ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2020 року
м. Київ
справа №820/11122/15
адміністративне провадження №К/9901/19191/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М. від 27 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №00466/1704, №00467/1704 та №00468/1704.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що немає підстав для визначення йому податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 об`єктів житлової нерухомості, а саме квартир, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , відсутні, а використання відповідачем для визначення бази оподаткування об`єктів житлової нерухомості даних Реєстру прав власності на нерухоме майно не відповідає приписам підпункту 265.3.2 пункту 265.3 статті 265 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №00468/1704; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, постановляючи рішення, дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік згідно із податковим повідомленням-рішенням від 26 червня 2015 року №00468/1704 у розмірі 742,92 грн., оскільки згідно з даними інформаційної довідки №46333437 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_3 , не значаться.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2016 року постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову; скасував податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №00466/1704 та №00467/1704.
Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2473,23 грн. та 2192,76 грн. шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2015 року №00466/1704 та №00467/1704 відповідно стали дані Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 об`єктів житлової нерухомості, а саме квартир, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , використання яких при обчисленні бази оподаткування об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, однак, не узгоджується із приписом підпункту 265.3.2 пункту 265.3 статті 265 ПК України, який вимагає здійснювати таке обрахування на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якому відсутні відомості щодо належних на праві власності ОСОБА_1 згаданих об`єктів житлової нерухомості, що виключає підстави для нарахування податку та надсилання податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ним підпунктів 265.7.2, 265.7.3 пункту 265.7 статті 265 ПК України, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі, просила його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Скарга мотивована тим, що позивач є власником житлових приміщень, а тому у відповідності до вимог підпункту 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України контролюючим органом в автоматичному режимі сформовані та направлені ОСОБА_1 оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2014 рік по кожному об`єкту нерухомості, відомості щодо яких наявні у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Позивач не реалізував своє процесуальне право на подання заперечень на касаційну скаргу відповідача.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі даних з реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у якому міститься інформація, що ОСОБА_1 є власником трьох квартир, а саме за адресами: АДРЕСА_1 , загальна площа 133,4 кв.м., житлова площа 86,8 кв.м.; АДРЕСА_2 , загальна площа 152,3 кв.м., житлова площа 71,5 кв.м.; АДРЕСА_3 , загальна площа 45,5 кв.м., житлова площа 27,2 кв.м., Інспекцією здійснено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке належить позивачу, та сформовано податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року №00466/1704, №00467/1704 та №00468/1704, якими на підставі положень статті 266 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов`язання з цього податку за 2014 рік у розмірі 2473,23 грн., 2192,76 грн. та 742,92 грн. відповідно.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд вказує на таке.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у 2014 році) до місцевих податків належить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.
Згідно з підпунктом «г» підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Об`єкти житлової нерухомості поділяються на такі типи, зокрема, квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Підпунктом 265.2.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка.
За змістом підпункту 265.3.1 пункту 265.3 статті 265 ПК України базою оподаткування є житлова площа об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток.
Як установлено підпунктом 265.3.2 пункту 265.3 статті 265 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно з підпунктом 265.4.1 пункту 265.4 статті 265 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 250 кв. метрів; в) для різних видів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 370 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 265.7.1 пункту 265.7 статті 265 ПК України, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України).
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна (квартири), щодо яких контролюючим органом визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, тому суд визнав здійснення відповідачем обчислення бази оподаткування об`єктів житлової нерухомості таким, що не відповідає вимогам підпункту 265.3.2 пункту 265.3 статті 265 ПК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи відповідача не спростовують такого висновку суду апеляційної інстанції, а також не свідчать про зворотнє.
Поряд з цим слід також зазначити, що у відповідності до підпункту 265.4.2 пункту 265.4 статті 265 ПК України міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати додаткові пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до абзацу першого цього підпункту.
Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб встановлені підпунктом 265.5.2 пункту 265.5 статті 265 ПК України в таких розмірах: а) не більше 1 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів; б) 2,7 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів; в) 1 відсоток - для різних видів об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких не перевищує 740 кв. метрів; г) 2,7 відсотка - для різних видів об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких перевищує 740 кв. метрів.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, до ПК України внесені зміни, зокрема у статті 265 слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа» у відповідному відмінку; абзац перший підпункту 265.4.2 пункту 265.4 цієї статті після слів «що перебувають у власності» доповнено словами «фізичних осіб або».
Отже відповідно до зазначених змін протягом періоду з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року розмір ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не змінився, проте законодавець вніс зміни до бази оподаткування, за якими оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є не житлова площа нерухомості, а її загальна площа.
Тобто до 31 березня 2014 року базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, була житлова площа об`єкта житлової нерухомості, у тому числі його часток, а з 01 квітня 2014 року - загальна площа об`єкта житлової нерухомості, у тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 265.5.1 пункту 265.5 статті 265 ПК України ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
За приписами пункту 10.3 пункту 10 статті 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Пунктом 12.3 пункту 12 статті 12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.2 статті 12 ПК України установлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Згідно з пунктом 12.5 статті 12.5 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Зміст наведених положень свідчить про те, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) місцевий податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Місцеві ради мають приймати рішення про встановлення місцевих податків і зборів, здійснювати перегляд розміру ставок місцевих податків і зборів, бази та об`єкта оподаткування або продовжувати дію попередніх рішень, що були прийняті, щорічно, до початку наступного бюджетного періоду. Такі рішення мають бути оприлюдненими до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Якщо рішення місцевої ради про запровадження податку на майно, відмінне від земельної ділянки, перегляд розміру ставок місцевих податків і зборів, бази та об`єкта оподаткування або продовження дії попередніх рішень, що були прийняті, не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування податку (плановому періоду), таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Враховуючи прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, яким внесено зміни до статті 265 ПК України щодо бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 27 березня 2014 року, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2014 році після внесення цих змін контролюючий орган не міг нараховувати платнику податку грошове зобов`язання з цього податку за 2014 рік за новою базою оподаткування об`єкта житлової нерухомості.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №816/2682/15, від 19 березня 2020 року у справі №823/2954/15 та від 16 квітня 2020 року у справі № 810/3729/17.
За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у відповідача в ситуації, що розглядається, правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 26 червня 2015 року №00466/1704, №00467/1704 та №00468/1704, які оскаржуються позивачем.
Тому, враховуючи наведені у цій постанові мотиви, приписи статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко