ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 826/11977/18
адміністративне провадження № К/9901/20108/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів - Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (далі -ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку») на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2019 року в складі судді Кузьменко А.І. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Собківа Я.М. (головуючий), суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В. у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлені судами попередніх інстанцій обставини:
1. Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення 320 324, 08 грн адміністративно-господарських санкцій та 17 681, 48 грн пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, позов задоволено.
2.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в діях відповідача наявний склад правопорушення, за вчинення якого Законом України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-XII) передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки він не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, не інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.
3. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що:
3.1. 6 лютого 2018 року ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» подало звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою 10-ПІ. За даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2017 році становила 93 особи. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII становить 4 особи, а фонд оплати праці штатних працівників складає 14 895,07 грн та середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 160 162,04 грн.
3.2. Листом від 25 травня 2018 року №05-6748/10/21/18, Київський міський центр зайнятості повідомив, що відповідач звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у 2017 році» не подавав.
3.3. Кількість незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю становить 2 робочі місця, середня річна заробітна плата штатного працівника становить 160 162,04 грн, сума адміністративно-господарських санкцій становить 320 324,08 грн. Пеня за період з 17 квітня по 17 липня 2018 року становить 17 768,48 грн (17,5% х120/100/365=0,06х320324,08=192,19х92). Станом на час вирішення справи відсутні докази сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій в сумі 320 324,08 грн та пені у розмірі 17 681,48 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, заперечень (відзиву) на касаційну скаргу:
4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4.1. Мотивами касаційної скарги позивач вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм статей 18-20 Закону №875-XII, оскільки відповідач забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, а тому не зобов`язаний сплачувати до Фонду соцзахисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції. Також вказує, що у відповідача відсутня вина у тому, що кількість робочих місць, зайнятих інвалідами, менша за нормативну, позаяк відповідач перебуває у стадії ліквідації і чисельність працівників скорочується.
5. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
6. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7. Перевірку правильності застосування судами норм матеріального права суд касаційної інстанції здійснює у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Перегляд справи судом касаційної інстанції здійснюється за правилами, встановленими КАС України у редакції до 8 лютого 2020 року.
8. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон № 875-XII.
10. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
11. Частинами першою-третьою статті 18 Закону №875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
12. Частинами першою та другою статті 19 цього Закону визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
13. Частиною першою статті 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
14. Поряд із цим, відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, і за своєю суттю, а також з огляду на вимоги частини першої статті 20 Закону №875-XII, є адміністративно-господарськими санкціями.
15. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року №5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
16. Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
17. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
18. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
19. Проте суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач протягом 2017 року не подавав до Київського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).
20. Наведене свідчить, що відповідач не вживав всі залежні від нього заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та працевлаштування інвалідів на вакантні посади на підприємстві.
21. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідачем було допущено порушення вимог Закону №875-XII, а норми статей 18-20 цього Закону судами застосовано правильно. Відтак відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати адміністративно-господарських санкцій.
22. Доводи відповідача про відсутність його вини через процедуру ліквідації установи банку суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не містять особливостей щодо працевлаштування інвалідів та створення робочих місць для цього.
23. За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
24. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341 343 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року по справі №826/11977/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач В.М. Шарапа
Судді: С.Г. Стеценко С.М. Чиркін