ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2020 року
Київ
справа №826/17354/17
адміністративне провадження №К/9901/54880/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року (суддія: Маруліна Л.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (судді: Беспалов О.О., Губська О.А., Парінов А.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича про визнання протиправним дій,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича, в якому просив визнати протиправними дії Генерального прокурора Луценка Ю.В., вчинені під час виступу 5 грудня 2017 року на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України та наданні відповіді на запитання народного депутата України - голови депутатської фракції Політичної партії «Об`єднання «САМОПОМІЧ» ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Генерального прокурора України, як суб`єкта владних повноважень, посадову особу 05 грудня 2017 року запрошено на пленарне засідання Верховної Ради України для звітування народним депутатам України. Після виступу позивачем поставлено питання відповідачу, а саме : «чому з символу Генеральної прокуратури зникли слова: «Закон, честь і гідність»?», на що відповідачем надано відповідь : «Шановний пане ОСОБА_1 , у мене в руках розписка на отримання 25 000 гривень учасниками акцій, у мене в руках посадочні документи для підвозу партійних активістів, в тому числі вашої організації і я точно знаю, що це гроші ОСОБА_2 . Думаю, що Вам найкраще було б сьогодні вийти в центр Львова, стати на коліно, поцілувати Національний Прапор і скласти мандат, як визнання політичної ганьби вашої сили, яка діє за гроші Москви ! Знаю, що мужності у Вас на це ніколи не вистачить, тому зустрінемось у слідчого і в суді!». На переконання позивача, такою відповіддю відповідачем порушено презумпцію невинуватості останнього, принижено його гідність як народного депутата України та Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу, водночас відповідь сприйнята позивачем як погрозу кримінальним переслідуванням.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, посадовою особою, в межах своїх повноважень не вчинено жодних протиправних дій по відношенню до позивача, в розумінні КАС України.
Суди вказували, що у даному випадку відсутнє порушене право позивача, оскільки відповідач, доповідаючи з трибуни перед депутатами Верховної Ради України та відповідаючи на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп) на пленарному засіданні 05 грудня 2017 року виконував функцію представництва прокуратури у зносинах з органами державної влади, відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VІІ.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.
Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.
Зазначив, що суди не надали належної оцінки порушенню прав та законних інтересів позивача діями Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича , вчиненими під час виступу 5 грудня 2017 року на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України та наданні відповіді на запитання народного депутата України - голови депутатської фракції Політичної партії «Об`єднання «САМОПОМІЧ» ОСОБА_1 .
Позиція інших учасників справи.
У відзиву на касаційну скаргу Генеральна прокуратура України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року без змін.
Рух касаційної скарги
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Стрелець Т.Г., суддів:, Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 547/0/78/-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Відповідно до листа Голови Верховної Ради України Парубія А.В. від 05 грудня 2017 року № 01/02-395 (278584), Верховною Радою України прийнято рішення про необхідність присутності Генерального прокурора України Луценка Ю. В. на пленарному засіданні Верховної Ради України та заслуховування інформації щодо ситуації, яка склалася у правоохоронних органах України.
05 грудня 2017 року на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України Головою Верховної Ради України Парубієм А.В. надано слово для виступу з трибуни Генеральному прокурору України Луценку Ю.В.
Позивачем поставлено питання відповідачу, а саме : «чому з символу Генеральної прокуратури зникли слова: «Закон, честь і гідність»?», на що відповідачем надано відповідь: «Шановний пане, у мене в руках розписка на отримання 25 тисяч гривень учасниками акцій, у мене в руках посадочні документи для підвозу партійних активістів, в тому числі вашої організації і я точно знаю, що це гроші ОСОБА_2 . Думаю, що Вам найкраще було б сьогодні вийти в центр Львова, стати на коліно, поцілувати Національний Прапор і скласти мандат, як визнання політичної ганьби вашої сили, яка діє за гроші Москви ! Знаю, що мужності у Вас на це ніколи не вистачить, тому зустрінемось у слідчого і в суді».
Вважаючи вищезазначене твердження відповідача протиправною дією, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» порядок роботи Верховної Ради України (далі - Верховна Рада), її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України (далі - Регламент) та законами України "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.
Регламент встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.
Частиною третьою статті 6 Регламенту передбачено, що за процедурним рішенням Верховної Ради, прийнятим не менш як третиною голосів народних депутатів від її конституційного складу, Верховна Рада може офіційно запросити або вимагати присутності на її пленарному засіданні будь-якої посадової чи службової особи, крім Президента України та суддів.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Регламенту пленарні засідання Верховної Ради відкриває, веде і закриває Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України, крім випадків, передбачених цим Регламентом.
Пунктами 3, 7, 8 частини першою статті 27 Регламенту встановлено, що Головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради: відкриває, веде та закриває пленарні засідання, оголошує перерви в пленарних засіданнях; оголошує списки осіб, які записалися на виступ, та надає слово для виступу; надає слово для доповіді (співдоповіді), запитань, виступу, оголошує наступного промовця; створює рівні можливості народним депутатам, депутатським фракціям (депутатським групам) для участі в обговоренні питань відповідно до положень цього Регламенту.
Відповідно частини першої статті 34 Регламенту Президент України, Прем`єр- міністр України, Голова Національного банку України, Голова Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду, Голова Рахункової палати, Генеральний прокурор або уповноважені ними особи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини мають гарантоване право на виступ з обговорюваного питання, якщо воно стосується їх повноважень.
Відповідно частини другої статті 34 Регламенту особі, офіційно запрошеній на пленарне засідання (частини друга, третя статті 6 цього Регламенту), слово для виступу надається відповідно до процедурного рішення, прийнятого Верховною Радою без обговорення.
Згідно з частиною четвертою статті 36 Регламенту, запитання доповідачам і співдоповідачам ставляться письмово або усно та формулюються коротко і чітко. Народний депутат, який поставив запитання, може уточнити та доповнити його. Відповідь на запитання повинна бути точною і лаконічною. Народним депутатам, які виступають в обговоренні, запитання не ставляться, за винятком уточнюючих запитань головуючого на пленарному засіданні.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-УІІ «Про прокуратуру» встановлено, що Генеральний прокурор: 1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь- якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею б КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18- рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Необхідними умовами для набуття особою права на судовий захист є: безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах; володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав; здійснення неправомірного зазіхання державою на ці права позивача у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачу права мають бути порушеними. Наявність цих ознак є обов`язковою умовою для одержання особою захисту порушення прав та здійснення державою примусової сили для захисту шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.
Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин і в цих відносинах певним чином були порушені, не визнані або оспорені права цієї особи. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб`єктом права на судовий захист.
У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно листа від 05 грудня 2017 року Голови Верховної Ради України Парубія А.В. № 01/02-395 (278584), Верховною Радою України прийнято рішення про необхідність присутності Генерального прокурора України Луценка Ю .В. на пленарному засіданні Верховної Ради України та заслуховування інформації щодо ситуації, яка склалася у правоохоронних органах України.
Підставою офіційного запрошення відповідача на пленарне засідання Верховної Ради України було обговорення питання, що безпосередньо стосувалося повноважень відповідача, як суб`єкта владних повноважень, з огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що під час виступу з трибуни, відповідач діяв як посадова особа.
05 грудня 2017 року на пленарному засіданні Верховної Ради України Головою Верховної Ради України Парубієм А.В., як Головуючим на пленарному засіданні, надано слово для виступу Генеральному прокурору України Луценку Ю.В. та відведено час на запитання від депутатських фракцій (депутатських груп).
Позивачем оскаржується дії Генерального прокурора Луценка Ю.В., вчинені під час виступу 5 грудня 2017 року на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради України.
Суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Судами не встановлено наявності у позивача будь-якого порушеного права діями відповідача по справі, оскільки відповідач, доповідаючи з трибуни перед депутатами Верховної Ради України та відповідаючи на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп) на пленарному засіданні 05 грудня 2017 року виконував функцію представництва прокуратури у зносинах з органами державної влади на підставі пункту 1 частини першої статті 9 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» №1697-УІІ.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року справа №1340/4630/18 і підстави для відступлення від неї відсутні.
На підставі викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні у позові.
Доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактним, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірними діями відповідача на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, а свідчать про незгоду позивача з такими діями, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовний та апеляційних скаргах, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та зводяться до їх переоцінки.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
З огляду результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді Л.О.Єресько
В.М. Соколов