ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 822/5792/15
адміністративне провадження № К/9901/43723/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №822/5792/15
за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Златобанк", про зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року, ухвалену у складі головуючого судді Салюка П.І., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Мельник-Томенко Ж. М., суддів: Ватаманюка Р.В. Сторчака В. Ю.,
в с т а н о в и в :
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Златобанк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому, враховуючи заяву про зміну предмету позову від 22 жовтня 2015 року, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи № 164/1 від 08.04.2015 (в редакції наказу №165/1 від 09.04.2015) "Про затвердження переліку нікчемних транзакцій та правочинів" в частині, що стосується визнання нікчемною угоди про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (Договір банківського вкладу) № 076612 від 05.12.2014, укладеної на користь ОСОБА_1 .
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року, позов задоволено.
Суди встановили, що постановою Правління НБУ №777/БТ від 4 грудня 2014 року встановлено обмеження в діяльності ПАТ "Златобанк", зокрема: не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
5 грудня 2014 року між ПАТ "Златобанк" і ОСОБА_2 було укладено угоду про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №076612 (договір банківського вкладу), згідно якої на користь ОСОБА_1 відкрито вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 .
Зі змісту п.2.3, п.2.5 договору вбачається, що початкова сума вкладу становить17500 доларів США, строк розміщення вкладу - до 05.01.2015.
Факт внесення коштів 05.12.2014 ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 ані банківською установою, ані відповідачем не заперечується та підтверджується випискою по особовому рахунку.
13 лютого 2015 року виконавчою дирекцією Фонду на підставі постанови Правління Національного банку України від03 лютого 2015 року №105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" прийняте рішення №30 про запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 14 лютого 2015 року по 13 травня 2015 року та призначення уповноваженої особи Фонду для тимчасової адміністрації.
Так, 24 квітня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду з заявою, у якій просив включити його до реєстру вкладників.
13 травня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийняте рішення №99 про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду з питань ліквідації.
Разом з цим, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Златобанк" Славінським В.І. прийняті накази №164/1 від 8 квітня 2015 року "Про затвердження переліку нікчемних транзакцій та правочинів" та №165/1 від 9 квітня 2015 року "Про внесення змін до наказу №164/1 від 8 квітня 2015 року, шляхом викладення його у новій редакції", якими угоду про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування (договору банківського вкладу), укладену на користь позивача 5 грудня 2014 року, віднесено до категорії нікчемних транзакцій та правочинів.
Вважаючи таке рішення необґрунтованим, позивач звернувся з позовом до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що визнаючи договір нікчемним Уповноважена особа діяла всупереч наданих їй повноважень.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Уповноважена особа оскаржила їх у касаційному порядку. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вказує, що умови договорів банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами, за якими здійснювалися перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами Банку, надають кредиторам-фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, а тому такі Договори банківського вкладу є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі і договір укладений на користь позивача.
У поданих запереченнях представник позивача просить відмовити в задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Так, фактично спірним у даній справі є питання щодо наявності підстав для виплати позивачу гарантованої суми відшкодування за вкладом.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу/рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів Банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину.
Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Разом з цим, суд звертає увагу, що складання переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, відноситься виключно до повноважень Уповноваженої особи ФГВФО. Виконавчою дирекцією ФГВФО затверджується реєстр вкладників відповідно до отриманого Переліку вкладників.
Так, відповідно до пунктів 2, 3 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Положення № 14), Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.
Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях.
Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.
Системний аналіз наведених правових норми дає підстави дійти до висновку про те, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема, щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування (пункт 5 розділу ІІІ Положення № 14).
З матеріалів справи вбачається, що позивач змінив позовні вимоги. Проте, першопочатковою вимогою було зобов`язання Уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та подати додаткову інформацію про нього до Фонду.
Однак, задовольняючи позовні вимоги, суди, з урахуванням змінених позовних вимог, дійшли висновку про неправомірність дій Уповноваженої особи щодо визнання нікчемною Угоди та зазначили про відсутність, у зв`язку з цим підстав, для включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Чинними на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій нормами КАС України, зокрема, частиною 2 статті 11 було передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до частини 1 статті 51 КАС України (у вказаній вище редакції) крім прав та обов`язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Частиною 1 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави стверджувати, що позивач розпоряджається своїми правами відносно предмета спору, підстав позову та розміру позовних вимог на власний розсуд.
Проте, заявою про зміну предмету позову від 22.10.2015 позивач фактично змінив предмет та підстави позову, а тому колегія суддів приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано розглянули позов в межах цих позовних вимог, оскільки це не відповідає частині 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів звертає увагу, що завдання адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
За приписами до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Вказані вище обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду, виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,-
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича задовольнити частково.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2017 року скасувати, а справу №822/5792/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду