08.01.2024

№ 826/11795/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/11795/15

касаційне провадження № К/9901/28141/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2016 (суддя - Іщук І.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 (головуючий суддя - Гром Л.М., судді - Бєлова Л.В., Міщук М.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерснек УКРАЇНА» (далі - Товариство, ТОВ «Інтерснек УКРАЇНА») до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.05.2015 №0002962204 та №0002942204,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерснек УКРАЇНА» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фінансової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.03.2015 № 0001542204, № 0001532204 та від 18.05.2015 № 0002962204, № 0002942204.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що відповідач дійшов протиправних висновків у акті перевірки, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені ним із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, підлягають скасуванню. При цьому, позивач посилається на правомірність формування ним податкового кредиту та витрат виробництва.

У письмових запереченнях відповідач повністю цитує доводи аналогічні доводам та висновкам, викладеним в акті перевірки. Зважаючи на це, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 11.03.2015 № 0001542204 у частині визначення ТОВ «Інтерснек УКРАЇНА» грошових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 56 958, 00 грн та застосування 14 239, 50 грн штрафних (фінансових) санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 11.03.2015 № 0001532204 у частині визначення ТОВ «Інтерснек УКРАЇНА» грошових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 54 110, 00 грн та застосування 13 527, 50 грн штрафних (фінансових) санкцій; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 18.05.2015 № 0002962204 та № 0002942204, у решті позовних вимог відмовили.

Інспекція оскаржила рішення судів до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 04.07.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами обох інстанцій не було досліджено обставини справи та не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток суми по взаємовідносинах із ТОВ «Вояж Ко», оскільки, дані операції не спричиняють реальних наслідків та в свою чергу призвели до завищення податку на додану вартість та заниження податку на прибуток. Надані позивачем документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із тим, що договори між позивачем та його контрагентом є нікчемними, а самі первинні документи, як встановлено в ході перевірки, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заперечення на касаційну скаргу позивачем не надавались.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.02.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 09.02.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерснек УКРАЇНА» з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності та повноти нарахування і сплати податків до бюджетів усіх рівнів при здійсненні фінансово-господарської діяльності по взаємовідносинам із ТОВ «Вояж Ко» (код ЄДРПОУ 38393592) за період діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої 24.02.2015 складено акт №1085/26-51-22-03/30107943.

За результатами зазначеної вище перевірки та на підставі висновків акту цієї перевірки відповідачем 11.03.2015 були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0001532204 на суму 54 110, 00 грн податку на прибуток та 27 055, 00 грн штрафних (фінансових) санкцій, № 0001542204, яким збільшено ПДВ на суму 56 958, 00 грн та застосовано 28 479, 00 грн штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вищезазначених податкових повідомлень - рішень, рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 14.05.2015 № 7820/10/26-15-10-08-16 скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 11.03.2015 № 0001532204 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 13 527, 50 грн та податкове повідомлення - рішення № 0001542204 в частині застосованих штрафних санкцій на суму 14 239, 50 грн.

ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі рішення ГУ ДФС у м. Києві складено податкові повідомлення - рішення від 18.05.2015 № 0002942204, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 56 958, 00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 14 239, 00 грн та № 0002962204, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на суму 54 110, 00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 13 528, 00 грн.

