ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2023 року
м. Київ
справа №826/15340/16
касаційне провадження № К/9901/2379/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Чаку Є.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, акту перевірки в частині,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, Інспекція, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2016 № 0005801404, акту перевірки від 22.04.2016 № 87/1-26-50/37723728 в частині виявлених порушень.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилався на протиправність, безпідставність висновків акта перевірки, оскільки платником правомірно віднесено до складу витрат Товариства сум страхових платежів, сплачених на користь страхувальників ПрАТ «Страхова компанія «Надійна», ПрАТ «Страхова компанія «Автоексімстрах» на підставі договорів добровільного страхування фінансових ризиків, що засвідчується належним чином складеними первинними документами, та прямо пов`язано з господарською діяльністю позивача.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26.06.2017 в задоволенні позову відмовив повністю з підстав того, що хоча факт виплати страхових платежів не пов`язаний з настанням страхового випадку, однак, суд встановив відсутність жодних документальних доказів здійснення позивачем на користь страхувальників страхових платежів у розмірах, обумовлених в договорах, оскільки банківські виписки та розрахункові документи по спірних господарських операціях до перевірки не надавалися. В частині позовних вимог про скасування акту перевірки суд першої інстанції окремо наголосив, що такий акт не викликає виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.08.2017 скасував постанову суду першої інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового - повідомлення рішення, в цій частині прийняв нову постанову, якою позовні вимоги Товариства задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Інспекції від 11.05.2016 № 00058801404. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оборотно-сальдова відомість відображає факт оплати позивачем сум за договорами страхування, що підтверджує понесені позивачем витрати, які платник мав право включати до складу витрат.
Інспекція, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Податковий орган посилається на те, що позивачем не надано доказів факту настання страхових випадків та здійснення страховиками на виконання умов добровільного страхування фінансових ризиків відповідних сум виплат страхового відшкодування. Скаржник вважає, що оборотно-сальдова відомість не підтверджує витрати на страхування.
У доводах касаційної скарги відповідач не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, а фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, на які посилаються сторони в обґрунтування своїх вимог.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.09.2017 касаційну скаргу Інспекції залишив без руху.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інспекції у даній справі, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.03.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 28.03.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 22.04.2016 № 87/1-26-50/37723728 (далі - акт перевірки), яким установлено порушення платником вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, занизив податок на прибуток підприємства за 2014 рік на суму 174852,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005801404 (форми «Р»), яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) на суму 262278,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 174852,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 87426,00 грн.
Спірним питанням у даній справі є правомірність включення платником до складу витрат суми витрат на страхування при відсутності, на думку відповідача, доказів факту настання страхових випадків та здійснення страховиками на виконання умов добровільного страхування фінансових ризиків відповідних сум виплат страхового відшкодування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В силу положень пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`ємів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з пунктами 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV та підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.
Згідно з підпунктом 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 ПК України при визначенні об`єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов`язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов`язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об`єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов`язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров`я або інших ризиків, пов`язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов`язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Види добровільного страхування встановлені статтею 6 Закону України «Про страхування», до яких належить страхування відповідальності перед третіми особами та страхування фінансових ризиків.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем (страхувальником) та ПрАТ «Страхова компанія «Автоексімстрах» (страховиком) укладено договір від 01.07.2013 № ФР-0305 добровільного страхування фінансових ризиків, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, і пов`язані з фінансовими ризиками при здійснені підприємницької (господарської) діяльності, зокрема з ризиком втрати ним доходів або прибутку в результаті невиконання або неналежного виконання контрагентами страхувальника умов укладеного між ними договору (контракту, угоди), за змістом пункту 5 якого страховий тариф, страховий платіж та строк сплати страхового платежу вказується в додатках. При несплаті чи частковій оплаті страхового платежу страховик несе відповідальність згідно умов даного договору пропорційно сплаченому страховому платежу в період дії договору.
Додатками від 01.08.2013 № 1, від 01.10.2013 № 2, від 09.01.2014 № 3 визначено страхові платежі у розмірі 127000,00 грн (строк сплати страхового платежу - до 20.08.2013), 130000,00 грн (строк сплати страхового платежу - до 20.11.2013), 95000,00 грн (строк сплати страхового платежу - до 25.02.2014) відповідно.
Також, між позивачем (страхувальником) та ПрАТ «Страхова компанія «Надійна» (страховиком) укладено договори добровільного страхування фінансових ризиків від 30.04.2014 № ФР-0065-0078, від 01.07.2014 № ФР-0065-0223., від 01.10.2014 № ФР-0065-0483. Згідно з пунктом 4.3 кожного договору страховий платіж становить 140000,00 грн (строк сплати до 25.06.2014), 192000,00 грн (строк сплати: 64000,00 грн - до 06.08.2014, 64000,00 грн - до 20.08.2014, 64000,00 грн - до 30.09.2014), 287400,00 грн (строк сплати: 143700,00 грн - до 31.10.2014, 143700,00 грн - до 30.11.2014) відповідно. Додатковою угодою до договору № ФР-0065-0078 змінено строк сплати страхового платежу - до 02.07.2014, додатковою угодою до договору № ФР-0065-0483 змінено строк сплати страхового платежу - до 19.12.2014.
Судом апеляційної інстанції установлено, що 01.07.2014 позивачем з рахунку 2600.9.00.01.92463 на користь ПрАТ «СК «Надійна» перераховано 140000,00 грн, 27.08.2014 - 64000,00 грн, 29.09.2014 - 64000,00 грн, 30.09.2014 - 64000,00 грн, 27.10.2014 - 70000,00 грн, 29.10.2014 - 73700,00 грн, 16.12.2014 - 43700,00 грн, 18.12.2014 - 50000,00 грн, 18.12.2014 - 50000,00 грн. По взаємовідносинам з ПрАТ «СК «Надійна» позивачем сплачено страховий платіж у загальній сумі 619400,00 грн.
Банківські виписки, що підтверджують факт сплати страхових платежів у сумі 352000,00 грн позивачем на користь ПрАТ «СК «Автоексімстрах», відсутні.
Водночас, у акті перевірки зазначено, що до перевірки надано картку рахунку 631 по взаємовідносинам з вказаним контрагентом, згідно якої станом на 01.01.2014 обліковується дебіторська заборгованість 257000,00 грн. Відповідно до платіжного доручення від 25.02.2014 здійснено перерахування коштів у сумі 95000,00 грн. Станом на 31.12.2014 дебіторська заборгованість відсутня.
Надані позивачем для перевірки первинні документи є належним підтвердженням того, що застраховані позивачем страхові ризики пов`язані з його господарською діяльністю.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновку суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк