ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/18126/16
касаційне провадження № К/9901/40304/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2017 (суддя Смолій І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2017 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Інспекції, у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.05.2016 № 4168-1305 та № 4169-1305.
На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послалась на те, що: вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку за ставкою 5%; на земельній ділянці, вказаній у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, розташовані нежилі приміщення, які здаються позивачем в оренду, тобто використовуються у господарській діяльності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що вона як платник єдиного податку 3 групи звільнена від сплати земельного податку.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.06.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 30.05.2016 № 4168-1305 та № 4169-1305.
Ухвалюючи рішення задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не являється власником, землекористувачем чи орендарем земельної ділянки, на якій розташований будинок із нежитловими приміщеннями, належними позивачу на праві приватної власності, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на що нарахування позивачу податкового зобов`язання із земельного податку за земельну ділянку, яка знаходиться під такими приміщеннями, є протиправним та суперечить вимогам пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.10.2017 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: ОСОБА_1 є платником земельного податку з огляду на те, що вона є власником об`єктів нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, тобто об`єктом оподаткування є та земельна ділянка, що перебуває у власності або у користуванні платника податку на будь-яких умовах; з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку, а надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване; земельний податок за 2016 рік за земельні ділянки площео 255 кв.м. та 110 кв.м. був нарахований виходячи із ставки 3% від їх нормативної грошової оцінки (стаття 274 Податкового кодексу України), рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та з урахуванням відповідних коефіцієнтів.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін з підстав того, що вона не є власником/користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:015:0003, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 20.07.2017 № 31-26-0.21-1138/35-17, а отже не може бути платником земельного податку за цю земельну ділянку, з урахуванням того, що вона зареєстрована як фізична особа - підприємець і відповідно до свідоцтва є платником єдиного податку (3 група), з огляду на що звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку) відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.12.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 07.12.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 29.03.2002.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 01.01.2012 є платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5%, одним із видів діяльності якої є здавання в оренду власного нерухомого майна, місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1 .
Позивач має у спільній частковій власності на підставі договорів купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.12.20003 та від 16.10.2006 нежилі приміщення, розташовані у будинку площею 1879,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належні позивачу частини складають 14/100 та 574/10000 частин будинку.
Указані приміщення позивач здає в оренду відповідно до договорів оренди від 31.12.2014 № 3-01, від 31.12.2014 № 1-01, від 31.12.2014 № 2-01, від 01.02.2016 № 4-02.
30.05.2016 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення №4168-1305 та № 4169-1305, якими визначила ОСОБА_1 податкові зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 52517,28 грн. та у розмірі 25473,22 грн. відповідно.
За підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 07.07.2015 у справі 826/12388/13-а.
Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати земельного податку з огляду на перебування останнього на спрощеній системі оподаткування як фізичної особи-підприємця та використання належного йому на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності шляхом його здавання в найм (оренду).
Так, аналіз наведених вище норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм (оренду) будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 21-2352а15 (№ 826/14703/13-а), який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.02.2019 (справа №826/9948/16), від 09.04.2019 (справа №826/12960/16), від 21.05.2020 (справа №826/10983/18) тощо.
Таким чином, надання нежилих приміщень в найм (оренду) не вважається використанням земельної ділянки у господарській діяльності, а тому і не є підставою для звільнення від сплати земельного податку.
Разом з цим, з наявного в матеріалах справи розрахунку земельного податку за 2016 рік, нарахованого Інспекцією позивачу згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень, неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки, з якої проведено нарахування позивачу земельного податку у відповідній сумі, зокрема, на якій знаходяться нежитлові приміщення, придбані позивачем згідно договору купівлі-продажу 24/100 частин нежилих приміщень від 16.10.2006, оскільки відсутні точні дані щодо площі належних саме позивачу нежилих приміщень у зазначеному будинку згідно зазначеного договору.
У касаційній скарзі Інспекція зазначає, що земельний податок за 2016 рік був нарахований позивачу за земельні ділянки площею 255 кв.м. та 110 кв.м., розташовані у АДРЕСА_1 . Втім, відповідних доказів на підтвердження інформації, що, зокрема, площа земельної ділянки під належними позивачу нежилими приміщеннями, придбаними згідно договору купівлі-продажу 24/100 частин нежилих приміщень від 16.10.2006, становить 110 кв.м. матеріали справи не містять.
В свою чергу, суди попередніх інстанцій обставинам щодо правильності здійснення Інспекцією розрахунку податкового зобов`язання із земельного податку згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень взагалі не надали будь-якої правової оцінки.
Принцип всебічності з`ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття - навести відповідні аргументи.
З урахуванням наведеного касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, п.1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі ГУ ДФС у місті Києві задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова