№ 823/739/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 823/739/18

адміністративні провадження №К/9901/58071/18, №К/9901/58391/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Бевзенка В. М., Чиркіна С. М.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Парінова А. Б., суддів: Беспалова О. О., Губської О. А. від 03.07.2018

у справі № 823/739/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Черкаській області

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У лютому 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Черкаській області (далі також - відповідач), в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області про накладення штрафу заступником начальника Жарковою М. В. від 23.01.2018 №23-23-52/1488-040 на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 у розмірі 192000,00 грн.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2018 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 скасовано та ухвалено нове, яким адміністративний позов задоволено частково: скасовано постанову Управління Держпраці у Черкаській області від 23.01.2018 №23-23-52/1488-040 в частині про накладення штрафу на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 96 000,00 грн; стягнуто з Управління Держпраці у Черкаській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2400,00 грн.

4. 02.08.2018 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2018 та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2018.

5. 06.08.2018 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2018 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

6. Ухвалами Верховного Суду від 19.09.2018 та 18.10.2018 відкрито касаційні провадження у справі за касаційними скаргами позивача та відповідача відповідно.

7. 16.10.2018 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині, в якій позов задоволено; рішення суду першої інстанції залишити без змін.

8. Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Бевзенка В. М., Чиркіна С. М.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Як встановлено судами попередніх інстанцій, начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів та головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів на підставі наказу від 21.12.2017 №309-Н та направлення від 21.12.2017 №2854 проведено інспекційне відвідування з питань трудових відносин, оплати праці, режиму роботи ФОП ОСОБА_1 .

10. За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 23-23-52/1488 від 29.12.2017.

11. Згідно з інформацією, що міститься у вказаному акті, у ході проведеного у період з 28.12.2017 по 29.12.2017 інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_1 всупереч вимогам частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не оформлено трудові договори з усіма працівниками у письмовій формі шляхом укладення трудового договору (контракту) або видання наказу, або розпорядження.

12. Так, під час проведення інспекційного відвідування виявлено, що в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , працює ОСОБА_2 , яка виконує роботу кухаря.

13. Згідно з договором про проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017, укладеного між Державним навчальним закладом «Черкаське вище професійне училище» та ФОП ОСОБА_1 , організація зобов`язується прийняти ОСОБА_2 для проходження виробничого навчання та виробничої практики слухачів з професії кухар у період з 23.11.2017 по 13.05.2018. Форма зазначеного договору не відповідає типовому. Наказ про проходження ОСОБА_2 виробничої практики ФОП ОСОБА_1 не видано.

14. Окрім цього, під час проведення інспекційного відвідування виявлено факт допуску до роботи позивачем ОСОБА_3 без оформлення трудового договору.

15. Відповідно до цивільно-правового договору від 01.12.2017 №б/н, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на період з 20.12.2017 по 20.01.2018, остання виконує обов`язки бармена.

16. На підставі акта перевірки винесено припис від 29.12.2017 № 23-23-52/1488-1019 про усунення виявлених порушень.

17. 05.01.2018 начальником Управління Держпраці Лазарєвою О.М. прийняте рішення щодо розгляду справи про накладення на позивача штрафу за встановленою формою, а саме повідомлення про розгляд справи про накладення штрафів за порушення законодавства про працю №01-01-04/28.

18. 18.01.2018 (у зв`язку з відсутністю відомостей про отримання ФОП ОСОБА_1 повідомлення від 05.01.2018 №01-01-04/28 про розгляд справи про накладення штрафів за порушення законодавства про працю) позивачу направлено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафів за порушення законодавства про працю №01-01-04/181, в якому зазначено, що розгляд справи відбудеться 23.01.2018 о 10 год. 10 хв. у приміщенні Управління Держпраці у Черкаській області за адресою: м. Черкаси, бул. Шевченка, 205, к. 306.

19. 23.01.2018 заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області Жарковою М.В. винесено постанову № 23-23-52/1488-039 на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України та постанову від № 23-23-52/1488-040 на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України.

20. Згідно з постановою від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-039 позивачем допущено порушення трудового законодавства, що полягає у невиплаті ОСОБА_2 заробітної плати, чим порушено вимоги частини першої статті 94 КЗпП України, а також ненаданні документів щодо обліку робочого часу ОСОБА_2 , чим порушено статтю 30 Закону України «Про оплату праці».

21. Штраф, встановлений постановою № 23-23-52/1488-039 від 23.01.2018, позивачем сплачено, що підтверджується квитанцією №53 від 02.02.2018.

22. Вважаючи постанову про накладення штрафу від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-040 протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про її скасування.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

23. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні усіх обставин та не у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки за результатами перевірки ФОП ОСОБА_1 винесено оскаржувану постанову та постанову про накладення штрафу у розмірі 3700 грн, а відтак позивача двічі притягнуто до відповідальності за одне й теж порушення на основі одного й того ж акта перевірки. Відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства.

24. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушив вимоги статті 24 КЗпП України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

25. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у цивільно-правовому договорі, укладеному з ОСОБА_3 , наявні ознаки трудового договору. Укладений між ФОП ОСОБА_1 та Державним навчальним закладом «Черкаське вище професійне училище» договір від 23.11.2017 на проходження виробничого навчання та виробничої практики ОСОБА_5 не відповідає формі типового договору. Позивачем не видано наказ про проходження ОСОБА_5 виробничої практики, а також не призначено відповідального за її проведення. Факт виготовлення продуктів громадського харчування, тобто фактичне виконання ОСОБА_2 обов`язків кухаря підтверджується її письмовими поясненнями від 28.12.2017, наданими перевіряючим. Відповідно до наданих ФОП ОСОБА_1 документів у штаті позивача відсутній працівник, який виконує функції кухаря. Враховуючи доведеність відповідачем порушень позивачем норм трудового законодавства, а саме: ФОП ОСОБА_1 допустив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, без оформлення наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу, без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, відповідачем правомірно винесена оскаржувана постанова про накладення штрафу на позивача.

26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 фактично перебувала з ФОП ОСОБА_1 у трудових відносинах, однак ФОП ОСОБА_1 фактично допустив ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору, що є підставою для притягнення до відповідальності на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України. Доводи позивача про притягнення його до відповідальності двічі за одне і те ж правопорушення є безпідставними. ОСОБА_2 проходила у ФОП ОСОБА_1 виробничу практику, у зв`язку з чим укладання трудового договору не вимагається.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

27. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах із позивачем, а не виконувала роботу відповідно до цивільно-правового договору. Суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку, що відповідачем не порушено строки розгляду справи про накладення штрафу, чим допущено порушення пункту 3 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 (далі - Порядок № 509, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Неправильним є висновок суду апеляційної інстанції, що доводи позивача про безпідставне притягнення його до відповідальності за одне й теж саме правопорушення не підтвердилась.

28. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, та рішення суду першої інстанції є законними, обґрунтованими та ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги позивача є необґрунтованими.

29. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відносини між позивачем та ОСОБА_2 мали характер не навчально-виробничого процесу, а були трудовими, оскільки на час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_2 була єдиною особою, яка виконувала функції кухара у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Договір про проходження виробничої практики від 23.11.2017, укладений між Державним навчальним закладом «Черкаське вище професійне училище» та ФОП ОСОБА_1 , не відповідає типовому договору. Крім того, позивачем не видано наказ про проходження ОСОБА_2 виробничої практики, а також не призначено відповідального за її проведення.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

31. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

33. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

34. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

35. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

36. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

37. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

38. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

39. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

40. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

41. В той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

42. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

43. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

44. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

45. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

46. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

47. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом цивільно-правової угоди, укладеної позивачем з ОСОБА_3 , є процес праці, а не її кінцевий результат. ОСОБА_3 повинна була систематично виконувати певні трудові функції у ФОП ОСОБА_1 відповідно до визначеного виду виконуваної роботи у встановлений строк. Згідно з умовами угоди замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої угодою; визначений строк її дії. Водночас в укладеній угоді не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів, а обумовлено лише зобов`язання виконувати роботу бармена.

48. Зважаючи на наведене, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що угода, укладена позивачем з ОСОБА_3 , не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов`язана із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

49. Зазначене спростовує доводи позивача про безпідставне визначення судами попередніх інстанцій цивільних відносин між позивачем та ОСОБА_3 як трудових.

50. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №804/6962/17.

51. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про неврахування судами попередніх інстанцій тієї обставини, що його притягнуто двічі до відповідальності за одне і теж правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

52. Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з постановою від 23.01.2018 № 23-23-52/1488-039 відповідно до договору про проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017 та пояснень ОСОБА_2 за період з 23.11.2017 по 29.12.2017 ОСОБА_2 заробітна плата не виплачувалась, чим порушено вимоги частини першої статті 94 КЗпП України. Документи щодо обліку робочого часу ОСОБА_2 у ході інспекційного відвідування не надано, чим порушено статтю 30 Закону України «Про оплату праці».

53. Водночас 23.01.2018 заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області Жарковою М. В. винесено постанову від № 23-23-52/1488-040 на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

54. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

55. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

56. Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

57. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо безпідставності твердження позивача щодо притягнення його двічі до відповідальності за одне і те ж правопорушення.

58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з копією договору про проходження виробничого навчання та виробничої практики від 23.11.2017, укладеного між Державним навчальним закладом «Черкаське вище професійне училище» та ФОП ОСОБА_1 , організація зобов`язується прийняти ОСОБА_2 для проходження виробничого навчання та виробничої практики слухачів з професії кухар у період з 23.11.2017 по 13.05.2018.

59. Відповідно до статті 29 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику. Типовий договір про навчально-виробничу практику та порядок надання робочих місць визначаються Кабінетом Міністрів України. Учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів під час виробничого навчання і виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів і програм.

60. Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.99 №992 (далі також - Порядок №992, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

61. Відповідно до пункту 2 Порядку №992 підприємства, установи, організації незалежно від форми власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

62. Згідно з пунктом 7 цього Порядку учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів на час виробничого навчання та виробничої практики до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства не включаються.

63. Відповідно до пункту 8 Порядку №992 професійно-технічний навчальний заклад та підприємство, що надає робочі місця або навчально-виробничі ділянки, не пізніше двох тижнів до початку виробничого навчання та виробничої практики зобов`язані укласти на основі типового договору, що додається, договір про навчально-виробничу практику. У договорі зазначається кількість учнів, слухачів за професіями, спеціальностями та спеціалізаціями, терміни, умови і порядок проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення відповідних умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, інші взаємні зобов`язання сторін та термін дії договору.

64. Пунктом 9 Порядку №992 передбачено, що перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів чи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи та визначає відповідно до змісту робочих навчальних програм види робіт, а також призначає з числа інженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємства відповідальних за проведення виробничого навчання та виробничої практики, забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлює системи оплати праці учнів, слухачів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

65. Відповідно до пункту 10 Порядку з моменту розподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки на них відповідно до законодавства про охорону праці поширюються права та обов`язки щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному та іншому страхуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.

66. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них повною мірою розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства з моменту розподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки, який у свою чергу настає при видачі керівником підприємства наказу про персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділів.

67. Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не видано наказ про проходження ОСОБА_5 виробничої практики, а також не призначено відповідального за її проведення, тобто, у цьому випадку момент, з яким пункт 10 Порядку №992 визначає поширення на особу прав та обов`язків щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, не настав.

68. Враховуючи наведене, а також те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що у штаті позивача відсутній працівник, який виконує функції кухаря, попри те, що ФОП ОСОБА_1 здійснює свою господарську діяльність у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ОСОБА_2 виготовляла продукти харчування у цьому кафе, договір про проходження виробничої практики від 23.11.2017, укладений між Державним навчальним закладом «Черкаське вище професійне училище» та ФОП ОСОБА_1 , не відповідає типовому договору з огляду на зазначення про відсутність оплати праці та обставина щодо непроведення ОСОБА_2 оплати праці учасниками справи не заперечується, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем протиправно допущено ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору.

69. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що відповідачем не порушено строки розгляду справи про накладення штрафу, чим допущено порушення пункту 3 Порядку № 509, колегія суддів зазначає наступне.

70. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком Порядок № 509.

71. Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

72. Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

73. Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

74. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної щодо позивача перевірки складено акт перевірки від 29.12.2017 № 23-23-52/1488.

75. Рішення щодо розгляду справи про накладення на позивача штрафу прийняте начальником Управління Держпраці Лазарєвою О. М. 05.01.2018, тобто з дотриманням строків, визначених пунктом 3 Порядку № 509.

76. Зважаючи на наведене, помилковими є доводи позивача, що справа про накладення штрафу повинна бути розглянута протягом десяти днів з дати складення акта перевірки, оскільки у пункті 3 Порядку №509 встановлений десятиденний строк для прийняття рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, а не для прийняття рішення за результатами її розгляду, як вважає позивач.

77. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

78. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

79. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

80. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

81. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції в частині, в якій позов задоволено, за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є помилковими.

82. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України, постанову суду апеляційної інстанції в частині, в якій позов задоволено необхідно скасувати, а в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, та рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

83. Оскільки суд касаційної інстанції в частині ухвалює рішення на користь суб`єкта владних повноважень, а в іншій частині залишає без змін, то, враховуючи відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, у відповідності до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2018, в частині в якій відмовлено у задоволенні позову, залишити без змін, а в іншій частині - скасувати.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2018 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: В. М. Бевзенко

С. М. Чиркін