№ 826/15625/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 826/15625/18

адміністративне провадження № К/9901/10792/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/15625/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України

про визнання протиправними дій, скасування наказу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року

(прийняту у складі: головуючого судді Огурцова О.П.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 24 вересня 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - «Управління»), в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправними дії першого заступника начальника Управління Драбкова Дмитра Михайловича щодо прийняття наказу №312 від 12 грудня 2016 року «Про переведення ОСОБА_1 » в частині позбавлення позивача статусу державного службовця і скасувати вказаний наказ у цій частині як незаконний;

- зобов`язати відповідальних посадових осіб відповідача відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») здійснити повний поворот виконання наказу №312 від 12 грудня 2016 року «Про переведення ОСОБА_1 » в частині позбавлення позивача статусу державного службовця;

- зобов`язати відповідальних посадових осіб Управління відповідно до частини третьої статті 245 КАС України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 як завідувача сектору зеленого господарства відділу утримання будинків та прибудинкових територій №1 Управління в частині незаконного позбавлення позивача статусу державного службовця з 12 грудня 2016 року.

Також позивач просив суд стягнути на його користь витрати на правову допомогу у розмірі: 34200,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що наказом №312 від 12 грудня 2016 року «Про переведення ОСОБА_1 » відповідач протиправно позбавив позивача статусу державного службовця. Водночас ОСОБА_1 зауважує, що сприймав цей наказ виключно як наказ про переведення на ідентичну посаду і лише після судового засідання у справі №826/6378/18, яке відбулося 18 липня 2018 року, він зрозумів, що, на думку відповідача, із прийняттям указаного наказу ОСОБА_1 втратив статус державного службовця. Також зазначає, що був повідомлений під підпис лише про переведення з однієї посади на іншу і не був повідомлений про позбавлення статусу державного службовця, що підтверджується додатком до розпорядження №105 від 7 жовтня 2016 року і заявою позивача від 9 грудня 2016 року. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що з метою з`ясування підстав для прийняття наказу №312 від 12 грудня 2016 року його адвокат направив адвокатський запит, відповідь на який отримано 28 серпня 2018 року. Відтак позивач вважає, що звернувшись до суду 24 вересня 2018 року, має право на поновлення пропущеного шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, позов залишено без розгляду.

Судові рішення мотивовані тим, що в оскаржуваному наказі чітко зазначено підставу його прийняття: у зв`язку зі зміною правового статусу окремих категорій працівників Управління (втрата статусу державних службовців) і ОСОБА_1 ознайомився з оскаржуваним наказом 14 грудня 2016 року, про що свідчить його особистий підпис на цьому наказі. Отже, під час ознайомлення з ним позивач повинен був дізнатися про факт втрати ним статусу державного службовця і з цього моменту розпочався відлік місячного строку звернення до суду з позовом про скасування зазначеного наказу.

Крім того, суди врахували, що у пункті 3 розпорядження від 7 жовтня 2016 року №105 «Про введення структури та штатних розписів Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України" відділу по роботі з кадрами та з питань державної служби доручено, зокрема, повідомити працівників Управління справами Апарату Верховної Ради України, які виконують функції з обслуговування, про наступне припинення державної служби, зміну істотних умов праці і запропонувати переведення на іншу роботу. Так, ОСОБА_1 отримав відповідне повідомлення про переведення 12 жовтня 2016 року (тобто за два місяці до прийняття оскаржуваного наказу), що ним не заперечується.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті за правилами загального провадження у складі колегії з трьох суддів.

Так, ОСОБА_1 наводить такі доводи щодо порушення судами норм процесуального права:

- суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. порушив вимогу щодо розумності строку розгляду цієї справи, визначену пунктом 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), оскільки справа розглядалася в суді першої інстанції більше одного року замість установлених шістдесяти днів;

- вказаний суддя порушив вимоги пунктів 5, 6 частини першої статті 171 КАС України, в тому числі щодо вирішення питання стосовно подання позову у строк, встановлений законом, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі. Також скаржник вказує, що всупереч приписам частини восьмої статті 171 КАС України суддя Огурцов О.П. постановив ухвалу про відкриття провадження у справі через 24 дні з моменту подання ОСОБА_1 позовної заяви, а не протягом 5 днів, як це передбачено вказаною нормою;

- у постановлені ухвали суду першої інстанції брав участь суддя Огурцов О.П., якому, на думку позивача, було заявлено обґрунтований відвід;

- скаржник вважає, що ця справа повинна була розглядатися судом першої інстанції у порядку загального позовного провадження, з повідомленням сторін і колегією у складі трьох суддів, оскільки позивач подав відповідне клопотання і воно мало бути задоволене.

Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі наводить доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (вимог Закону України «Про державну службу» та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110) стосовно незаконності оскаржуваного наказу і відсутності у трудовій книжці запису про позбавлення позивача статусу державного службовця.

Окрім іншого, скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення норм матеріального і процесуального права, не надав їм відповідної оцінки у своїй постанові, чим порушив вимоги статті 242 КАС України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене позивач вважає, що оскаржувані судові рішення повинні бути скасовані на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої і пунктів 2, 3, 4 частини третьої статті 353 КАС України, серед яких, зокрема, розгляд справи судом першої інстанції за відсутності сторін і ухвалення рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки Верховної Ради України, відповідальні посадові особи якої за клопотанням позивача не були залучені до участі у справі.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, повністю погоджуючись із викладеними у них висновками, тоді як доводи касаційної скарги вважає необґрунтованими.

ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

За змістом статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно з якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною першою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із пунктами 3, 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

IIІ. ОЦІНКА СУДУ

Верховний Суд, переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Одним із доводів касаційної скарги є те, що суддя Огурцов О.П. при відкритті провадження у справі не вирішив питання про те, чи подано позов у строк, установлений законом, відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 171 КАС України.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Позивач відповідно до вимог частини четвертої статті 121 та частини шостої статті 161 КАС України разом із адміністративним позовом подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду (а.с. 7, на звороті; а.с. 61).

Ухвалою від 26 грудня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва залишив цей позов без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Вказану ухвалу постановлено судом першої інстанції з посиланням на приписи частини третьої статті 123 КАС України, відповідно до якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При постановленні ухвали про залишення позову без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до адміністративного суду поза межами місячного строку звернення, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України, а наведені позивачем доводи не свідчать про існування об`єктивних перешкод, які б перешкоджали йому звернутися до суду в межах строку, встановленого законом.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо правильності висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутності поважних причин для його поновлення.

Частинами першою - четвертою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на таке.

З аналізу положень статті 121 КАС України та наявних у справі матеріалів випливає, що позивач правомірно скористався правом надання до суду заяви щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду шляхом подання її разом із позовною заявою, в якій, до того ж, ОСОБА_1 також просив поновити пропущений строк звернення до суду.

В силу положень статей 169 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви перевіряє на дотримання вимог законодавства подані до суду документи та наявність чи відсутність підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Крім того, частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Водночас протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Проте, як встановлено Верховним Судом, суд першої інстанції при відкритті провадження не вирішив питання про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку та не визнавав підстави такого пропуску поважними чи неповажними.

Верховний суд додатково зазначає, що не оцінює причини пропущення строку звернення до суду, проте дійшов висновку, що суд першої інстанції не повною мірою вирішив питання щодо поважності їх пропуску. Посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 123 КАС України є помилковим, оскільки факт пропуску позивачем процесуального строку був відомий ще до відкриття провадження у справі та позивачем при поданні адміністративного позову не заперечувався, що підтверджується доданою до позову заявою про поновлення такого строку і не було враховано судами попередніх інстанцій.

Крім того, системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку.

Верховний Суд у справі №640/5645/19 (постанова від 23 вересня 2020 року) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, застосовуючи частину третю статті 123 КАС України неправомірно залишив позовну заяву без розгляду, так як в силу частини першої зазначеної статті суд не залишив позовну заяву без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити про причини поважності пропуску строку на звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції на вказану помилку уваги не звернув, хоча позивач на неї вказував в апеляційній скарзі (а.с. 198).

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу жодних доводів на спростування вказаних порушень також не навів.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій належить скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас Верховний Суд не може задовольнити вимоги скаржника і направити справу для продовження її розгляду судом першої інстанції колегією суддів у складі трьох суддів і у порядку загального позовного провадження, оскільки вирішення цього питання в силу КАС України віднесено до повноважень суду першої інстанції і лише після вирішення цим судом питання щодо залишення позовної заяви без руху.

Окрім іншого, необхідно зазначити, що суд касаційної інстанції в силу КАС України надає оцінку порушенню судами нижчих інстанцій норм процесуального права, які тягнуть за собою наслідки її неправильного вирішення. Тобто відповідні порушення повинні стосуватися правильності застосування судами норм процесуального права через призму конкретних її обставин з метою постановлення законного і обґрунтованого судового рішення у кожній справі (з аналізу статей 2 242 351 353 КАС України).

Водночас до повноважень дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя віднесено здійснення дисциплінарного провадження щодо судді за наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, однією з яких є безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом. Так, встановлення обставин щодо безпідставності затягування розгляду справи вимагає вжиття заходів щодо з`ясування дійсних причин затримки, що віднесено виключно до повноважень Вищої ради правосуддя і здійснюється за окремою процедурою, встановленою чинним законодавством, тоді як Верховний Суд такими повноваженнями не наділений (з аналізу статей 19 131 Конституції України, статей 3, 31, 42 - 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відтак суд касаційної інстанції не надає оцінку доводам скаржника щодо тривалого розгляду справи судом першої інстанції та порушення ним строку постановлення ухвали про відкриття провадження.

Отже, оскільки вказані у цій постанові порушення норм процесуального права мають наслідком направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, то іншим доводам скаржника Верховний Суд оцінки також не надає, оскільки вони жодним чином не впливають на зроблений у цій постанові висновок, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справах «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»). До того ж положеннями частини шостої статті 353 КАС України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанцій про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року скасувати.

Справу №826/15625/18 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду