ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2022 року
м. Київ
справа № 826/16002/16
адміністративне провадження № К/9901/67023/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Меблісам» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Меблісам» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 (суддя - Федорчук А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кузьменко В.В.) у справі №826/16002/16.
встановив:
Приватне акціонерне товариство «Меблісам» (далі -ПрАТ «Меблісам») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у місті Києві) від 13.10.2016 №0065001204.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018, в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ПрАТ «Меблісам» оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 та прийняти нове рішення яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів визначається об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 Податкового кодексу України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. За своєю правовою природою «плата за земельні ділянки», що встановлена відповідно до пункту 5.6 Положення про плату за землю не є земельним податком, оскільки не відповідає Податковому кодексу України. Такі висновки підтверджено судовим рішенням у справі №826/10434/16, яке набрало законної сили.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності з плати за землю за 2016 рік та повноти надходжень по земельному податку за січень 2016 - липень 2016 року ПрАТ «Меблісам».
За результатом перевірки контролюючим органом складено акт перевірки №7672/26-53-12-04/31901105 від 14.09.2016, в якому відображено висновки про те, розмір податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб за 2016 рік (січень-липень), визначений платником податків AT «Меблісам», є нижчим, ніж визначено результатами перевірки.
Позивачем подано заперечення на акт перевірки, листом від 30.09.2016 №12568/10/26-53-12-04-10 контролюючий орган повідомив позивача, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.
На підставі названого акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2016 № 0065001204, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку юридичних осіб в сумі 15026,73 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 12021,38 та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3005,35 грн.
Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно з підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Водночас, згідно пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Судами встановлено, що згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» по юридичних особах (ділянки, право користування по яких не оформлено) №7631 від 31.01.2008, ЗAT «Меблісам» (податковий номер 31901105) є землекористувачем частини земельної ділянки за адресою: м. Київ, бульвар Ярослава Гашека, 8, 10, шосе Харківське, 12, 14/1, 16, 18,18/1, вул. Березнева, 7, площею 219,76 кв. м, код ділянки: 63:188:002.
У ЗAT «Меблісам» наявне свідоцтво серії НП № 010005746 від 27.12.2002 про право власності на нежиле приміщення № 179 - магазин, площею 163,80 кв. м, яке розташоване в м. Києві за адресою Харківське шосе, 12 А.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.12.2015 (справа №21-3517а15), згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Між тим, за приписами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку, є дані державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Позивачем не заперечувався факт користування земельною ділянкою, на якій розташовані на праві власності нежитлове приміщення, а також сплата земельного податку за ставкою 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Разом з тим, ПрАТ «Меблісам» посилається на неправомірність застосування контролюючим органом при нарахуванні земельного податку ставки податку у розмірі 3%, визначеного пунктом 5.6 Положення про плату за землю.
Так, рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 внесено зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» та викладено у новій редакції: «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві та акцизного податку» відповідно до Податкового кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пунктом 3 цього рішення затверджено, зокрема, Положення про плату за землю, що є додатком 3 до цього рішення.
Пунктом 5.6 Положення про плату за землю передбачалось, що «плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення. Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку».
Рішенням Київської міської ради від 03.03.2016 №126/126 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» внесено зміни до додатка 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923) наступного змісту: пункт 5.6 розділу 5 після слів «не оформлено» доповнити словами «(крім комунальної власності)» і далі за текстом.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 у справі № 826/10434/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві», в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629».
Постановою Верховного Суду від 08.04.2021 рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 826/10434/16 залишено без змін.
Вирішуючи питання щодо наслідків визнання нормативно-правового акта незаконним та часові межі його чинності у зв'язку з цим, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд України у постанові від 08.12.2009 (справа 21-1573во09) зробив правовий висновок, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Така правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 (справа №520/12022/17), та Верховним Судом у постановах від 31.08.2018 (справа №822/1815/16), від 21.08.2018 (805/2339/16-а).
З огляду на наведене, пункт 5.6 Положення про плату за землю в м. Києві втратив чинність з 27.06.2017, і саме з цього періоду його застосування для визначення зобов'язання із земельного податку є протиправним.
У постанові Верховного у складі судів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 15.09.2018 у справі №825/1496/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом. Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб'єкту владних повноважень при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що було дотримано контролюючим органом в межах цих правовідносин.
З огляду на викладене, нарахування контролюючим органом грошового зобов'язання з земельного податку згідно податкового повідомлення-рішення від 03.10.2016 № 0065001204 є правомірним.
Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові є правильними та підлягають залишенню без змін.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Меблісам» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі №826/16002/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова