ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 824/10/24
провадження № 61-3666ав24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник (відповідач) -ОСОБА_1 ,
позивач -ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лопушанським Ігорем Богдановичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року у складі судді Журби С. О., у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Донецького обласного постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 20 жовтня 2022 року у справі № 02-10/2021 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування рішення Донецького обласного постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 20 жовтня 2022 року у справі № 02-10/2021 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, в якій, зокрема, просив поновити йому строк на подання цієї заяви.
Короткий зміст апеляційного суду, як суду першої інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду, як суду першої інстанції, мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду та не навів поважних причин поновлення такого строку.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скаргу обґрунтована тим, що апеляційний суд, як суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що строк на звернення до суду було пропущено без поважних причин, оскільки ним було наведено суду докази того, що він не перебував на території України під час ухвалення оскаржуваного рішення третейського суду, а тому не міг бути присутнім під час розгляду справи.
При цьому, судом помилково вказано, що він не довів, що рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 20 жовтня 2022 року стосувалося інтересів відповідача ОСОБА_3 , а не його - ОСОБА_1 , оскільки таке зазначення його прізвища третейським судом було помилковим, а він надав інші докази про те, що відповідач у справі та він це є одна й та сама особа, зокрема, надано копію картки платника податків де зазначено його ідентифікаційний код, який збігається з тим, що вказано в оспорюваному рішенні третейського суду та третейській угоді між сторонами.
Відзив на апеляційну скаргу позивач до суду не подав.
Надходження апеляційної скарги до суду
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лопушанського І. Б., на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Фактичні обставини справи
Рішенням Донецького обласного постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 20 жовтня 2022 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 03 лютого 2011 року у розмірі 1 035 361 доларів США, що становить еквівалент у гривні 37 861 702,30 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день прийняття судового рішення (курс НБУ на 20 жовтня 2022 року - 36,5686 грн за 1 долар США), суму штрафу за прострочення виконання договору позики від 03 лютого 2011 року, у розмірі 110 000 доларів США, що становить еквівалент у гривні 4 022 646 грн за курсом НБУ на день ухвалення рішення третейського суду, а загалом стягнуто 1 145 361 доларів США, що дорівнює 41 884 248,30 грн за курсом НБУ на день ухвалення рішення третейського суду; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 25 000 грн - суму третейського збору, яку сплатив позивач при зверненні до третейського суду з позовною заявою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини другої статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення заяви заявникові проводиться без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, тобто спір, який або вже існує, або може виникнути у майбутньому між сторонами договору. Стаття 4 Закону України «Про третейські суди» визначає серед інших такі принципи організації і діяльності третейського суду: законності (пункт 1), незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові (пункт 2), змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4), всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів (пункт 10).
Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів врегульовано розділом VІІІ ЦПК України «Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів».
Відповідно до частини першої статті 454 ЦПК України і частини другої статті 51 Закону України «Про третейські суди»рішення третейського суду може бути оскаржене шляхом звернення до суду із заявою про його скасування сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки.
Заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом (частина третя статті 454 ЦПК України).
Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев`яноста днів: 1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом; 2) особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом (частина п`ята статті 454 ЦПК України).
За частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду та повертаючи заяву, апеляційний суд, як суд першої інстанції, належно не врахував доводів заявника про поважність причини пропуску ним строку для звернення до суду з відповідною заявою, а саме те, що він не перебував на території України починаючи з 06 вересня 2021 року, а тому не міг брати особисту участь в розгляді справи третейським судом, про що вказано в оскаржуваному рішенні, що є порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Колегія суддів відхиляє посилання суду першої інстанції про те, що рішення третейського суду стосувалося відповідача ОСОБА_3 , у той час як заявник надав докази перебування поза межами території України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , оскільки судом не надано належної правової оцінки іншим наданим заявником доказам, які вказують на те, що це одна й та сама особа, зокрема, копії картки платника податків (а. с. 25) де зазначено його ідентифікаційний код, який збігається з тим, що вказано в оспорюваному рішенні третейського суду та третейській угоді між сторонами (а. с. 8-20), а також іншим наданим доказам, які очевидно вказують на те, що рішення Донецького обласного постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правозахист підприємств та громадян України» від 20 жовтня 2022 року стосувалося саме заявника.
Помилкове зазначення у вказаному рішення третейського суду прізвища відповідача не може бути підставою для обмеження його у доступі до правосуддя, що є порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Крім того, висновки апеляційного суду, як суду першої інстанції, є суперечливими, оскільки суд, фактично вказуючи, що ОСОБА_1 не є учасником спору, який було вирішено третейським судом, чи особою інтересів якої стосується оскаржуване рішення, при цьому дійшов висновку саме про неповажність пропуску ним строку на оскарження рішення третейського суду.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати судове рішення суду першої інстанції, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає наведені заявником причини пропуску строку на звернення із заявою про скасування рішення третейського суду поважними.
Керуючись статтями 24 351 367 368 369 374 379 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Лопушанським Ігорем Богдановичем, задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду, як суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник