ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 820/3707/17
адміністративне провадження № К/9901/5045/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (головуючий суддя Біленський О.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Катунов В.В., судді - Ральченко І.М., Бершов Г.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2017 №26912-13. Позивач вважав незаконним нарахування відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки він є сільськогосподарським товаровиробником, і належний йому об`єкт нежитлової нерухомості використовуються в межах його сільськогосподарської діяльності.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові рішення й ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 1 серпня 2003 року. Відповідно до Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач здійснює господарську діяльність за кодом 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «Ж-2», загальною площею 815,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
17 травня 2017 року контролюючим органом винесено податкове повідомлення - рішення №26912-13, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 12038,21 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що фізична особа - власник об`єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні норм ПК України. Також, судами враховано, що належна позивачу будівля визначена як «цегляний поточний профілакторій», й відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 така споруда не відноситься до будівель для використання в сільськогосподарській діяльності.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).
За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.
Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 (у редакції, чинній станом на 2017 рік) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Як встановили суди попередніх інстанцій, основним видом діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця, є, зокрема, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Вказана обставина відповідачем не заперечувалась.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій погодились із доводами відповідача про те, що позивач не вважається сільськогосподарським товаровиробником у розумінні положень податкового законодавства, однак не врахували при цьому наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
В наведеному вище визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає, що позивач підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду (постанови від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17 та від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19).
Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Слід зазначити, що встановлена пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Стосовно цільового призначення належної позивачу на праві власності будівлі, що також є умовою для отримання податкової пільги, суди попередніх інстанцій вважали, що така споруда не призначена для її використання у сільськогосподарській діяльності.
Поряд із цим, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Позивач не заперечував, що відповідно до правовстановлюючих документів спірна будівля визначена як цегляний поточний профілакторій, однак доводив, що фактично вона використовується ним з метою проведення ремонтних та профілактичних робіт автотранспорту, призначеного для здійснення сільськогосподарської діяльності, та для зберігання сільськогосподарської продукції, на підтвердження чого надавав відповідні докази. Однак, таким доводам позивача суди попередніх інстанцій правової оцінки не надали, як і не дослідили надані ним на їх підтвердження докази.
Має значення й те, що контролюючий орган в ході розгляду справи не заперечував той факт, що позивач здійснює господарську діяльність шляхом вирощування зернових культур, як і факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі в якості сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб, проте наполягав лише на тому, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Статтею 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9 242 КАС України не повною мірою з`ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року скасувати, справу направити но новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська