ПОСТАНОВА
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа №821/1919/16
адміністративне провадження №К/9901/27076/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду (суддя Варняк С. О.) від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Вербицька Н. В., судді: Джабурія О. В., Запорожан Д. В.) від 29 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Херсонській області про визнання протиправними та скасування рішень,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до управління Служби безпеки України в Херсонській області (далі - УСБУ в Херсонській області), у якому просив:
- поновити його на квартирному обліку УСБУ в Херсонській області з 23 грудня 2011 року;
- визнати протиправними дії УСБУ в Херсонській області по прийняттю рішень від 23 листопада 2011 року № 194, від 04 березня 2015 року № 207 та від 09 квітня 2015 року № 208;
- зобов`язати УСБУ в Херсонській області розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10 липня 2014 року на засіданні житлово-побутової комісії.
Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 липня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року, закрив провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При ухваленні таких рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що звертаючись з цим позовом, ОСОБА_1 порушує питання про захист свого права забезпечення житлом для постійного проживання, тобто зміст позовних вимог свідчить про наявність спору про право, а тому даний спір підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права і не дослідили належним чином усі обставини справи. Скаржник зазначає, що в 2011 році його безпідставно знято з квартирного обліку, а в липні 2014 та березні 2015 року позивач двічі подавав рапорт щодо поновлення його на квартирному обліку та зняття статусу «службова квартира» з квартири АДРЕСА_1 на розгляд житлово-побутової комісії, однак комісія прийняла рішення про відмову у їх задоволені.
23 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив провадження у цій справі, а ухвалою від 25 березня 2020 року призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, наказом начальника УСБУ в Херсонській області від 07 серпня 2003 року № 62/ДСК ОСОБА_1 надано службову квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, житловою площею 38,0 кв. м, загальною площею 73,4 кв. м на склад сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Згідно протоколу житлово-побутової комісії УСБУ в Херсонській області від 05 грудня 2007 року № 179 ОСОБА_1 та його членів сім`ї включено до загального списку на отримання житла, а саме вказаної вище квартири.
23 грудня 2011 року на спільному засіданні керівництва і профкому УСБУ в Херсонській області прийнято рішення, яке оформлене протоколом № 194, про зняття позивача з квартирного обліку по УСБУ в Херсонській області ОСОБА_1 на підставі підп. 2, 3 ч. 2 ст. 40 Житлового кодексу України у зв`язку з переведенням на службу в АР Крим.
В 2014 році ОСОБА_1 переведено на службу до УСБУ в Херсонській області, а 10 липня 2014 року позивач подав керівництву УСБУ в Херсонській області рапорт про поновлення його на квартирному обліку та зняття з квартири АДРЕСА_1 статусу «службова» для оформлення її у власність.
Рішенням житлово-побутової комісії УСБУ в Херсонській області від 04 березня 2015 року, оформленого протоколом № 207-А, відмовлено у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 10 липня 2014 року з посиланням на відсутність підстав для поновлення його в черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Рекомендовано позивачу подати рапорт щодо зарахування його на квартирний облік.
12 березня 2015 року ОСОБА_1 подав керівництву УСБУ в Херсонській області рапорт про зарахування його та членів сім`ї на квартирний облік до черги осіб, що потребують поліпшення житлових умов, та рапорт про зняття статусу «службове житло» з квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням житлово-побутової комісії УСБУ в Херсонській області від 09 квітня 2015 року, оформленого протоколом № 208, відмовлено у зарахуванні позивача та членів його сім`ї на квартирний облік по УСБУ в Херсонській області у зв`язку з відсутністю в повному обсязі документів та розбіжністю в ним. Рапорт ОСОБА_1 щодо зняття статусу «службова» з квартири АДРЕСА_1 не розглянуто з посиланням на те, що він та його родина не перебувають на квартирному обліку в УСБУ в Херсонській області.
Вважаючи вказані рішення відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами п. 1 ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини пов`язані з поновленням ОСОБА_1 на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та надання йому у власність житлового приміщення, в саме: квартири АДРЕСА_1 .
Тобто, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права на отримання житла.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України, оскільки цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 19 червня 2019 року по справі № 826/7399/18, від 18 квітня 2018 року по справі № 806/104/16 та від 20 вересня 2018 року по справі № 815/2551/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про закриття провадження в цій справі, оскільки вирішення даного спору має здійснюватися у порядку, визначеному ЦПК України.
З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що ухвала Херсонського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, постановили судові рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді С. М. Чиркін
В. М. Шарапа