ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 820/479/17
касаційне провадження № К/9901/41742/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 (суддя - Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя - Бартош Н.С., судді - Русанової В.Б., Курило Л.В.) у справі №820/479/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,
ВСТАНОВИВ:
У січня 2017 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі у тексті - позивач, платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі у тексті - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2017 №0001431304, рішення про застосування штрафних санкцій від 12.01.2017 №0001461304, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2017 №Ф-0001451304.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат були сформовані ним по витратам, які фактично ним понесені, пов`язані з його господарською діяльністю і підтверджені належними первинними документами. Стверджує про реальність господарських операцій з контрагентами, зокрема з ТОВ «Виател», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Філакас».
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 12.01.2017 №0001431304, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2017 №Ф-0001451304, рішення про застосування штрафних санкцій від 12.01.2017 №0001461304.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем правомірно сформовані витрати, оскільки такі витрати підтверджені належними первинними документами і безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю, господарські операції позивача з його контрагентами мають реальний характер, а відтак зазначені рішення податкового органу та вимога підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.12.2017 №К/800/35057/17 відкрив касаційне провадження у цій справі.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017 Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 22.11.2022.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження витрат позивача, не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин за результатами зустрічних перевірок контрагентів, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів, відсутності первинних документів на підтвердження таких операцій, відсутності у контрагентів позивача необхідних для здійснення господарської діяльності основних засобів, трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень та виробничих активів.
Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи у касаційному порядку.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією в період з 07.12.2016 по 20.12.2016 проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 30.12.2015, за наслідками якої складено акт від 27.12.2016 № 4035/20-31-13-04-08/2418800095 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
частини 1 статті 203, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог визначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем із зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями;
пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 152 342, 22 грн, у тому числі у 2013 році у сумі 2 139, 72 грн, у 2014 році у сумі 111 961, 19 грн, у 2015 році у сумі 38 241, 31 грн;
абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8, пунктів 2, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до недоплати єдиного соціального внеску, в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 137 185, 24 грн, у тому числі у 2013 році 4 949, 88 грн, у 2014 році 69 404, 30 грн, у 2015 році 62 831, 06 грн.;
пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині не ведення книги обліку доходів та витрат;
пункту 85.2 статті 85 ПК України в частині ненадання документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 12.01.2017 №0001431304, яким позивачу донараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 190 427, 78 грн, у тому числі за основним платежем у сумі 152 342, 22 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 38 085, 56 грн;
рішення про застосування штрафних санкцій від 12.01.2017 №0001461304, яким до позивача застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 13 966, 02 грн;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2017 №Ф-0001451304, якою донараховано заборгованість за єдиним соціальним внеском у розмірі 137 185, 24 грн.
В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем суми податку на доходи фізичних осіб з підстав включення у 2013-2015 роках витрат по не реальним господарським операціям з ТОВ «Виател», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Філакс», що призвело до заниження позивачем загального оподатковуваного доходу, та як наслідок, до заниження зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами обґрунтований тим, що по контрагентам позивача:
1) ТОВ «Виател» - неможливо проведення зустрічної звірки, відсутність даної юридичної особи за адресою її місцезнаходження, відсутність директора та засновника юридичної особи за адресами їх реєстрації, нереальність господарських операцій даної юридичної особи по ланцюгу постачальників;
2) ТОВ «Сеолан» - незнаходження даної юридичної особи за адресою місцезнаходження, незнаходження контрагентів даної юридичної особи за адресами реєстрації, відсутність окремих первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, відсутність фондів, необхідних для провадження господарської діяльності (приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів тощо);
3) ТОВ «Філакас» - незнаходження даної юридичної особи за адресою місцезнаходження, відсутність фондів, необхідних для провадження господарської діяльності (приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів тощо), нереальність господарських операцій даної юридичної особи по ланцюгу постачальників.
Порушення вимог податкового законодавства в цій частині відповідач пов`язує з тим, що позивачем занижено оподаткований дохід за 2013-2015 роки через віднесення до обсягу витрат витрати за розрахунками із ТОВ «Виател», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Філакс» та неправильного віднесення до обсягу витрат витрати за розрахунками з іншими контрагентами.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлено положеннями статті 177 ПК України, пунктом 177.1 якої визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).
Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:
витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пункт 177.4.1);
витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пункт 177.4.2);
суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пункт 177.4.3);
інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 177.4.4).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як було установлено судовими інстанціями, відповідно по рахунку № НОМЕР_1 у АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», що відкритий на ім`я позивача, доходи за період 2013-2015 років складаються із наступних:
у 2013 році грошових коштів , що надійшли за поставлений товар від ТОВ «СТЛ-ГРУПП», ТОВ «ІТК «Автоматик груп», ПАТ «НКМЗ», на загальну суму 1 362 151, 20 грн (за відрахуванням податку на додану вартість у сумі 1 135 126, 00 грн);
у 2014 році грошових коштів, що надійшли за поставлений товар від ТОВ «ІТК «Автоматик груп», ПАТ «НКМЗ», ПАТ «ВГП», ВАТ «Запоріжсталь», на загальну суму 569 208, 42 грн (за відрахуванням податку на додану вартість у сумі 474 340, 35 грн);
у 2015 році грошових коштів, що надійшли за поставлений товар від ПАТ «НКМЗ», ВАТ «Запоріжсталь», ПрАТ «Вентиляційні системи», на загальну суму 2 704 159, 95 грн (за відрахуванням податку на додану вартість у сумі 2 253 466, 63 грн).
Оподаткований дохід за 2013-2015 року, з урахуванням відрахувань до Пенсійного фонду України складає: у 2013 році - 51 051, 23 грн, у 2014 році - 39 578, 35 грн, у 2015 році - 78 282, 64 грн. При цьому, відповідні дані відображені також і в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2013 та 2015 роки. У 2014 році у звітній декларації мала місце технічна помилка, а саме протиправне збільшення розміру доходів та витрат, що призвело до завищення чистого оподаткованого доходу: у звітній декларації податок на доходи фізичних осіб обліковувався із суми 48 459, 54 грн, у той час, коли фактично чистий оподаткований дохід за даний період становив 39 578, 35 грн, який визначений в уточненій декларації.
Судовими інстанціями встановлено підтвердження реальності вчинення господарських операцій позивача з ТОВ «Виател», ТОВ «Сеолан», ТОВ «Філакс», що в свою чергу підтверджує правомірність понесення витрат за розрахунками із вказаними контрагентами.
Приймаючи до уваги встановлення судами факту реальності вчинення господарських операцій з наведеними контрагентами, понесення витрат позивачем, колегія суддів не може прийняти посилання скаржника на відсутність правових підстав для формування витрат. Зазначені доводи і доводи податкового органу про наявність негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, не пов`язаність витрат із господарською діяльністю позивача досліджено судами і надано їм відповідну оцінку.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 12.01.2017 №0001431304.
Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги про визнання протиправними рішення про застосування штрафних санкцій від 12.01.2017 №0001461304, яким до позивача застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 13966,02 грн та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.01.2017 №Ф-0001451304, якою донараховано заборгованість за єдиним соціальним внеском у розмірі 137 185, 24 грн, є похідними від первинної вимоги та стали наслідком висновку податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013-2015 роки, і відповідно також підлягають задоволенню.
Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат за розрахунками з контрагентами, з якими позивач мав господарські відносини. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно пов`язаності витрат позивача з його господарською діяльністю, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк