Постанова
Іменем України
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 824/155/19
провадження № 61-20072ав19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Лісніченко Л. М.,
учасники справи:
позивач - кредитна спілка «СуперКредит»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
за участю представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу
ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду
від 10 жовтня 2019 року у складі судді Писаної Т. О. у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 23 липня 2019 року у справі № 62/19 за позовом кредитної спілки «СуперКредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду, як до суду першої інстанції, з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 23 липня 2019 року у справі № 62/19 за позовом кредитної спілки «СуперКредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заяву мотивовано тим, що він не є учасником третейської угоди, рішення третейського суду прийнято у справі, що не підвідомча йому відповідно до закону. Заявник також не погоджувався із рішенням третейського суду, яким стягнуто з нього 4 896,38 грн відсотків та 10 907,56 грн пені без застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволені заяви про скасування рішення Постійно діючого Третейсько суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 23 липня 2019 року у справі № 62/19 за позовом кредитної спілки «СуперКредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Матеріали справи № 62/19 повернуто до Постійно діючого Третейсько суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок».
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що при укладенні договору поруки від 01 березня 2017 року сторонами було погоджено, що всі спори, пов`язані з цим договором, вирішуватимуться шляхом розгляду їх Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» відповідно до його регламенту.
Договір поруки не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя. Таким чином, оскільки поручитель є стороною лише акцесорного зобов`язання, він не є споживачем і дія Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини між поручителем та банком не поширюється. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 14-336цс18.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У листопаді 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що проводиться досудове розслідування у зв`язку із підробленням договору поруки, на підставі якого виносилося рішення третейський судом. Крім цього, заявником подано позов про визнання вказаного договору поруки недійсним. Також вважає, що оскільки договір поруки є невід`ємною частиною кредитного, укладеного з метою отримання споживчого кредиту, тому на ці правовідносини також повинні поширюватись вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», і третейський суд взагалі не мав права розглядати вказану справу.
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд його апеляційної скарги без його участі.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив кредитної спілки «СуперКредит» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
01 березня 2017 року між кредитною спілкою «СуперКредит» та
ОСОБА_3 було укладено кредитний договір кредитної лінії
№ СК-49/0011/17/143/06, відповідно до пункту 1.1 якого кредитна спілка зобов`язалася надати ОСОБА_3 фінансовий кредит в сумі 10 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності та забезпеченості у відповідності до умов цього договору. Позичальник в свою чергу зобов`язався погашати кредит та сплачувати нараховані проценти в порядку, визначеному додатком (додатковим договором) до цього договору (пункт 2.4 кредитного договору).
01 березня 2017 року між кредитною спілкою та позичальницею було укладено додатковий договір № 1, відповідно до умов якого сторони погодили розмір основного боргу, розмір процентів, графік платежів по кредиту та процентам.
Позикодавець виконав умови угоди та надав позичальниці транш в сумі 10 000 грн, на підтвердження чого третейському суду були надані заява позичальниці від 01 березня 2017 року, довідка позикодавця та видатковий касовий ордер № 5/48 від 01 березня 2017 року.
З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором, 01 березня 2017 року між кредитною спілкою «СуперКредит» (кредитодавцем), ОСОБА_1 (поручителем) та ОСОБА_3 (позичальницею) було укладено договір поруки
№ СК-49/0011/17/142/06, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився перед кредитодавцем за невиконання позичальницею усіх зобов`язань в тому ж обсязі, що і позичальниця за умовами кредитного договору.
Одночасно, при укладенні зазначеного вище договору поруки від 01 березня 2017 року, сторонами було погоджено, що всі спори, пов`язані з цим договором, вирішуватимуться шляхом розгляду їх Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» відповідно до його регламенту.
У зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за кредитним договором, кредитна спілка «СуперКредит» звернулося до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» з позовом про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 .
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Право та обов`язок» від 23 липня 2019 року у справі № 62/19 задоволено позов кредитної спілки «СуперКредит» до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 27 043,29 грн у тому числі 1 900 грн третейського збору, 1 862,47грн витрат на правову допомогу.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає з таких підстав.
Так, розділом VII ЦПК України регламентований порядок здійснення провадження у справах про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу.
Положеннями частини другої статті 454 ЦПК України встановлено, що сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
Частиною третьою статті 457 ЦПК України визначено, що при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду.
Відповідно до частини першої статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.
Частиною другої вказаної статті визначено, що рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України зазначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог 553 ЦК України договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає і існує лише за умови існування основного, забезпеченого договору, яким у даному випадку є кредитний договір. Акцесорний договір не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення особистих потреб поручителя.
За змістом частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу цієї статті доповнено пунктом 14 згідно із Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам») третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Порука є способом забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов`язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.
Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Вимоги пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо обмеження компетенції третейських судів не поширюються на спори, що виникають з акцесорних договорів навіть за умови, якщо такими договорами забезпечено виконання зобов`язання за споживчим договором.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження
№ 14-336цс18).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позичальники підписали додаткову угоду, якою погодили передачу на розгляд третейського суду спору, який може виникнути з кредитних правовідносин, суди дійшли правильного висновку, що рішення третейським судом ухвалено у межах наданих йому законом повноважень.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що провадження у цій справі повинно бути зупинено, оскільки відкрито провадження у справі
№ 596/1651/19 про визнання вказаного договору поруки недійсним. Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області
від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 червня 2020 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним відмовлено.
Надання заявником копії висновку експерта № 3/3-130/20 від 17 березня 2020 року, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_1 у кредитному договорі від 01 березня 2017 року та у договорі поруки
від 01 березня 2017 року виконані ОСОБА_3 , не може бути підставою для скасування рішення третейського суду, в силу положень частини другої статті 458 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що вказана справа не підвідомча третейському суду, тому що правовідносини договору поруки регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 12 грудня
2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18), відповідно до якої поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду без змін.
Керуючись статтями 24 259 351 367 368 369 374 375 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович