02.02.2023

№ 825/1341/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 825/1341/17

касаційне провадження № К/9901/31364/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 (суддя Бородавкіна С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 (судді: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі у тексті - Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.02.2017 № 001371700,

У С Т А Н О В И В:

29.08.2017 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду із позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, до Головного управління ДФС у Чернігівській області, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.02.2017 № 001371700.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України від 30.11.2017, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 22.02.2017 №001371700. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 30.11.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.09.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 06.09.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 02.02.2005 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, є платником єдиного податку третьої групи.

03.12.2016 головним держревізором-інспектором податкового органу проведено камеральну перевірку своєчасності сплати позивачкою узгодженого податкового зобов`язання по єдиному податку з фізичних осіб, за результатами якої складено акт №1455/25-22-13-02-18.

Відповідно до акта перевірки, податковим органом встановлено порушення пункту 295.3 статті 295 Податкового кодексу України, а саме: порушила терміни сплати 19.02.2016, 20.05.2016 та 19.08.2016.

На підставі вищевказаних висновків Чернігівською ОДПІ винесено позивачу податкове повідомлення-рішення від 06.12.2016 № 0026471302, вважаючи останнє протиправним, ФОП ОСОБА_1 оскаржила його в адміністративному порядку та рішенням ГУДФС у Чернігівській області від 30.01.2017 № 16/ФОП/25-01-10-01-05 за результатами розгляду скарги позивача, яку було частково задоволено, скасовано це податкове повідомлення-рішення у частині суми 1 930, 71 грн. У частині суми 3 862, 03 грн - залишено без змін.

Враховуючи вищенаведене, ГУДФС у Чернігівській області 22.02.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001371700 (із розрахунком), яким до позивача застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату (неперерахування) фізичною особою авансових внесків з єдиного податку в сумі 3 862 ,03 грн.

У подальшому за результатами процедури адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення, воно залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду із відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів, виходили з наступних мотивів.

Так, згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1. Податкового кодексу України).

Як визначено у п. 294.1. ст. 294 ПК України, податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.

Пунктом 49.18 Податкового кодексу України встановлені строки подання податкових декларацій, а саме: податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал (п. 295.3 ст. 295 Податкового кодексу України).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаних норм 17.01.2016 ФОП ОСОБА_1 подала до ДПІ у м. Чернігові звітну (за 2015 рік) податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, прийняту контролюючим органом 17.01.2016.

При цьому, відповідно до змісту вказаної декларації позивачем під час її заповнення було допущено арифметичну помилку, а саме: у рядку 13 не вказано сума раніше сплаченого податку за попередні звітні періоди (1-3 квартали 2013 року) в сумі 9 660, 00 грн.

Щодо правомірності подання уточнюючого розрахунку платником податків до податкової декларації, колегія Верховного Суду зазначає таке.

Пунктом 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

У зв`язку із самостійним виявленням вищевказаної помилки та із врахуванням положень п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_1 31.10.2016 подала до Чернігівської ОДПІ уточнену податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, прийняту контролюючим органом 31.10.2016, у якій її виправлено.

Судами правомірно встановлено, що виходячи із аналізу уточнюючої декларації, арифметична помилка не вплинула на розрахунок суми доходів за звітний період, оскільки його розмір залишився незмінним - 568 980, 00 грн. При цьому, протягом всього перевіряємо періоду ФОП ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі здійснювала сплату єдиного податку, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями та платіжними дорученнями.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Положеннями ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов`язань встановлений статтею 54 Податкового кодексу України, п. 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством (п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, здійснив перевірку своєчасності сплати позивачем грошових зобов`язань та дійшов висновку, що позивачем було своєчасно подано до податкового органу відповідну звітність, самостійно усунуто виявлені помилки та своєчасно і в повному обсязі сплачено всі суми податкових зобов`язань, внаслідок чого бюджет не зазнав втрат, а тому вірно дійшли висновку, що є необґрунтованим та недоведеним висновок податкового органу про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства.

Вказані обставини доводами касаційної скарги не спростовані.

За правилами частини 1 та 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243 246 250 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 30.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк