ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №820/2376/18
касаційні провадження № К/9901/9386/19 № К/9901/9525/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» та Головного управління ДФС у Харківській області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року (головуючий суддя - Спірідонов М.О.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Спаскін О.А., судді - Кононенко З.О., Калиновський В.А.)
у справі № 820/2376/18
за позовом Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань»
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» (далі - ПАТ «АТ НДІРВ»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року № 0024261214; визнати противоправними дії відповідача щодо розгляду заяви ПАТ «АТ НДІРВ» про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань та відмови у здійсненні перерахування коштів з рахунку земельного податку з юридичних осіб у сумі 715000,00 грн у рахунок сплати податку на додану вартість; зобов`язати ГУ ДФС у Харківській області перерахувати кошти з рахунку земельного податку з юридичних осіб у сумі 715000,00 грн у рахунок сплати податку на додану вартість за заявою позивача про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 17 серпня 2018 року адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року № 0024261214. Зобов`язав відповідача перерахувати кошти з рахунку земельного податку з юридичних осіб у сумі 426637,17 грн у рахунок сплати податку на додану вартість за заявою платника про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасував у частині задоволення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року № 0024261214. Прийняв у цій частині нову постанову про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року залишив без змін.
ПАТ «АТ НДІРВ» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлене у справі судове рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року № 0024261214 та залишити в силі в цій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на тому, що у випадку дотримання платником строків сплати розстроченого судом податкового боргу штраф нарахуванню не підлягає.
Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «АТ НДІРВ».
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
ГУ ДФС у Харківській області також звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Мотивуючи свої вимоги, відповідач посилається на порушення, у тому числі судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на формальному підході до з`ясування фактичних обставин справи.
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Харківській області.
19 липня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позовних вимог.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року, яка набрала законної сили 12 вересня 2016 року, у справі № 820/3818/16 стягнуто з ПАТ «АТ НДІРВ» на користь Державного бюджету України податковий борг у розмірі 2548329,20 грн з розрахункових рахунків, що належать платнику.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року, яка набрала законної сили 27 червня 2017 року, розстрочено позивачу виконання судового рішення - постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі № 820/3818/16 терміном на чотири роки, відповідно до графіку погашення заборгованості в період з 20 вересня 2016 року по 20 серпня 2020 року зі сплатою щомісячно суми в розмірі 53090,20 грн.
25 січня 2018 року відповідачем проведено камеральну перевірку з питання дотримання термінів сплати ПАТ «АТ НДІРВ» податкових зобов`язань з плати за землю (земельний податок з юридичних осіб) за 2016 - 2017 роки, результати якої оформлено актом № 1216/20-40-12-14-19/14309534.
За результатами контрольного заходу ГУ ДФС у Харківській області дійшло висновку про порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов`язань із плати за землю (земельний податок) за червень - грудень 2016 року, січень - жовтень 2017 року.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року № 0024261214, згідно з яким на підставі статті 126 ПК України визначено штраф у розмірі 265112,77 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано виходив із такого.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
За правилами пункту 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені податковим законодавством строки сплату узгодженого грошового зобов`язання. Несплачене у встановлений законом строк грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.
За правилами пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення судом ухвали про розстрочення виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року у справі № 820/3818/16) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Аналіз вказаних законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податків лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни. При цьому ПК України не містить винятків для застосування штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов`язання в залежності від того, як платник податку її сплатив - добровільно чи на підставі рішення суду, в тому числі і у випадку розстрочення (відстрочення) його виконання.
Процесуальне рішення суду, що визначає спосіб виконання судового рішення про стягнення податкового боргу шляхом розстрочення (відстрочення) його сплати, не змінює обсягу податкового обов`язку платника податків-боржника, оскільки такий обов`язок, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства. Дотримання при цьому строків сплати податкового боргу, встановлених у судовому рішенні, не спростовує того, що боржник вчинив податкове правопорушення у вигляді несплати узгоджених грошових зобов`язань у строки, встановлені ПК України, за яке передбачена відповідальність.
Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 16 квітня 2019 року у справі № 808/8881/13-а, від 10 грудня 2019 року у справі № 821/865/16, від 24 грудня 2020 року у справі № 813/3019/17.
За таких обставин висновок суду апеляційної про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року № 0024261214 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо зобов`язання відповідача перерахувати кошти з рахунку земельного податку з юридичних осіб у сумі 426637,17 грн у рахунок сплати податку на додану вартість за заявою платника про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, то за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України, надміру сплачені грошові зобов`язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.
Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
Виходячи з аналізу наведених законодавчих норм, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано погодився в цій частині з висновком суду першої інстанції про те, що ПК України встановлено можливість погашення платниками податків грошових зобов`язань за рахунок наявної переплати з інших платежів, а реалізація такої можливості здійснюється шляхом подання відповідної заяви платником з правом визначити джерело сплати грошових зобов`язань, якому кореспондує обов`язок контролюючого органу здійснити відповідне зарахування без будь-яких додаткових дій, з огляду на що відповідач як суб`єкт владних повноважень, безпосереднім обов`язком якого є контроль за правомірністю нарахування та сплати податків і зборів суб`єктами господарювання, безпідставно відмовив позивачу в зарахуванні переплати в розмірі 426637,17 грн, наявність якої ГУ ДФС у Харківській області фактично не заперечується, в рахунок сплати податку на додану вартість.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг ПАТ «АТ НДІРВ» та ГУ ДФС у Харківській області без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань» та Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова