ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2022 року
м. Київ
справа №826/15283/17
адміністративне провадження № К/9901/52105/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №826/15283/17 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 (суддя Шевченко Н.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді: Епель О.В., Карпушова О.В.)
ВСТАНОВИВ:
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №46015-1305 від 28.04.2017.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві 30.05.2018 звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27.08.2018 відкрито касаційне провадження у справі №826/15283/17 за касаційною скаргою податкового органу.
Ухвалою від 20.06.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 21.06.2022.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що при прийнятті податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв у межах та на виконання закону. Серед іншого, зазначає, що земельний податок за земельні ділянки під приміщеннями (його частинами), по яких не було оформлене право власності в установленому чинним законодавством порядку, саме для здійснення підприємницької діяльності, та використовується особою у комерційних цілях, зокрема, при здаванні в найм власного нерухомого майна, повинен сплачуватися на загальних підставах відповідно до норм статті 274 Податкового кодексу України.
Позивач скористався правом заперечити проти доводів і вимог касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що спірне рішення винесено з порушенням норм діючого податкового законодавства, а отже підлягає скасуванню. Як наголошує позивач, надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва платника єдиного податку, позивач є фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (платник єдиного податку третьої групи від 01.01.2012), вид господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
З інформаційної довідки з державного реєстру речових прав та нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 65823092 від 15.05.2016 слідує, що позивачу належить частка нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
27.06.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення - рішення №46015-1305 від 28.04.2017, яким за позивачем визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у сумі 36162,21грн. за 2017 рік.
Не погоджуючись з прийнятим податковим органом рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Рішенням суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, адміністративний позов задоволено. Суди вважали, що надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 цього Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК України суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
З встановлених обставин справи вбачається, що позивачу належить частка нерухомого майна, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 .
Водночас, позивач зареєстрований як платник єдиного внеску та перебуває на спрощеній системі оподаткування за видами діяльності, зокрема, здавання в оренду, власного нерухомого майна.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
За наведених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення.
За змістом статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює в цій частині нове рішення.
Керуючись статтями 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі №826/15283/17 скасувати.
Ухвалити у справі №826/15283/17 нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
Судді Верховного Суду