Не погоджуючись із оскаржуваними повідомленнями - рішеннями позивач звернувся до суду.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реального характеру проведених господарських операцій, позивачем під час судового розгляду справи були надані належним чином завірені копії наступних документів, а саме: підписані сторонами договори - заявки про надання експедиційних послуг на перевезення вантажу від 15.02.2013 №22, від 21.02.2013 №23, від 24.02.2013 №24, від 26.02.2013 №25, від 27.02.2013 №26, від 06.03.2013 № 28, від 11.03.2013 №29, від 14.03.2013 № 72, від 20.03.2013 № 32, від 26.03.2013 № 33, від 28.03.2013 №35, від 29.03.2013 № 38, від 29.03.2013 № 37, від 29.03.2013 № 34, від 01.04.2013 №36, від 09.04.2013 № 39, від 09.04.2013 № 40, від 11.04.2013, № 42, від 15.04.2013 №43, від 19.04.2013 № 45, від 23.04.2013 № 46, від 24.04.2013 № 48, від 25.04.2013 №49/1, від 25.04.2013 № 50, від 25.04.2013 № 49, від 30.04.2013 № 53, від 13.05.2013 № 54, від 14.05.2013 № 55, від 14.05.2013 № 56, від 15.05.2013 № 72, від 15.05.2013 №58, від 15.05.2013 № 59, від 16.05.2013 № 62, від 22.05.2013 № 63, від 23.05.2013 №64, від 24.05.2013 № 65, від 28.05.2013 № 68, від 28.05.2013 № 67, від 29.05.2013 №69, від 31.05.2013 № 74, від 31.05.2013 № 75, від 31.05.2013 № 76, від 04.06.2013 №77, від 06.06.2013 № 78, від 06.06.2013 № 79, від 11.06.2013 № 80, від 12.06.2013 №82, від 12.06.2013 № 81, від 18.06.2013 № 85, від 20.06.2013 № 87, від 20.06.2013 №88, від 26.06.2013 № 90, від 27.06.2013 № 93, від 27.06.2013 № 94, від 27.06.2013 №149, від 02.07.2013 № 96, від 02.07.2013 № 97, від 08.07.2013 № 100, від 08.07.2013 № 52, від 09.07.2013 № 103, від 09.07.2013 № 102, від 15.07.2013 № 105, від 15.07.2013 № 106, від 15.07.2013 № 63, від 17.07.2013 № 107, від 22.07.2013 № 108, від 22.07.2013 № 109, від 23.07.2013 № 110, від 24.07.2013 № 111, від 24.07.2013 №112, від 30.07.2013 № 114, від 01.08.2013 № 116, від 05.08.2013 № 117, від 05.08.2013 № 118, від 06.08.2013 № 119, від 07.08.2013 № 120, від 08.08.2013 № 121, від 13.08.2013 № 122, від 15.08.2013 № 123, від 20.08.2013 № 125, від 20.08.2013 №124, від 21.08.2013 № 127, від 21.08.2013 № 126, від 22.08.2013 № 128, від 23.08.2013 №129, від 28.08.2013 № 130, від 29.08.2013 № 131; підписані сторонами акти надання послуг від 16.02.2013 № 66, від 22.02.2013 № 71, від 25.02.2013 № 100, від 27.02.2013 № 101, від 28.02.2013 № 121, від 06.03.2013 № 7, від 07.03.2013 № 10, від 12.03.2013 № 28, від 18.03.2013 № 72, від 22.03.2013 № 95, від 27.03.2013 № 93, від 29.03.2013 № 130, від 29.03.2013 № 131, від 29.03.2013 №132, від 29.03.2013 № 133, від 02.04.2013 № 10, від 10.04.2013 № 52, від 10.04.2013 № 53, від 12.04.2013 № 108, від 16.04.2013 № 118, від 20.04.2013 № 155, від 24.04.2013 №164, від 25.04.2013 № 169, від 26.04.2013 № 196, від 26.04.2013 № 194, від 26.04.2013 № 195, від 30.04.2013 № 217, від 14.05.2013 № 5, від 15.05.2013 № 7, від 15.05.2013 № 6, від 16.05.2013 № 72, від 16.05.2013 № 11, від 16.05.2013 № 10, від 17.05.2013 №73, від 22.05.2013 № 89, від 23.05.2013 № 90, від 24.05.2013 № 113, від 28.05.2013 № 119, від 28.05.2013 № 118, від 29.05.2013 № 120, від 31.05.2013 № 68, від 31.05.2013 № 69, від 31.05.2013 № 70, від 31.05.2013 № 64, від 04.06.2013 № 1, від 06.06.2013 № 6, від 11.06.2013 № 56, від 12.06.2013 № 58, від 18.06.2013 № 89, від 20.06.2013 № 122, від 20.06.2013 № 123, від 26.06.2013 № 147, від 27.06.2013 № 149, від 27.06.2013 № 150, від 27.06.2013 № 155, від 02.07.2013 № 2, від 02.07.2013 № 3, від 08.07.2013 № 52, від 09.07.2013 № 53, від 09.07.2013 № 54, від 15.07.2013 № 63, від 15.07.2013 № 64, від 15.07.2013 № 65, від 17.07.2013 № 71, від 22.07.2013 № 72, від 22.07.2013 № 81, від 23.07.2013 № 82, від 24.07.2013 № 83, від 24.07.2013 № 84, від 30.07.2013 № 117, від 01.08.2013 № 5, від 05.08.2013 № 67, від 05.08.2013 № 68, від 06.08.2013 № 69, від 07.08.2013 № 70, від 08.08.2013 № 71, від 13.08.2013 № 83, від 15.08.2013 № 84, від 20.08.2013 № 90, від 20.08.2013 № 91, від 21.08.2013 № 92, від 21.08.2013 № 93, від 22.08.2013 № 94, від 28.08.2013 № 109, від 29.08.2013 № 110, від 23.08.2013 № 95, від 06.06.2013 № 5, від 12.06.2013 № 57, від 08.07.2013 № 13 на загальну суму 341 750, 00 грн разом із товарно-транспортними накладними до кожного акту.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, під час перевірки визначено та не заперечувалось відповідачем, що позивачу були виписані податкові накладні на загальну суму 341 750, 00 грн, із яких податок на додану вартість складав 56 958, 33грн.

Так, судами було визначено та не заперечувалось відповідачем, що позивач належним чином, без претензій до форми та змісту, відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції із контрагентом - ТОВ «Вояж Ко».

Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наведені відповідачем у акті перевірки висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вояж Ко» під час дослідження матеріалів справи свого підтвердження не знайшли, зважаючи на таке.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податковий кодекс України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в актах перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюванні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґентів, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Усі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «Вояж Ко» підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаним контрагентом свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв`язку із придбанням товарів (робіт, послуг), за таких обставин позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні придбаних послуг за господарськими операціями, які проводилися ним з ТОВ «Вояж Ко».

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками наданими судами під час розгляду справи з приводу хибності тверджень податкового органу, що господарські операції безпідставно віднесені платником податків до складу валових витрат, зважаючи на те, що інформація зазначена в первинних документах про здійснення господарських операцій є недостовірною з огляду на обставини, якими на думку відповідача, не підтверджується участь у таких операціях трудових ресурсів, транспорту, а це свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, участі технічного персоналу і транспортних засобів.

Однак, з такими висновками відповідача суди правомірно не погодились, обґрунтовуючи свої рішення тим, що акти перевірок контрагентів позивача не можуть бути беззаперечним свідченням порушення податкової дисципліни контрагентами позивача, оскільки під час дослідження факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку та звернули увагу на те, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару та/або послуги на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентом правил господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано та не доведено належними та допустимими доказами обізнаність позивача щодо фіктивної діяльності його контрагентів, доводи податкового органу щодо безтоварності господарських відносин у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

Оскільки, відповідач, мотивуючи відсутність реального вчинення господарської операції, послався лише на протокол допиту від 14.04.2014 громадянки ОСОБА_1 , яку відповідач ідентифікував як директора контрагента позивача, яка начебто, відповідно до даного протоколу, не підписувала від імені позивача договори - заявки, акти наданих послуг та податкові накладні. При цьому, зазначений протокол допиту є єдиним аргументом, на який посилається відповідач.

Разом з тим, судами встановлено, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не було надано переконливих доказів про те, що контрагент позивача було ліквідовано або було припинено підприємницьку діяльність цього контрагента під час укладання та виконання договорів, щодо посадових осіб були винесені вироки, як належний доказ на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Також, не надано доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. До суду громадянка ОСОБА_1 не викликалась.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що сам по собі протокол допиту свідка не є належним доказом вчинення будь - якою особою кримінально - караного діяння. З урахуванням того, що протокол допиту датовано 14.04.2014 року, оспорювані рішення прийнято 11.03.2015 та 18.05.2015, то, з урахуванням розумних строків досудового слідства, у відповідача мали бути в наявності відповідні докази складання фіктивних документів або підтвердження фіктивності самої юридичної особи - вироки, постанови, висновки експертиз, пред`явлення підозри посадовим особам тощо.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що на дату розгляду ним справи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться дані про те, що ТОВ «Вояж Ко» не перебуває у процесі припинення та його директором є громадянка ОСОБА_1 .

Відтак, відсутність доказів недобросовісності контрагента, а також дані Державного реєстру вказують на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо контраґентів позивача про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Суди попередніх інстанцій, із висновками яких погоджується і колегія суддів Верховного Суду, вірно вказали на те, що відповідальність у податковому законодавстві має персональний характер, платник податку не може нести відповідальності за дії його контрагентів.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в акті перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься заява виконуючого обов`язки члена ліквідаційної комісії ТОВ «Інтерснек УКРАЇНА» - Квята Олеся Анатолійовича, у якій останній просить Суд взяти до уваги те, що 20.05.2016 внесено запис у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення позивача, як юридичної особи, внаслідок завершення процедури ліквідації, у зв`язку із чим закрити касаційне провадження з підстав, зазначених у пункту 5 частини 1 статті 157 та 228 КАС України (у редакції, чинній на момент направлення цієї заяви).

Однак, Верховний Суд не може взяти до уваги дану заяву, виходячи із положень встановлених частиною 2 статті 354 КАС України, яка визначає, що якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 354, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова