04.02.2023

№ 824/3161/14-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 824/3161/14-а

адміністративне провадження № К/9901/33093/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, Міністерства юстиції України, третя особа на стороні позивача Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року (у складі складі колегії суддів: головуючого судді Дембіцького П.Д., суддів Левицького В.К., Анісімова О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року (у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М., суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.) у справі №824/3161/14-а,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. До Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 № 2239 о/с про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління;

поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління або на рівнозначній посаді в МВС України;

стягнути солідарно з Міністерства внутрішніх справ України та його територіального органу - УМВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

зобов`язати Міністерство юстиції України видалити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади, відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуваний наказ прийнятий всупереч Конституції України, оскільки порушив не лише право на працю та доступ до державної служби, а також наклав на нього заборону обіймати протягом 10 років посади щодо яких здійснюється очищення влади; відповідачем, ні будь-яким іншим органом не було вжито жодних дій по встановленню його вини, оскільки не проводилось жодних перевірок на факт відповідності критеріям звільнення за Законом України "Про очищення влади"; позивач вказував, що проходив службу в органах внутрішніх справ із 1992 року, пройшов службовий зріст до полковника міліції, має 23 роки вислуги років, багаторазово відзначений, нагороджений почесними знаками, медалями, заохочувався почесними грамотами, винагородами тощо.

3. Крім того, позивач зазначав, що його звільнено в період настання тимчасової непрацездатності, оскільки в період з 18 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року перебував на стаціонарному лікування, а звільнення з посади на підставі положень Закону України "Про очищення влади" є порушенням вимог міжнародних норм, а також практики Європейського суду з прав людини, яке є джерелом права України, що обґрунтовує протиправність такого звільнення тощо.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ від 27.10.2014 року № 2239 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

Поновлено полковника міліції ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 28 жовтня 2014 року.

Стягнуто з Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 01 липня 2020 року у сумі 626783,54 грн.

Рішення в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

5. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ є протиправним, із врахуванням чого, а також беручи до уваги вимоги частини 1 статті 235 КЗпП України, позивача необхідно поновити на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 28 жовтня 2014 року.

6. Водночас, суд першої інстанції вказував, що позовна вимога позивача про поновлення його на рівнозначній посаді в МВС України є безпідставною та задоволенню не підлягає, належним органом відповідальним за виплату заробітної плати позивача є Управління МВС України в Чернівецькій області, з якого його було звільнено, а тому позовна вимога щодо стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставною та не підлягає задоволенню.

7. Суд першої інстанції також зазначав, що Законом України "Про очищення влади" та Положенням № 1704/5 не передбачено відкликання відомостей про застосування заборони та суб`єктів, які б могли відкликати такі відомості, натомість передбачено, що у випадку надходження до Реєстратора - Міністерства юстиції України, відповідного судового рішення, яке набрало законної сили відомості про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 Закону України "Про очищення влади", вилучаються з Реєстру, а тому в цій частині позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

8. Суд апеляційної інстанції також зазначав, що так як в матеріалах справи міститься довідка № 1070 від 17.03.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління, зі змісту якої видно, що позивачу нараховано заробітну плату за серпень 2014 року в розмірі 9207,57 грн, за вересень 2014 року 9227,06 грн. (разом - 18434,63 грн.), загальна кількість календарних днів, за які нараховано грошове забезпечення - 61 календарних днів; то таким чином суд першої інстанції правильно стягнув з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) за період з 28.10.2014 по 01.07.2020 в сумі 626 783,54 грн., (302,21 грн/день*2074 календарних днів).

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

9. Не погодившись із вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник зазначає, що під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №420/6852/18 відповідно до якої установлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

11. Також, касатор звертає увагу, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги правові позиції Верховного Суду, що містяться у постановах від 24 січня 2018 року у справі №815/6284/13 та від 04 квітня 2019 року у справі №П/811/1429/16 зокрема щодо обов`язку суду вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, у разі ухвалення рішення про поновлення на роботі.

12. Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що у підготовчих засіданнях судами відхилено клопотання позивача про залучення до участі в адміністративній справі співвідповідачами (відповідачами) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області та Національної поліції України для вирішення його уточнених позовних вимог про розгляд питання керівництвом Національної поліції та її територіального органу в Чернівецькій області щодо поновлення його на службі з призначенням на посаду заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, а також не надано належної оцінки його письмовим доказам - двом довідкам про грошове забезпечення у період 2014-2020 рр. начальника слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, що, на думку скаржника, мають значення для правильного вирішення справи в частині визначення загальної суми середнього заробітку, яку необхідно стягнути за час вимушеного прогулу. Також, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінки додатковим письмовим доказам - двом листам (відповідям) Ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області від 24 липня 2020 року №Ст/82 та від 17 серпня 2020 року №Ст/96.

13. Від Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшли пояснення, в яких співвідповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року в частині задоволений позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

ІІ. РУХ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 03 грудня 2020 року.

15. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.12.2020 визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 824/3161/14-а.

16. Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №824/3161/14-а.

17. Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року задоволено заяву судді Мельник-Томенко Ж.М. про самовідвід, відведено суддю Мельник-Томенко Ж.М. від участі у розгляді справи № 824/3161/14-а та передано матеріали касаційної скарги до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

18. Розпорядженням Заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.07.2021 №1270/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у справі № 824/3161/14-а (номер провадження К/9901/33093/20).

19. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2021 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Уханенко С.А.

20. Ухвалою судді Верховного Суду від 03.08.2022 дану справу прийнято зазначеною колегією суддів та призначено до попереднього розгляду

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах начальницького складу, зокрема з 23 грудня 1992 року по 27 жовнтя 2014 року в УМВС України в Чернівецькій області.

22. Наказом Міністра внутрішніх справ України від 28.12.2012 № 1154 о/с призначено підполковника міліції ОСОБА_1 першим заступником начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальником слідчого управління.

23. Наказом Міністра внутрішніх справ України від 27.10.2014 № 2239 о/с відповідно до п. п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 21 грудня 2020 року слідує, що касаційне провадження у даній справі відкрито з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

26. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

28. Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник вказує, зокрема, що у підготовчих засіданнях судами відхилено клопотання позивача про залучення до участі в адміністративній справі співвідповідачами (відповідачами) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області та Національної поліції України для вирішення його уточнених позовних вимог про розгляд питання керівництвом Національної поліції та її територіального органу в Чернівецькій області щодо поновлення його на службі з призначенням на посаду заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

29. Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

30. Згідно з частиною першою статті 47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

31. Матеріалами даної справи підтверджується, що 07 травня 2020 року до Чернівецького окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог та залучення до участі у справі співвідповідачів, в якій позивач просив:

залучити до участі в справі Національну поліцію України та Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління;

рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання;

32. В обґрунтування поданої заяви, позивач, зокрема, вказував, що у зв`язку із незаконним звільненням на підставі Закону України «Про очищення влади» був позбавлений можливості реалізувати у встановлені законодавством строки конституційне право щодо працевлаштування в органах Національної поліції на рівнозначній посаді з подальшим проходженням служби у відповідності до процедури, передбаченої перехідними та прикінцевими положеннями Закону України «Про національну поліцію»; позивач зазначав, що відповідає загальним умовам вступу на службу в поліції, а тому у вказаній заяві заявив бажання проходити службу в поліції і дав згоду про призначення на посаду заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, яка рівнозначна посаді, яку позивач займав до незаконного звільнення тощо.

33. Усними ухвалами Чернівецького окружного адміністративного суду, постановленими без виходу до нарадчої кімнати, занесеними до протоколу судового засідання від 07.05.2020, повернуто заяву позивача про уточнення позовних вимог без розгляду та відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі в справі як співвідповідачів (відповідачів) ГУНП в Чернівецькій області та Національну поліцію України.

34. За правилами статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

35. Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що після відкриття провадження у справі за предметом позову, визначеним прохальною частиною позовної заяви, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши відповідну заяву. При цьому, норми КАС України дозволяють позивачу скористатись таким правом до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

36. Так, предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

37. Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.

38. Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.

39. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.

40. Такий правовий підхід щодо застосування норми процесуального права - статті 47 КАС України викладений у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 826/19197/16, від 30 серпня 2021 року у справі № 520/11672/19 тощо.

41. Надаючи правову оцінку правильності повернення без розгляду заяви позивача від 07.05.2021 про уточнення позовних вимог, Верховний Суд зазначає, що в контексті обставин даної справи та спірних правовідносин, фактично мало місце одночасна зміна і предмета, і підстав позову щодо частини позовних вимог; позивачем змінено одну з вимог про обрання способу захисту порушеного права, а саме із поновлення на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління або на рівнозначній посаді в МВС України на поновлення на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління; водночас, «уточнена» позовна вимога вказує на заявлення інших, нових вимог до інших, нових відповідачів, та мають інше обґрунтування та інші підстави тощо. А відтак суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо наявності підстав для повернення без розгляду заяви позивача від 07.05.2021 про уточнення позовних вимог.

42. Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник, зокрема, зазначає, що під час розгляду даної справи судами не було враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №420/6852/18, відповідно до якої установлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

43. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

44. Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

45. Вказаний висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05.05.2020 у справі № 281/129/17.

46. Також, Верховним Судом, зокрема у постанові від 01.07.2021 у справі № 640/14207/19 висловлено позицію, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

47. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 30.11.2020 по справі №826/7001/17 та від 01.06.2021 по справі 826/17606/14).

48. Окрім того, при вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, колегія суддів також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

49. Відповідно до частин 1 - 2 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

50. У постанові від 25 червня 2020 року у справі №420/6852/18, на обов`язковості врахування якої позивач посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов, зокрема, наступних висновків.

50.1. «…Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, зауважує, що працівнику міліції, який виявив бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, гарантоване право бути прийнятим на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на дану посаду, або у разі успішного проходження конкурсу.

50.2. Проте, надання згоди працівником міліції на призначення на посаду в органі поліції, неможливе без її обізнаності із переліком усіх наявних вакантних посад в даному органі.

50.3. Тобто, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу, і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

50.4. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.

50.5. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

50.6. Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.

50.7. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 визначив правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

50.8. Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 травня 2019 року у справі № 826/11746/16, від 20 листопада 2019 року у справі № 200/1085/19-а.

50.9. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду України, висловлені в постановах від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14. У цих постановах Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

50.10. Ліквідація УМВС з одночасним створенням іншого органу - ГУ НП, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

50.11. Отже, ГУ НП, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником УМВС.

50.12. Водночас, в контексті спірних правовідносин, які виникли з прийняттям спірного наказу, участь УМВС цій справі як відповідача є необхідною, позаяк вирішення питання щодо поновлення позивачки на раніше займаній посаді у відомстві, яке перебуває у процесі припинення (на дату розгляду справи запису про припинення УМВС як юридичної особи немає), не може вирішувати правонаступник (ГУ НП), який, своєю чергою, повинен вирішити питання про можливість переведення з цього відомства. …»

51. З огляду на вказану позицію, за окремих обставин, висновується обов`язок органів Національної поліції по працевлаштуванню осіб, що були поновлені на посади в органах МВС, які перебувають в стані ліквідації, проте, такий обов`язок за обставин цієї справи не може поширюватись на обов`язок поновлення позивача на конкретній посаді, а саме - на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

52. Заява, подана до суду першої інстанції про уточнення позовних вимог, яка містить слова-підтвердження позивача, що останній згідний на роботу у ГУ НП в Чернівецькій області на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, не є такою заявою (рапортом) в розумінні наведених вище приписів та висновків, та за результатом прийняття і розгляду органами Національної поліції якої можливе працевлаштування позивача, зокрема, у ГУНП в Чернівецькій області.

53. Водночас, вирішення питання про працевлаштування ОСОБА_1 в органах Національної поліції не є предметом розгляду даної справи.

54. Більше того, виходячи зі змісту правовідносин у справі №420/6852/18, на висновки Верховного Суду за результатом розгляду якої посилається касатор, то такі виходять із правовідносин, що не є цілком подібними із правовідносинами даною адміністративної справи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків щодо необхідності поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, а саме на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

55. Скаржник у касаційній скарзі також заявляє, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги правові позиції Верховного Суду, що містяться у постановах від 24 січня 2018 року у справі №815/6284/13 та від 04 квітня 2019 року у справі №П/811/1429/16, зокрема щодо обов`язку суду вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, у разі ухвалення рішення про поновлення на роботі, з огляду на що, Верховний Суд зазначає наступне.

56. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

57. При цьому, згідно з пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

58. Як встановлювалось судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи міститься довідка № 1070 від 17.03.2020 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління, зі змісту якої видно, що позивачу нараховано заробітну плату за серпень 2014 року в розмірі 9207,57 грн, за вересень 2014 року 9227,06 грн. разом - 18434,63 грн; враховуючи, що загальна кількість робочих днів за серпень 2014 року та за вересень 2014 року становить 61 робочих днів, то середньоденна заробітна плата позивача становить 302,21 грн. (18 434,63 грн/61 днів = 312,88 грн/день); період вимушеного прогулу позивача з 28 жовтня 2014 року (день наступний за днем звільнення) по 01 липня 2020 року (дата прийняття рішення про поновлення позивача на посаді) складає 2074 календарних днів.

59. Беручи до уваги вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірних висновків про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) за період з 28 жовтня 2014 року по 01 липня 2020 року в сумі 626 783,54 грн., (302,21 грн/день*2074 календарних днів).

60. Зазначені вище норми законодавства спростовують доводи касатора про необхідність обчислення його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з грошового утримання особи, яка обіймає так ж посаду в ГУНП в Чернівецькій області станом на 2020 рік, а не станом на день звільнення, так як розмір середнього заробітку залежить від розміру заробітку позивача на момент звільнення.

61. Водночас, правові висновки Верховного Суду, що містяться у постановах від 24 січня 2018 року у справі №815/6284/13 та від 04 квітня 2019 року у справі №П/811/1429/16, на які посилається касатор, не спростовують висновків щодо обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, зазначених у оскаржуваних судових рішеннях та у цій постанові.

62. Щодо доводів касатора про те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки письмовим доказам - двом довідкам про грошове забезпечення у період 2014-2020 рр. начальника слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, що на думку скаржника, мають значення для правильного вирішення справи, а судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінки додатковим письмовим доказам - двом листам (відповідям) Ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області від 24.07.2020 № Ст/82 та від 17.08.2020 № Ст/96, слід зазначити наступне.

63. В силу положень частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази тощо.

64. Необхідно звернути увагу, що норми КАС України встановлюють вимоги до форми та змісту судового рішення.

65. Так, відповідно до частини 4 статті 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

66. Пункт 3 частини першої статті 322 КАС України встановлює, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

67. З наведеного слідує, що суди попередніх інстанцій, встановлюючи фактичні обставини справи повинні були дослідити всі наявні у матеріалах даної адміністративної справи письмові докази та надати їм відповідну правову оцінку щодо.

68. Відповідно до частин 1-2 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

69. З огляду на зазначене, Верховний Суд приймає наведені вище доводи касаційної скарги щодо ненадання судами попередніх інстанцій належної правової оцінки щодо деяких письмових доказів. Проте, оскільки, такі порушення норм процесуального права не призвели до ухвалення незаконного рішення, то в силу вимог частини 2 статті 351 КАС України, зазначене не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

70. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

72. Із врахуванням наведеного, оцінивши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновків, що судами попередніх інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права при вирішенні даної адміністративної справи, а допущені порушення норм процесуального права в силу вимог частини 2 статті 351 КАС України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. А тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

73. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються. Керуючись ст. 341 343 349 350 351 355 356 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №824/3161/14-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк С.А. Уханенко