргу з податку на додану вартість рівними частками на 12 місяців з жовтня 2015 року по серпень 2016 року в розмірі 40 000 грн. щомісяця та вересень 2016 року в розмірі 59865 грн.
Однак, за результатами камеральної перевірки даних задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, проведеної Тернопільською ОДПІ ДП «Тернопільське лісове господарство» складено акт від 24.11.2015 №6612/7/15-01/00993024 яким встановлено, що узгоджене грошове зобов`язання з податку на додану вартість погашено платником з порушенням законодавчо встановлених строків сплати.
На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Ш» від 09.12.2015 № 0024171501, за яким платникові визначено штрафну санкцію з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 156 967,94 грн. (20% з суми 784839,71 грн.) на підставі п.126.1 ст.126 ПК України.
Не погоджуючись з зазначеними податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся із скаргою до ГУ ДФС у Тернопільській області, на яку отримав відмову у задоволенні скарги ДП «Тернопільське лісове господарство» на податкове повідомлення - рішення форми «Ш» від 09.12.2015 року № 0024171501, що винесене за результатами камеральної перевірки від 24.11.2015 за № 6612/7/15-01/00993024 Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, якою встановлено несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 784 839,71 грн та нараховано штрафні санкції в сумі 156 967,94 грн.
Скарга ДП «Тернопільське лісове господарство» 02.03.2016 на податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області форми «Ш» від 09.12.2015 № 0024171501, ДФС України була залишена без розгляду та повернута позивачеві у зв`язку з порушенням строків передбачених статтею 56 Податкового кодексу України (лист ДФС України «Про розгляд скарги» від 24.03.2016 року за № 6465/6/99-99-10-01-02-25).
Не погоджуючись із діями ДФС України щодо розгляду скарги та податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду, який відмовив у задоволені позову, з названих вище підстав.
Вирішуючи касаційну скаргу позивача, Верховний Суд з огляду на раніше висловлену позицію в постанові від 08.05.2018, справа №802/777/16-а (провадження № К/9901/19309/18) та постанові від 20.03.2018, справа №812/8730/13-а (провадження № К/9901/4427/18) погоджується із висновками судів, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відповідно до приписів пункту 32.1 статті 32 ПК України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.
Згідно підпункту 32.2, 32.3 статті 32 ПК України зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки.
Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов`язку.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Статтею 87 ПК України визначено джерела сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків.
Частиною першою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017) визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.
Верховний Суд вважає, що в контексті спірних правовідносин процедура виконання судового рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами Податкового кодексу України, при цьому порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України
Зі змісту наведених законодавчих норм можна зробити висновок, що відстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов`язань. А відтак відстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; відстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу; використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу.
Суд звертає увагу, що розстрочення є лише формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу, яка може застосовуватись в тому числі і у процедурі примусового стягнення податкового боргу. Рішення суду про розстрочення сплати податкового боргу є лише процесуальним рішенням, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу.
Разом з цим, постановлення такого рішення не змінює статус такої заборгованості та не спростовує того факту, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати податкового боргу і таке правопорушення триває до часу погашення боргу в добровільному чи примусовому порядку.
Підсумовуючи вищезазначене, Суд зазначає, що судове рішення про стягнення податкового боргу, за яким встановлено порядок його виконання шляхом розстрочення сплати боргу, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені, передбачених пунктом 126.1 статті 126 та підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України.
Таким чином, прийняття судових рішень, якими визначено згідно процесуального закону порядок виконання судових рішень щодо стягнення податкового боргу, жодним чином не впливає на звільнення платника податків від відповідальності у вигляді штрафних санкцій та пені, нарахування яких передбачено статтями 126 та 129 ПК України, за несвоєчасну сплату сум грошових зобов`язань, а отже доводи контролюючого органу наведені в касаційній скарзі є обґрунтованими, а нарахування штрафних санкцій та пені у сумі є правомірним.
Отже, Верховний Суд вважає законними податкові повідомлення-рішення форми «Ш» від 09.12.2015 № 0024171501. При цьому, Суд констатує, що позивач протягом усього розгляду даної справи не ставить під сумнів розмір штрафних санкцій, які були застосовані відповідачем спірним рішення, а тому суд касаційної інстанції не переглядатиме рішення судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
Щодо висловленого позивачем в касаційній скарзі порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства, в частині не залучення другим відповідачем ДФС України, слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявами (а.с.44, 45) змінив предмет та підстави адміністративного позову, а саме додатково просив: залучити до розгляду справи другим відповідачем ДФС України та визнати дії ДФС України незаконними.
Відповідно до статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) позивач має право до початку судового розгляду справи змінити предмет або підставу позову. У відповідності до частини першої статті 135 названого Кодексу, судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні про зміст позовних вимог.
Згідно журналу судового засідання вбачається, що розгляд справи по суті розпочато 27.04.2016 та відкладено на 18.05.2016 (а.с.39). Позивачем заяви подані після початку розгляду справи по суті до початку другого судового засідання, що підтверджується журналом судового засідання від 18.05.2016 (а.с.46).
Таким чином, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволені клопотання про прийняття заяви про зміну предмету та підстав позову зв`язку із чим доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Позивач не позбавлений був можливості звернутись з окремим позовом до ДФС України, якщо вважає що діями, рішенням або бездіяльністю цього органу порушено його права.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги про те, що податковий орган при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення діяв у межах та спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341 343 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Тернопільське лісове господарство» залишити без задоволення, а Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва ,
С.С. Пасічник
Судді Верховного Суду