ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2020 року
Київ
справа №826/14322/17
адміністративне провадження №К/9901/46331/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/14322/17
за позовом ОСОБА_1
до Державної казначейської служби України
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Державної казначейської служби України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Аверкової В.В., суддів Бояринцевої М.А., Шевченко Н.М.)
і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Шелест С.Б., суддів Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з державного бюджету України компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк коштів;
- зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої у встановлений строк суми стягнення - 46 095,28 грн відповідно до виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом міста Києва №2а-1061/11 від 15 лютого 2011 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем тримісячного строку перерахування коштів стягувачу, встановленого частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за яке законодавством визначена виплата компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково.
Зобов`язано Державну казначейську службу України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк суми стягнення, а саме: 46 095,28 грн відповідно до виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом міста Києва 15 лютого 2011 року за №2а-1061/11.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що 9 квітня 2015 року Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві було отримано виконавчий лист №2а-1016/11, виданий 27 лютого 2012 року (вірна дата видачі виконавчого листа, суди попередніх інстанцій допустили помилку при зазначенні такої дати) Деснянським районним судом міста Києва, про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі міста Києва здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 основної і додаткової пенсії. Згідно наданої пенсійним органом інформації до виплати підлягають кошти у сумі 46 095,28 грн.
Разом з тим, виплата коштів на виконання виконавчого документу буда здійснена лише 27 вересня 2017 року, тобто майже через 28 місяців з моменту отримання органами казначейської служби від органів державної виконавчої служби пакету документів.
Отже, несвоєчасне виконання органом казначейської служби судового рішення про стягнення коштів тягне за собою виплату особі (стягувачу) компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.
Водночас суди попередніх інстанцій відхилили аргументи відповідача стосовно того, що отримання компенсації можливо виключно у разі несвоєчасного перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, в той час як у цьому випадку виконавчий лист містить вимоги зобов`язального характеру. До того ж зазначили, що виплата присуджених коштів позивачці може бути здійснена тільки шляхом стягнення таких коштів, оскільки постановою Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року, зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що законодавство передбачає різні способи виконання судових рішень і чітко розмежовує компетенцію державних органів щодо їх виконання, зокрема, рішення зобов`язального характеру виконуються органами державної виконавчої служби у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а рішення про стягнення коштів виконуються виключно органами державної казначейської служби, в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.
Оскільки виконавчий лист суду у справі №2а-1016/11 надійшов від органів державної виконавчої служби до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440, то казначейством здійснено не стягнення коштів за рішенням суду, а погашення заборгованості за рішенням суду зобов`язального характеру. Тому компенсація у зазначених категоріях справ не може бути нарахована відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Отже, на думку відповідача, суди попередніх інстанції помилково відхилили його посилання про те, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних нараховується виключно лише у випадку прострочення виконання рішення про стягнення коштів.
Позивачка не надала суду свого відзиву на касаційну скаргу.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва щодо призначення і виплати пенсії ОСОБА_1 як особі, постраждалій від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у розмірах нижче від визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва здійснити з 25 липня 2010 року перерахунок основної і додаткової пенсії ОСОБА_1 , виходячи з розмірів, визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: державної пенсії - у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, - у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком і виплатити недоплачені суми з урахуванням проведених виплат і положень частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На виконання зазначеної постанови 27 лютого 2012 року Деснянським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, який позивачка у подальшому направила до Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві.
25 травня 2012 року державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві відкрив виконавче провадження, у межах якого Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києві своїм листом від 25 жовтня 2012 року проінформувало державного виконавця про належну позивачу компенсацію у розмірі: 46 095,28 грн.
21 грудня 2012 року старший державний виконавець Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві виніс постанову про закінчення виконавчого провадження про примусове виконання зазначеного виконавчого листа, яка мотивована повним виконанням рішення Деснянського районного суду міста Києва у зв`язку з визначенням Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києві компенсації позивачу у розмірі: 46 095,28 грн.
Не погодившись із вказаною постановою державного виконавця позивачка оскаржила її у судовому порядку. За результатом судового оскарження постанову про закінчення виконавчого провадження скасовано.
У подальшому виконавче провадження за виконавчим листом Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року передано до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві.
9 квітня 2015 року Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві отримано матеріали виконавчого провадження за виконавчим листом Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року.
Листами Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві від 11 січня 2017 року і від 20 березня 2017 року інформувало позивача, що питання виконання судових рішень, гарантованих державою, залежить від суми коштів, встановлених у законі про Державний бюджет на відповідний рік, а погашення заборгованості розглядатиметься у третьому кварталі 2017 року. У подальшому, на початку вересня 2017 року кошти були перераховані позивачці.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, а особливості їх виконання встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів і зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація, юридична особа.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У відповідності до вимог статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі листи видані судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень підлягають примусовому виконанню у разі відмови боржника добровільно його виконати.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень, згідно положень статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", покладається на органи державної виконавчої служби.
Згідно з пунктом 3 розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом (1 січня 2013 року), подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних і соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Відповідно до статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Законами Про Державний бюджет України щорічно передбачаються кошти для погашення вказаної заборгованості.
Абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень.
Механізм і повноваження з виконання рішень суду щодо стягнення (безспірного списання) коштів з державних органів встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (надалі також - «Порядок №845»).
Пунктом 3 Порядку №845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Положеннями пункту 4 Порядку №845 передбачено, що органи Казначейства, зокрема, забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання. Також органи Казначейства розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.
Рішення, якими зобов`язано боржника здійснити нарахування (перерахунок тощо) та/або виплатити кошти (далі - «рішення зобов`язального характеру»), які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року, подаються до органу державної виконавчої служби відповідно до пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 (далі - «Порядок №440»).
Відповідно до пункту 3 Порядку №440 такі рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Пунктом 8 Порядку №440 визначено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості: перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; друга черга - рішення, пов`язані з трудовими правовідносинами; третя черга - інші рішення.
За приписами пункту 13 Порядку №440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.
Згідно з пунктом 14 Порядку №440 до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом.
Відповідно до пункту 15 Порядку №440 передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання.
Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості та передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в паперовому та електронному вигляді.
Відповідно до пункту 18 Порядку №440 у разі коли органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, виявлено невідповідність переданих органом державної виконавчої служби рішень або документів вимогам цього Порядку після підписання акта приймання-передавання, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надсилає органу державної виконавчої служби повідомлення про усунення недоліків.
Після усунення недоліків орган державної виконавчої служби не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості із супровідним листом, в якому зазначається акт приймання-передавання, яким здійснювалася передача рішень.
Згідно з пунктом 19 Порядку №440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (пункт 20 Порядку №440).
Статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
З аналізу наведених норм вбачається, що виконання рішень суду саме про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, покладено на Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, із визначенням тримісячного строку виконання вказаних рішень. При цьому, виплата компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не зобов`язального характеру.
Тож, Верховний Суд звертає увагу, що вказані норми встановлюють право на отримання компенсації виключно у разі несвоєчасного перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, в той час як виконавчий лист №2а-1016/11 від 27 лютого 2012 року містить вимоги зобов`язального характеру.
Крім того, судами першої й апеляційної інстанцій не встановлено фактів щодо звернення державного виконавця органу державної виконавчої служби із заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2011 року чи винесення Деснянським районним судом міста Києва ухвали про зміну способу і порядку виконання зазначеного рішення у справі №2а-1016/11.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві у відповідності до норм Порядку №440 прийняло виконавчий лист суду зобов`язального характеру №2а-1016/11 від 27 лютого 2012 року, внесло його до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, із присвоєнням відповідного номеру і віднесло його до першої черги.
Водночас, відповідно до підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
З такою нормою Бюджетного кодексу України кореспондується пункт 3 Порядку №845, а саме: рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).
Отже, Верховний Суд погоджується з аргументами скаржника, що Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві діяло на підставі й у відповідності до норм законодавства, яке регулює порядок виконання судових рішень про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
З цих підстав колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що виплата на користь позивачки здійснена шляхом стягнення. Натомість виплата ОСОБА_1 здійснена шляхом погашення заборгованості за рахунок бюджетної програми відповідно до Порядку №440 за рішенням суду у справі №2а-1016/11, що має зобов`язальний характер.
Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавець при прийнятті Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» й інших нормативно-правових актів розмежував види рішень, виконання яких гарантується державою, а саме:
- рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є зокрема, державний орган;
- рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є зокрема, державний орган.
Відтак, суди попередніх інстанцій помилково зазначили, що відповідач у спірних правовідносинах повинен був дотримуватися вимог Порядку №845.
Помилковість такої позиції випливає із самого Порядку №845, а саме пункту 1, де чітко вказано, що цей порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного і місцевих бюджетів або боржників.
Тобто Порядок №845 регулює механізм примусового виконання рішень, які віднесені до категорії рішень про стягнення коштів. В той же час, постанова Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2011 року у справі №2а-1016/11 належить до рішень зобов`язального характеру.
Так, відповідно до виконавчого листа Деснянського районного суду міста Києва №2а-1016/11 від 27 лютого 2012 року суд зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва здійснити з 25 липня 2010 року перерахунок основної і додаткової пенсії ОСОБА_1 і виплатити недоплачені суми з урахуванням проведених виплат, тобто зобов`язав управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва вчинити дії.
У відповідності до вимог статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
З огляду на викладене, законодавець визначив, що примусове виконання категорії судових рішень зобов`язального характеру регулюється Законом України «Про виконавче провадження».
Надалі, враховуючи велику кількість прийнятих аналогічних рішень і неспроможність Пенсійного фонду України їх виконати, саме для виконання певної категорії судових рішень зобов`язального характеру було прийнято Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440.
Саме Порядок №440 визначає механізм обліку, інвентаризації і погашення заборгованості по виконавчих документах і судових рішеннях зобов`язального характеру, передбачених пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
До того ж необхідно зазначити, що Порядок №440 не встановлює строки погашення заборгованості за такими рішеннями, а лише черговість виконання за датою їх надходження.
Крім того, відповідно до пункту 10 Порядку №440 (у редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якщо рішенням зобов`язано боржника здійснити нарахування (перерахунок тощо) та/або виплатити кошти, відповідальна особа разом з повідомленням надсилає боржнику або органу державної влади, який прийняв рішення про припинення боржника - юридичної особи, копію рішення для здійснення нарахування суми коштів, що підлягає виплаті заявнику. Про здійснення нарахування боржник або орган державної влади, який прийняв рішення про припинення боржника - юридичної особи, зобов`язаний повідомити відповідальну особу протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення із наданням відповідного документа про здійснення нарахування, підписаного уповноваженою особою і завіреного гербовою печаткою.
Керуючись зазначеною нормою Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва направило державному виконавцю Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві лист від 25 жовтня 2012 року, яким проінформувало про перерахунок і виплату основної і додаткової пенсії ОСОБА_1 виходячи з розмірів, визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: державної пенсії - у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю - у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 25 липня 2010 року у сумі 46 095,28 грн.
На підставі пункту 13 Порядку №440 Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві передало до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві пакет документів відповідно до акту приймання-передачі №3 за І квартал 2015 року для погашення заборгованості.
У відповідності до пункту 20 Порядку №440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Тим самим, Державна казначейська служба України відповідно до наданих повноважень, здійснює виконання судових рішень, у порядку черговості надходження таких документів і у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою КПКВ 3504040.
Зазначене відповідає принципу справедливості і забезпечує рівні права осіб, що звертаються із заявами на одержання коштів Державного бюджету України за рішеннями судів.
Згідно наказу Державної казначейської служби України «Про затвердження Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» від 19 жовтня 2015 року №295 (далі - «Наказ №295») Головне управління Державної казначейської служби України здійснює облік і зберігання вказаних виконавчих документів до настання їх черги для виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040 "Заходи щодо виконання судових рішень, які гарантовані державою".
У той же час, у відповідності до вимог Наказу №295 безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів здійснюється Державною казначейською службою України.
Отже, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, покладено на Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів із визначенням тримісячного строку виконання вказаних рішень. А виплата компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не за виконання рішення зобов`язального характеру.
Враховуючи наведені положення законодавства і обставини справи колегія суддів Верховного Суду констатує, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли невірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Отже, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій і приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, з огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з помилковим застосуванням норм матеріального права і повинні бути скасовані з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 341 343 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2018 року в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду