№ 824/909/17-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

справа № 824/909/17-а

адміністративне провадження № К/9901/54491/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у складі судді Григораш В.О. від 03 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сторчака В.Ю., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Ватаманюка Р.В. від 29 травня 2018 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - відповідач, Управління), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року №0069811304, яким збільшено суму грошового зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб на 394429,58 грн., в тому числі: за основним платежем - 315543,66 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 78885,92 грн.; №0069901304, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 510,00 грн.; №0069841304, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 170,00 грн.

Оскаржувані рішення Управління прийняло на підставі проведеної документальної планової перевірки ФОП щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, результати якої оформлено актом від 27 жовтня 2017 року №128/24-13-13-043110910640, у якому, крім іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог: підпункту 291.4.3 пункту 291.4 статті 291, пункту 292.3 статті 292, підпункту 293.4.1 пункту 293.4 статті 293, підпункту 293.8.3 пункту 293.8 статті 293 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено єдиний податок з фізичних осіб в сумі 315543,66 грн.; пункту 295.3 статті 295 ПК України внаслідок несвоєчасної сплати податкового зобов`язання по єдиному податку з фізичних осіб за 2015 рік; підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 19 та пункту 177.5 статті 177 ПК України, а саме неподання декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік; пункту 177.10 статті 177 ПК України у зв`язку із нереєстрацією та ненаданням Книги обліку доходів і витрат для загальної системи оподаткування за період з 01 жовтня по 31 грудня 2016 року.

Перевіркою встановлено заниження доходу, допущення перевищення позивачем у податкових (звітних) періодах, що перевірялися, обсягу доходу у розмірі 5000000 грн., визначеного для суб`єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, й знаходяться на третій групі платників єдиного податку, та неоподаткування відповідних сум. При цьому контролюючий орган виходив з того, що внесені позивачем на власні банківські рахунки готівкові кошти не є поворотною фінансовою допомогою в розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України, оскільки відповідні договори були укладені ФОП із самою ж собою як фізичною особою та, відповідно, не мали юридичних наслідків, тому ці кошти є доходом платника єдиного податку та ліміт підлягали оподаткуванню за правилами, визначеними ПК України. Такі обставини стали наслідком для встановлення й порушень щодо несвоєчасної сплати податкового зобов`язання, неподання звітності й порядку ведення Книги обліку доходів і витрат.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті вказує на залишення судами поза увагою відсутність повноважень у контролюючого органу на тлумачення договорів та втручання у цивільні правовідносини їх сторін. Стверджує, що фактичне отримання поворотної фінансової допомоги у сумі 3869850,97 грн. відбулося за розписками, відповідно до яких позивачем було отримано останню від ОСОБА_2 , відтак у відповідності до пункту 292.11 статті 292 ПК України така сума фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, не повинна була включатися до складу доходу платника єдиного податку третьої групи, тому й підстав для висновку про порушення позивачем вимог законодавства, про які зазначено у акті перевірки, немає.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Як передбачено пунктом 293.8 статті 293 ПК України, платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків, а також зобов`язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.

Також згідно підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку (пункт 292.16 статті 292 ПК України).

Тобто однією з умов для перебування платника єдиного податку третьої групи (фізичної особи - підприємця) на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності є неперевищення обсягу доходу, визначеного для таких платників у пункті 291.4 статті 291 ПК України.

В контексті наведеного слід зазначити, що порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої - третьої груп наведено у статті 292 ПК України.

Так, доходом платника єдиного податку у відповідності до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 ПК України є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Пунктом 292.3 статті 292 ПК України встановлено, що до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.

Зокрема, до суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість за звітний період також включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

За правилами пункту 292.6 статті 292 ПК України датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) датою отримання доходу також є дата відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Пунктом 292.9 статті 292 установлено, що доходи фізичної особи - платника єдиного податку, отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані згідно з цією главою, не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи, визначеного відповідно до розділу IV цього Кодексу.

При цьому згідно положень пункту 292.11 статті 292 ПК України до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються: 1) суми податку на додану вартість; 2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку; 3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів; 4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм; 5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) - платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів; 6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи - підприємця; 7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом; 8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника; 9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених цим Кодексом, та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів; 10) дивіденди, отримані платником єдиного податку - юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (положення якої були чинними на момент виникнення спірних відносин), поточні банківські рахунки для фізичних осіб - резидентів поділяються на поточні рахунки фізичних осіб - підприємців, які відкриваються для здійснення підприємницької діяльності, та поточні рахунки фізичних осіб, які не є підприємцями. А згідно пункту 7.7 цієї Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Наведене у сукупності дає підстави дійти висновку, що доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця - є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі. Для цілей оподаткування дохід характеризується не лише приростом активів платника, але й джерелом його формування, тобто операціями, наслідком виконання яких стало отримання доходу. Зміст операцій є одним з визначальних факторів для обрання ставки податку та визначення режиму оподаткування.

Винятки, за яких суми коштів не включаються до складу доходу, отримані такою фізичною особою, чітко визначені ПК України.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 296.1.2 пункту 296.1 статті 296 ПК України фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та є платниками єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів і витрат, у якій щоденно за підсумками робочого дня відображають отримані доходи та понесені витрати.

Пунктами 5, 6 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року №579 (положення якого були чинними на момент спірних відносин), встановлювалося, що записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, окремо про кошти, що надійшли на поточний рахунок платника податку та/або отримано готівкою, фактично безоплатно отримано товари (роботи, послуги) та понесено витрати, зокрема оплачені придбані товари (роботи, послуги), виплачена заробітна плата, сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування тощо. Платник податку заносить до Книги відомості в такому порядку, зокрема, у розділі I «Доходи» у графі 5 вказується вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), наданих платнику податку згідно з договорами дарування та іншими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику податку на відповідальне зберігання і використання таким платником.

Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування протиправності податкових повідомлень-рішень посилалась на те, що у відповідності до пункту 292.11 статті 292 ПК України сума фінансової допомоги, наданої їй в 2014-2016 роках на поворотній основі та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, не повинна була включатися до складу доходу платника єдиного податку третьої групи. На обставини внесення ФОП на банківські рахунки власних коштів, отриманих у ході здійснення підприємницької діяльності у попередніх податкових (звітних) періодах, оподаткованих у відповідності до законодавства, позивач не вказувала і суди таких не встановили.

Як встановлено в ході судового розгляду, у спірному періоді ФОП перебувала на спрощеній системі оподаткування, була платником єдиного податку третьої групи, який сплачує податок на додану вартість.

У період з 13 серпня 2014 року по 27 грудня 2016 року позивачем укладено 71 договір про надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 3869850,97 грн., за умовами яких фізична особа ОСОБА_1 (позичальник) надає ФОП ОСОБА_1 (одержувач) поворотну фінансову допомогу, а остання (ФОП) зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених договорами.

Кошти у розмірі 3869850,97 грн. протягом періоду, який перевірявся Управлінням, були внесені на банківські рахунки, відкриті для здійснення підприємницької діяльності ФОП, із призначенням «поворотна фінансова допомога» саме згідно вказаних договорів, укладених з фізичною особою ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що укладення договорів про надання поворотної фінансової допомоги з фізичною особою ОСОБА_1 (тобто із самою собою) не має для підприємця ніяких юридичних наслідків, так як зобов`язання за такими угодами вважаються припиненими у момент їх укладення поєднанням боржника і кредитора в одній особі, тому на внесені позивачем на банківські рахунки готівкові кошти у сумі 3869850,97 грн. не можуть поширюватися винятки, передбачені пунктом 292.11 статті 292 ПК України, як наслідок, останні є безпосереднім доходом ФОП, який не був відображений нею у звітності за відповідні податкові періоди й не оподаткований у відповідності до вимог законодавства, чим порушено умови для перебування на спрощеній системі оподаткування та занижено податкові зобов`язання.

В контексті наведеного слід зазначити, що поняття поворотної фінансової допомоги визначено підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Водночас за своєю правовою природою такі правовідносини є цивільно-правовими і регулюються главою 71 книги 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно частини першої статті 1046 якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

За змістом статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як ФОП та не містить норм щодо права власності ФОП, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (стаття 52 ЦК України).

Таким чином суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

Тому Верховний Суд вважає, що укладення ФОП договору про надання поворотної фінансової допомоги із самою собою як фізичною особою не спричинить для підприємця ніяких юридичних наслідків щодо грошових коштів, оскільки фактично їх власником так і залишиться фізична особа й обов`язку їх повернення не виникне.

В аспекті встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи підстави позову та його обґрунтування, особливості спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності - спеціального податкового режиму, запровадженого для зниження податкового навантаження та стимулювання підприємництва в Україні, її законодавче врегулювання, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що внесені на банківські рахунки, відкриті для здійснення підприємницької діяльності, готівкові кошти не набули ознак поворотної фінансової допомоги у розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є безпосереднім доходом платника єдиного податку відповідного податкового (звітного) періоду в силу вимог підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 ПК України, розмір якого не був відображений позивачем у книзі обліку доходів і витрат, податковій звітності та не оподаткований за правилами, встановленими ПК України.

Твердження ж ФОП про надання грошових коштів згідно розписок фізичною особою ОСОБА_2 не є такими, що впливають на правову кваліфікацію внесених коштів на банківські рахунки суб`єкта підприємницької діяльності за договорами, укладеними з фізичною особою ОСОБА_1 , й до того ж, такі розписки були відсутні у ході проведення перевірки, що не заперечувалося та не спростовано позивачем під час розгляду справи.

Зваживши на правове регулювання спірних правовідносин, підтверджені у ході розгляду справи обставини отримання доходу платником єдиного податку та відсутність спору щодо правильності здійсненого обрахунку його розміру, суди попередніх інстанцій також дійшли й цілком об`єктивного висновку про порушення позивачем й інших вимог законодавства, про які зазначено у акті перевірки як похідні, та невчинення позивачем у зв`язку із цим певних дій, що власне і не заперечується у касаційній скарзі.

В обсязі установлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, Верховний Суд вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права й доводи касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень.

У касаційній скарзі не наведено інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі, з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи, що обставини неправильного застосування судами норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм не підтвердилися, тому підстави для задоволення касаційної скарги ФОП відсутні.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва