ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 826/1783/17
касаційне провадження № К/9901/49403/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2017 (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 (головуючий суддя - Файдюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський річковий порт" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Київський річковий порт" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.08.2016 №4012615141, №0959140303.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Буд-Гарант-Груп", ТОВ «Річкові технології». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Позивач зазначає, що в акті перевірки використано інформацію щодо контрагента позивача, ТОВ "Буд-Гарант-Груп", яка мала місце вже після виконання спірних господарських операцій. Позивач вказує на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2014 у справі №826/2612/14 за позовом ТОВ "Річкові технології" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання дій протиправними та скасування рішення, скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Річкові технології" від 30.01.2014 №49/18, а тому вказаний постачальник об`єктивно не міг зареєструвати податкові накладні. Позивач також послався на неможливість визначити на підставі яких документів контролюючий орган визначив несплачену суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки акт перевірки не містить положень про те, яким чином позивач порушив норми Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в частині податку на доходи фізичних осіб.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30.10.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 29.08.2016 №4012615141, №0959140303.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно включено до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу. Суди також дійшли до висновку, що матеріалами справи не підтверджено і не встановлено актом перевірки порушення позивачем вимог підпунктів 168.1.1, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України в частині не сплати утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 711317,44 грн, що вказує на відсутність зазначених порушень зі сторони ПАТ «Київський річковий порт».
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126, підпункту 14.1.152 пункту 14.1 статті 14, пункту 38.1 статті 38, пункту 54.1 статті 54, підпункту 87.9 статті 87, пунктів 203.1, 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, статей 78 90 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності доказів належності позивачу приміщення, в якому здійснювалися ремонтні роботи вказаними вище контрагентами, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Скаржник доводить, що платником станом на 31.12.2015 не сплачено до відповідного бюджету суми утриманого податку на доходи фізичних осіб.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.04.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 03.04.2024.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 12.08.2016 №247/26-15-14-01-04/3150071 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.7, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 969060,00 грн, у тому числі за серпень в сумі 254560,00 грн, за жовтень 2014 року в сумі 714 500,00 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення слугували висновки контролюючого органу про: 1) неправомірне включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Буд-Гарант-Груп" у зв`язку із придбанням послуг, не пов`язаних з господарською діяльністю, та негативною інформацією баз даних Державної фіскальної служби України по ТОВ "Буд-Гарант-Груп" (відсутність за місцезнаходженням, не звітує про наявність основних засобів, недостатня кількість трудових ресурсів для виконання робіт, маніпулювання даними податкової звітності), з урахуванням чого відповідач дійшов висновку про відсутність реально вчиненої господарської операції; 2) неправомірне включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Річкові технології" у зв`язку із формуванням податкового кредиту у серпні 2014 року на суму 254559,74 грн на підставі податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: від 27.01.2014 №162, від 27.01.2014 №163, від 29.01.2014 №142, від 29.01.2014 №193.
Про доповнення акта перевірки новим порушенням норм статті 168 ПК України щодо податку на доходи фізичних осіб позивача повідомлено листом Управління від 26.08.2016 №19200/10/26-15-14-01-04 за підписом заступника начальника Лагутіної З.В .
У вказаному листі позивача повідомлено, що у зв`язку із технічною помилкою, допущеною при викладенні висновків акта перевірки, висновок акта перевірки належить читати в новій редакції, згідно з якою висновки акта перевірки доповнено пунктом 2 щодо порушення підпунктів 168.1.1, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, внаслідок чого встановлено не сплату утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 711317,44 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктами «а», «б», пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції, виходячи з визначення Закону №996-ХІV, є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (замовник) та ТОВ "Буд-Гарант-Груп" (підрядник) укладено договір підряду від 02.06.2014 №0206/3, предметом якого є виконання ремонтних робіт в приміщенні нежитлового будинку за завданням замовника, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2 літ. "А".
За умовами пункту 1.2 договору роботи в приміщенні виконуються підрядником на підставі і в обсязі наданого та затвердженого замовником технічного завдання.
Згідно з технічним завданням метою проекту є проведення внутрішніх загальнобудівельних та оздоблювальних робіт у вказаному приміщенні для розміщення у ньому офісу.
ТОВ "Буд-Гарант-Груп" на час здійснення спірних господарських операцій мало ліцензію серії АЕ №290509, видану 16.05.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на здійснення господарської діяльності, пов`язаної зі створенням об`єктів архітектури, строком дії до 16.05.2017.
ТОВ "Буд-Гарант-Груп" здійснено будівельно-монтажні роботи на загальну суму 4287000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 714500,00 грн.
Позивач у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2014 року відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Буд-Гарант-Груп".
Придбані у ТОВ "Буд-Гарант-Груп" будівельні роботи виконувались в приміщенні нежитлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2, літ. "А", яке знаходиться на балансі позивача, що підтверджується довідкою підприємства від 07.08.2017 №01-29-417/1.
Позивач за виконані роботи перерахував на рахунок підрядника грошові кошти у розмірі 200000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14.11.2014 №41114009, на решту суму будівельних робіт обліковувався борг, який у подальшому скориговано взаємозаліком, що підтверджується карткою рахунку 631.
На підтвердження реальності спірних господарських операцій та факту використання придбаних робіт у межах господарської діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: договір підряду, кошторис, технічне завдання, акт виконаних робіт, податкові накладні, платіжне доручення, оборотно-сальдову відомість, картку рахунку 631, довідку від 07.08.2017 №01-29-417/1.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що наданими позивачем доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується використання придбаних позивачем послуг (робіт) у його господарській діяльності, надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні твердження відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або інші суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.
Суд не приймає до уваги посилання скаржника на відсутність окремих документів, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, зокрема, змісту робіт, послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.
Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт (послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання робіт (послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.
Щодо висновків контролюючого органу про неправомірне включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ «Річкові технології» через формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно з абзацом 9 пункту 201.10 статті 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.
При цьому, податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, податкова накладна від 27.01.2014 №162 виписана на загальну суму 100000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 16666,67 грн; податкова накладна від 27.01.2014 №163 писана на загальну суму 725100,80 грн, у тому числі податок на додану вартість 120850,13 грн; податкова накладна від 29.01.2014 №142 виписана на загальну суму 482595,58 грн, у тому числі податок на додану вартість 80432,60 грн; податкова накладна від 29.01.2014 №193 виписана на загальну суму 219662,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 36610,34 грн.
Так, ТОВ «Річкові технології» мало право на реєстрацію вказаних податкових накладних не пізніше п`ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання, тобто в строк до 11.02.2014 та до 13.02.2014 відповідно.
Вказані податкові накладні не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2014 у справі №826/2612/14 за позовом ТОВ «Річкові технології»" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування рішення, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду міста Києва від 30.07.2014, визнано протиправним та скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Річкові технології» від 30.01.2014 №49/18. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що висновки відповідача про відсутність позивача за місцезнаходженням є необґрунтованими та, відповідно, протиправним є рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Річкові технології» від 30.01.2014 №49/18.
Відтак, ТОВ «Річкові технології» з вини податкового органу не мало об`єктивної можливості зареєструвати відповідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Слід зазначити, що відповідні суми податку на додану вартість за податковими накладними ТОВ «Річкові технології» позивач включив до складу податкового кредиту лише у серпні та вересні 2014 року, тобто після набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2014 у справі №826/2612/14.
З огляду на встановлені зазначені обставини у цій справі, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості висновків контролюючого органу про неправомірне включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по відносинам із ТОВ «Річкові технології».
Відтак, суди дійшли правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Управління від 29.08.2016 №4012615141.
Стосовно доводів скаржника про не сплату позивачем утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 711317,44 грн, колегія суддів зазначає про таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, за висновками акта перевірки станом на 31.12.2015 при зіставленні сум нарахованого податку та сум сплаченого податку (відповідно до інтегрованої картки платника податку) підприємством не сплачено (не перераховано) до відповідного бюджету суми утриманого податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 2454448,17 грн (без врахування нарахованого (утриманого) податку на доходи фізичних осіб за грудень 2015 року, термін сплати якого на кінець періоду, що перевірявся, не настав).
Про доповнення акта перевірки новим порушенням положень статті 168 ПК України щодо податку на доходи фізичних осіб позивача повідомлено листом Управління від 26.08.2016 №19200/10/26-15-14-01-04 за підписом заступника начальника Лагутіної З.В .
У вказаному листі повідомлено позивача, що у зв`язку із технічною помилкою, допущеною при викладенні висновків акта перевірки, висновок акта перевірки належить читати в новій редакції, згідно з якою висновки акта перевірки доповнено пунктом 2 щодо порушення підпунктів 168.1.1, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, внаслідок чого встановлено не сплату утриманих сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на загальну суму 711317,44 грн.
Суди, надаючи оцінку зазначеним висновкам акта перевірки, дійшли до правильного висновку, що ПК України та Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 не передбачає можливості складення в односторонньому порядку будь-яких додаткових до акта документів чи внесення правок до висновку акту, тим більше особою, яка не приймала участь у перевірці.
Відтак, колегія суддів випогоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1194653,49 грн та протиправність податкового повідомлення-рішення від 29.08.2016 №0959140303.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Доводами касаційної скарги не спростовуються висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами та безпідставності визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб.
Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та несвоєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.
Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2018 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова