№ 820/4887/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року

м. Київ

справа № 820/4887/16

касаційне провадження № К/9901/40697/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 (суддя - Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Катунов В.В., судді - Ральченко І.М., Бершов Г.Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Білий Колодязь» до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Білий Колодязь» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.08.2016 №0001571401, №0001581401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Агро-2008», СФГ «ВІКТОР», СФГ «Рубін», ПСП «Істок», ТОВ АФ «Прогрес». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань позивача, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 15.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 25.08.2016 №0001571401, №0001581401.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, статей 188, 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7 9 11 86 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав: відсутності деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача.

У касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 27.06.2023.

Відповідачем 27.05.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача у справі - Головне управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну планову документальну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 08.08.2016 №439/20-40-14-01-08/31235456 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело до зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 15244172,00 грн;

пункту 185.1 статті 185, статей 188, 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 ПК України, що призвело до зменшення від`ємне значення ряд.24 Декларації з податку на додану вартість на загальну суму 838723,00 грн.

Завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 15244172,00 грн. складається з сум:

заниження доходів, що стосується показників цукру, меляси, жому та їх не оприбуткування на загальну суму 13483693,00 грн;

завищення витрат, що стосується по включенню позивачем до складу собівартості 2015 року витрат по придбанню вугілля, отриманого від ТОВ «Імпульс-2008» в сумі 1639350,00 грн;

завищення витрат, що стосується показників «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» у розмірі 121129,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.05.2016:

№0001571401, яким позивачу збільшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 15244172,00 грн;

№0001581401, яким визначено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 838723,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки, викладені в акті перевірки щодо відображення підприємством фактичного виходу готової продукції із 40% давальницької сировини, що залишається у власності підприємства відрізняється від виходу готової продукції, наведеному у кінцевому виробничо-технічному звіті за 2015 рік. В таблиці розрахунку зазначено, що % виходу кінцевого продукту у відношенні до маси переробленої бурякової маси з урахуванням витрат підприємством було надано такі дані: зі 100% переробленого буряку виробляється 19,93% - цукру, 7,96% - меляси, 9,87% - жому, натомість на думку контролюючого органу зі 100% переробленого буряку виробляється 12,61%% - цукру, 4,79% - меляси, 75,5% - жому, у зв`язку із такою розбіжністю у даних показниках, на думку контролюючого органу, підприємством не було відображено у звіті про фінансові результати та в бухгалтерському обліку дохід у розмірі 6357267,00 грн, чим порушено положення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України.

Підприємством під час перевірки представникам контролюючого органу і до суду було надано «Кінцевий звіт» згідно якого, фактичний вихід готової продукції у процентному відношенні до ваги цукрового буряку складає: цукру-піску - 12,61%; меляси - 4,79%; жому бурячного - 51,7 %.

В Акті перевірки в обґрунтування вказаних порушень контролюючий орган наводить таблицю, в якій зокрема зазначено, що позивач здійснив переробку давальницького буряку у розмірі 136143,195 тон, відсоток виходу кінцевого продукту у відношенні до меляси переробленої бурякової маси з урахуванням втрат складає за даними підприємства: цукру - 12,29%; меляси - 4,90%; жому бурячного - 51,7%, натомість за даними перевірки, згідно даної таблиці, зазначено, що позивач здійснив переробку давальницького буряку у розмірі 136143,195 тон, відсоток виходу кінцевого продукту у відношенні до меляси переробленої бурякової маси з урахуванням втрат складає за даними підприємства: цукру -12,61%; меляси - 4,79%; жому бурячного - 75,5% у зв`язку з чим не оприбутковано: цукру-піску у розмірі 423,880 тон і, як наслідок, не відображено доходу на суму 5227852,00 грн, меляси фактично вироблено на 0,11% і, як наслідок, не відображено доходу на суму 224037,00 грн, жому у розмірі 31784,053 тон і, як наслідок, не відображено доходу на суму 794601,00 грн.

В графі таблиці «вага давальницького цукрового буряку, тн» зазначено 136143,195. Однак вказані кількісні показники не вірні, оскільки, в таблиці акту вказано податковим органом, що вага давальницького цукрового буряку становить 10256,546 тон. Відповідно до вищевказаних договорів на переробку цукрових буряків на користь позивача давальницької сировини було отримано 10 256,546 тон, що також відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №022. Таким чином, вага давальницького цукрового буряку у кількості 136143,195 тон.

Також, контролюючий орган посилається на безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.22.1999 №318 (далі - П(С)БО 16) передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Згідно з пунктом 12 П(С)БО 16 до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (пункт 17 П(С)БО 16).

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів (пункт 22 П(С)БО 16).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач надавав послуги з переробки давальницької сировини та виробництва цукру наступним фермерським господарствам, а саме: ТОВ «Агро-2008», СФГ «ВІКТОР», СФГ «Рубін», ПСП «Істок», ТОВ АФ «Прогрес».

На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду відповідні договори на переробку цукрових буряків, рахунки на оплату, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), акти нарахування давальницької продукції, акти про зарахування зустрічних однорідних вимог,

Так, відповідно до вищевказаних договорів фермерські господарства надають позивачу цукрові буряки врожаю 2015 року в кількості та згідно цін вказаних у рахунках-фактурах. Позивач в разі надання якісної сировини видає Фермерським господарствам цукру, як кінцевого продукту, а також меляси та жому із наступних розрахунків: Жом бурячний - 84 %; Меляса - 4%; Цукор-пісок - 12%.

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку №022 від вищевказаних фермерських підприємств на адресу позивача надійшло давальницької сировини у кількості 10256,546 тон.

Відповідно до пункту 71 Кінцевого звіту передбачено, що всього було отримано після переробки цукрового буряку - жому 76328,0 тон, що у відсоткову відношенні становить 51,7%, відповідно до пункту 35 Кінцевого звіту меляси отримано - 7354 тон, що у відсоткову відношенні становить 4,79%, а відповідно до пункту 30 Кінцевого звіту цукру отримано - 18627 тон, що у відсоткову відношенні становить 12,61%.

На виконання укладених договорів, позивач відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку №023 видав фермерським господарствам жому 8615,498 тон, з наступного розрахунку 10256,546*84%=8615,498 (84% жому відповідно до умов договорів).

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку №026 передбачено, що залишок жому, який залишився на підприємстві після виробництва і видачі фермерським господарствам становить - 67712,682 тон. (76328,18 (віджатий жом) - 8615,498 (виданий жом).

Від переробки давальницької сировини було отримано жому - 51,7%, а видано жому фермерським господарствам - 84%. Видача жому відбувалася від тієї кількості тон цукрових буряків, які надійшли до Позивача на давальницьких умовах.

Таким чином, 84% - жом, 4% - меляса, 12% - цукор - це кількісні показники, які залежали від загальної кількості цукрових буряків, отриманих на давальницьких умовах.

Як встановлено під час розгляду справи, кількісні показники виходу готової продукції, жому, меляси і цукру, отриманої продукції і виданої продукції, а також продукції, що залишилася на підприємстві збігаються і відображені належним чином в бухгалтерському обліку Позивача. У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що висновки податкового органу, щодо видчі фермерським господарствам жому більше, ніж виробили не відповідають дійсності та суперечать і спростовуються даними бухгалтерського обліку позивача.

Судами також установлено, що облікові дані, зазначені в акті перевірки не відповідають первинним документам, наданим суду, оскільки податковим органом в графі «кількість виходу готової продукції» вказано 1243,769 тон, в графі «кількість виходу готової продукції за даними підприємства» становить 1230,786 тон і на підставі таких даних податковим органом робиться висновок про те, що різниця в цукрі становить 60,17 тон, що зазначено в графі «фактична кількість виходу готової продукції».

Фермерським господарствам були видані жом, меляса і цукор відповідно до умов вищевказаних договорів і відповідно до тих показників, які були отримані в процесі виробництва відповідно до кінцевого звіту. Всі ці дані були відображені позивачем в бухгалтерському обліку належним чином.

Зазначені встановлені обставини спростовують висновки контролюючого органу про вказані вище порушення.

Щодо висновків контролюючого органу про те, що позивачем по вищевказаним операціям з фермерськими господарствами не було відображено у бухгалтерському обліку дохід у розмірі 879936 грн, колегія суддів зазначає про наступне.

В акті перевірки в обґрунтування вказаних порушень відповідач посилаються на те, що на підставі наданих до перевірки документів встановлено, що у перевіряємому періоді відображений підприємством фактичний вихід готової продукції із 40% давальницької сировини, що залишається у власності підприємства відрізняється від виходу готової продукції, наведеному у кінцевому виробничо - технічному звіті за 2015 рік.

В таблиці розрахунку зазначено, що % виходу кінцевого продукту у відношенні до маси переробленої бурякової маси з урахуванням витрат підприємством було надано такі дані: зі 100% переробленого буряку виробляється 19,93% - цукру, 7,96% - меляси, 9,87% - жому, натомість на думку контролюючого органу зі 100% переробленого буряку виробляється 12,61%% - цукру, 4,79% - меляси, 75,5% - жому, у зв`язку із такою розбіжністю у даних показниках, на думку контролюючого органу, підприємством не було відображено у звіті про фінансові результати та в бухгалтерському обліку дохід у розмірі 6357267,00 грн.

Позивачем під час перевірки представникам контролюючого органу і до суду було надано «Кінцевий звіт» згідно якого, фактичний вихід готової продукції у процентному відношенні до ваги цукрового буряку складає: цукру-піску - 12,61%; меляси - 4,79%; жому бурячного - 51,7 %.

Таким чином, висновки щодо того, що підприємством не було відображено у звіті про фінансові результати та в бухгалтерському обліку дохід у розмірі 6357267,00 грн, чим порушено підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України є необґрунтованими, безпідставними та такими, що спростовуються даними бухгалтерського обліку.

В акті перевірки в обґрунтування вказаних порушень контролюючий орган наводить таблицю, в якій зокрема зазначено, що позивач здійснив переробку давальницького буряку у розмірі 136143,195 тон, відсоток виходу кінцевого продукту у відношенні до меляси переробленої бурякової маси з урахуванням втрат складає за даними підприємства: цукру - 12,29%; меляси - 4,90%; жому бурячного - 51,7 %, натомість за даними перевірки, згідно даної таблиці, зазначено, що ТОВ СП «Білий Колодязь» здійснило переробку давальницького буряку у розмірі 136143,195 тон, відсоток виходу кінцевого продукту у відношенні до меляси переробленої бурякової маси з урахуванням втрат складає за даними підприємства: цукру - 12,61%; меляси - 4,79%; жому бурячного - 75,5% у зв`язку з чим не оприбутковано: цукру-піску у розмірі 423,880 тон і, як наслідок, не відображено доходу на суму 5227852 грн, меляси фактично вироблено на 0,11% і, як наслідок, не відображено доходу на суму 224037,00 грн, жому у розмірі 31784,053 тон і, як наслідок, не відображено доходу на суму 794601,00 грн.

В графі таблиці «вага давальницького цукрового буряку, тн» зазначено - 136143,195. Однак вказані кількісні показники не вірні, оскільки, в таблиці акту вказано податковим органом, що вага давальницького цукрового буряку становить 10256,546 тон. Відповідно до вищевказаних договорів на переробку цукрових буряків на користь позивача давальницької сировини було отримано 10 256,546 тон, що також відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №022.

Таким чином, вага давальницького цукрового буряку у кількості 136143,195 тон, яка зазначена в таблиці акта є неправильною та не обґрунтованою.

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку №201 загальна кількість покупної сировини склала 142980,894 тон. Вказана покупна сировина була отримана позивачем на підставі господарських операцій з наступними контрагентами, а саме: ТОВ «Агро-2008», СФГ «Віктор», СФГ «Рубін», ПСП «Істок», ТОВ АФ «Прогрес», ДП ДГ «Червоний Жовтень», ТОВ «Новоолександрівське», ПАТ «Підсереднє», Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр`єва НААНУ, ТОВ «Федорівський», СТОВ «Агросвіт»

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду відповідні договори на закупівлю цукрових буряків, видаткові накладні, акти про зарахування зустрічних однорідних вимог, рахунки, тощо.

Загальна кількість покупної сировини в перевіряємий період складала 153237,44 тон (покупна сировина + давальницька сировина). Вказана кількість покупної сировини також відображена і в Кінцевому звіті.

Ураховуючи зазначені встановлені судовими інстанціями обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно неспроможності висновку податкового органу про те, що по вищевказаним операціям позивач не відобразив у звіті про фінансові результати та в бухгалтерському обліку дохід у розмірі 6246490 грн та такими, що спростовується документами наданими до суду та даними бухгалтерського обліку позивача.

Стосовно доводів скаржника про порушення позивачем положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, а саме завищено склад витрат, визначених за правилами бухгалтерського обліку у розмірі 1639350,00 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Судовими інстанціями установлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з постачальником ТОВ «Імпульс-2008» за договорами поставки від 27.03.2015 №27/03/15, від 31.07.2015 №31/07/15, предметом яких є постачання вугілля на загальну суму 892500,00 грн.

На підтвердження виконання зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові і видаткові накладні, рахунки, залізничні накладні, банківські виписки по рахунку позивача щодо проведених розрахунків, коригуючі видаткові накладні, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників,

Придбане вугілля було отримано і оприбутковано на склад позивача позивачем відповідно до бухгалтерського обліку належним чином оприбутковано, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку №203, карткою рахунку №203, актами про прийняття матеріалів (вугілля). Розрахунки між сторонами проводились в безготівковій формі, дебіторська або кредиторська заборгованість за вказаними господарськими відносинами відсутня.

Доставлення вагонів з вугіллям зі станції прибуття до позивача здійснювалось за допомогою тепловозів, які знаходяться на балансі позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю №105 по залізничних під`їзних шляхах, які знаходяться також на балансі позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю №103.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими мали господарські взаємовідносини контрагенти позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліки у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова