ПОСТАНОВА
Іменем України
13 липня 2020 року
Київ
справа №826/15545/14
адміністративне провадження №К/9901/8123/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на окрему ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року (суддя Клочкова Н.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року (судді Троян Н.М., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)
у справі № 826/15545/14
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання нечинними і скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2014 року №0022541701 за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 117 545,38 грн, з яких 93 900,31 грн основний платіж, 23 645,07 грн - штрафні (фінансові) санкції), від 30 липня 2014 року №0000141701 за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 2950,76 грн, з яких 2 360,60 грн основний платіж, 590,16 - штрафні (фінансові) санкції.
Окремою ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року, зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та Прокуратуру м. Києва вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час надання показань свідками в адміністративній справі № 826/15545/14, що суперечили один одному (свідки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати окрему ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі № 826/15545/14.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що стаття 384 Кримінального кодексу України не визначає, що порушенням закону є надання суперечливих показань, до порушення закону відноситься лише завідомо неправдиве показання свідка. Посилання на інші норми закону в оскаржуваній окремій ухвалі відсутні, що свідчить про те, що вказану окрему ухвалу було винесено без встановлених законом підстав. Суд першої інстанції, послався на певні обставини, які насправді не мали місця, що підтверджується фотокопією протоколу судового засідання від 12.11.2014, що наявна в матеріалах справи. Обставини щодо того, що факт передачі грошей бачив нотаріус ОСОБА_3 , на які посилається суд першої інстанції, спростовуються постановою про закриття кримінального провадження від 15.06.2014, згідно якої ОСОБА_3 , допитаний в якості свідка, пояснив, що при розрахунках між сторонами він не буває присутній, копія даної постанови наявна в матеріалах справи і подавалася суду апеляційної інстанції.
Відповідач процесуальним правом подати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в судовому засіданні Окружного адміністративного суду міста Києва 12 листопада 2014 року позивача ОСОБА_1 було допитано в якості свідка по справі та попереджено про відповідальність за завідомо неправдиве показання та відмову від давання показань, відповідно до статей 384 385 Кримінального кодексу України.
Відтак, під час допиту ОСОБА_1 в якості свідка по обставинам адміністративної справи № 826/15545/14, ОСОБА_1 стверджувала, що не отримувала коштів від ОСОБА_2 згідно договору від 31.10.2012 зареєстрованого в реєстрі № 10879 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3
В той же час, під час допиту в судовому засіданні 12 листопада 2014 року ОСОБА_2 в якості свідка по обставинам договору від 31 жовтня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі № 10879 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, якого було попереджено про відповідальність за завідомо неправдиве показання та відмову від давання показань, відповідно до статей 384 385 Кримінального кодексу України, ОСОБА_2 стверджував, що передав ОСОБА_1 гроші готівкою в сумі 573 тис. грн. та повідомив, що нотаріус ОСОБА_3 та інша особа ОСОБА_4 також були присутні при цьому та бачили факт передачі коштів.
Проти допиту в якості свідків даних осіб: нотаріуса ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 представник позивача категорично заперечувала, як і проти повторного допиту ОСОБА_1 в якості свідка.
Крім цього, судом було встановлено, що в параграфі 1 договору від 31 жовтня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі № 10879, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зафіксовано « ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 гроші в сумі 567503,00 (п`ятсот шістдесят сім тисяч п`ятсот три) гривні 00 копійок, що на день підписання даного договору за курсом НБУ становить еквівалент 71000,00 (сімдесят одна тисяча) доларів США, як передоплата за нерухоме майно».
Відтак, параграф 1 вищезазначеного договору, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 містить чітке ствердження, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 гроші в сумі 567503,00 (п`ятсот шістдесят сім тисяч п`ятсот три) гривні 00 копійок.
Крім того, ОСОБА_2 , який в судовому засіданні 12 листопада 2014 року був допитаний в якості свідка, також стверджував, що передав ОСОБА_1 гроші в сумі 573 тис. грн. та повідомив, що даний факт бачив нотаріус ОСОБА_3 , який посвідчував договір від 31 жовтня 2012 року, зареєстрований в реєстрі № 10879.
Водночас, слід зазначити, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року (номер провадження № 2/754/1013/14 справа № 754/21131-13-ц) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми, яким позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму авансового внеску в розмірі 567503 грн, суму неустойки в розмірі 80678 грн 71 коп. та судовий збір у сумі 3441 грн, вбачається, що «Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що позивач передплатив продавцю 567503 грн».
Проте, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 червня 2014 року скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
27 січня 2015 року податковим органом, через канцелярію Київського апеляційного адміністративного суду, подано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року.
Згідно наведеного судового рішення, судом касаційної інстанції в цивільній справі встановлено помилкове скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції, адже суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, в результаті чого рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 червня 2014 року скасовано, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року залишено в силі.
Таким чином, зазначеними судовими рішеннями встановлено отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 суми авансового внеску в розмірі 567503 грн.
Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Приймаючи окрему ухвалу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно статті 384 Кримінального кодексу України, завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здійснення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.
Згідно частини 1 статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час прийняття окремої ухвали), суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
За таких обставин, наявні підстави для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону (завідомо неправдиві показання свідків) під час надання показань свідками в адміністративній справі № 826/15545/14, що суперечили один одному (свідки: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
Колегія суддів суду касаційної інстанції, вважає, що обставини, з якими закон пов`язує можливість постановлення окремої ухвали, відсутні, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на дату постановлення ухвали) як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з`ясувати у справі.
Фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім`ї або близький родич цих осіб) (частина 3 статті 65 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.
З аналізу вказаної норми вбачається, що надання пояснення у справі як свідка є правом позивача, а не обов`язком. В адміністративному судочинстві відсутня норма, про те, що пояснення сторін, третіх осіб та їх представників можуть бути засобами доказування лише тоді, коли вони допитані як свідки. Поміж тим, положення частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання стороною згоди на допит її в якості свідка.
Разом з тим, зі змісту рішень судів попередніх інстанцій судом встановлено, що представник позивача заперечував проти повторного допиту в якості свідка ОСОБА_1 .
Зміст показань свідка - це сукупність фактичних даних, що можуть підтвердити позовні вимоги або заперечення проти позову чи спростувати їх, а також мають процесуальне значення. Зі змісту рішень вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваної ухвали слугували суперечливі, на думку суду, покази ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо факту отримання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 567 503 грн.
Відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що з урахуванням підстав позову, предметом доказування в даній справі є встановлення об`єкту оподаткування ПДФО, база оподаткування та ставка податку. Обставини щодо отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_2 на виконання умов договору є предметом доказування в межах розгляду справи № 754/21131-13-ц про стягнення грошових коштів, які були встановлені судовими рішеннями в цивільній справі на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та не підлягають доказуванню в рамках адміністративного провадження.
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку про задоволення касаційної скарги та скасування окремої ухвали.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Окрему ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі № 826/15545/14 скасувати.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: І.А. Васильєва С.С. Пасічник В.П. Юрченко