ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа № 819/781/17
провадження № К/9901/50606/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Губської О. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, про зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Судової-Хомюк Н. М. (головуючий), Гуляка В. В., Коваля Р. Й.
І. Суть спору
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області (надалі також ТУ ДСА, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила зобов`язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити їй недоплачену суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
2. Позов обґрунтований тим, що відповідач усупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» при обчисленні виплаченої суддівської винагороди за спірний період, застосував норми пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 1 червня 2016 року № 1774-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 1774-VII).
3. Відповідач позов не визнав. У запереченнях проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність застосування до спірних правовідносин пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VII.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 призначена на посаду судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області строком на п`ять років Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 «Про призначення суддів».
5. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 позивача переведено на роботу на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
6. Відповідно до довідки ТУ ДСА від 10 квітня 2017 року № 137 судді ОСОБА_1 за лютий 2017 року виплачено суддівську винагороду в розмірі 18400 гривень.
7. Кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), позивач не проходила.
8. Вважаючи протиправним застосування у спірних правовідносинах пункту 3 розділу І «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VII, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 4 липня 2017 року позов задовольнив і зобов`язав ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
10. Таке своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що застосування приписів Закону № 1774-VII під час обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період є протиправним.
11. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 березня 2018 року скасував постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 липня 2017 року та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.
12. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позову з огляду на правомірність застосування при обчисленні виплачуваної позивачеві суддівської винагороди вищевказаної законодавчої норми.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.
14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі ОСОБА_1 наполягає на протиправності застосування при обчисленні його посадового окладу за спірний період пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VII.
15. У касаційній автор просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. Відповідач і третя особа правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались, що не перешкоджає розгляду справи в суді касаційної інстанції.
V. Оцінка Верховного Суду
17. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
19. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
20. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з частиною першої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
23. За змістом пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
24. Пунктом 23 наведеного Розділу визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон № 2453-VІ).
25. Таким чином, правильними є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна була нараховуватись суддівська винагорода відповідно до приписів Закону № 2453-VІ.
26. Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, що застосовується для обрахунку такого окладу. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
27. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, норми пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, якими встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200 гривень у спірний період) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
28. Водночас цим же пунктом законодавець передбачив таке: «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень».
29. Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець установив:
по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати;
по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень;
по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 гривень.
30. Крім того, таким нормативним врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги
31. За наведених обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
32. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
33. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у справі № 819/781/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
О. А. Губська