ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 826/1960/15
адміністративне провадження № К/9901/53909/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (відповідач-1), Київського слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (відповідач-2), Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (відповідач-3), Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (відповідач-4)
про скасування наказу, поновлення на роботі
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 (головуючий суддя - Арсірій Р.О.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області по особовому складу №1 о/с-пр від 12.01.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас за п. 66 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу);
- скасувати запис начальника відділу діловодства по роботі з персоналом від 12.01.2015, здійснений на підставі Наказу про звільнення №1 о/с-пр від 12.01.2015, в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу режиму і безпеки Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області;
- стягнути з Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за січень 2015 року по 19.01.2015 включно;
- стягнути з Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки грошового забезпечення по день фактичного розрахунку;
- стягнути з Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київської області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу по день фактичного розрахунку;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та виплатити грошове забезпечення за один місяць.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч положенням Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України не було проведено службового розслідування дисциплінарного проступку, позивача позбавлено права надати письмові пояснення і знайомитися з матеріалами службової перевірки та висновком службового розслідування. Також позивач вказував, що у день фактичного звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку.
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015, у задоволенні позову відмовлено.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
5. Вищим адміністративним судом зазначено, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано та не зазначено в їх рішеннях, якими наказами позивача звільнено зі служби і на якій підставі, за які конкретно дії чи бездіяльність; як зазначені дії та бездіяльність кваліфіковані в акті службового розслідування та в наказах про звільнення, якими доказами підтверджуються.
6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.06.2017, проголошеною в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, залучено до участі у справі відповідачів - Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та Державну установу «Київський слідчий ізолятор».
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
8. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджено допущення позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а відтак наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області по особовому складу №1 о/с-пр від 12.01.2015 в частині звільнення позивача згідно з п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас, є правомірним та скасуванню не підлягає.
9. Суд апеляційної інстанції вказав, що в межах розгляду справи підтверджено, що незадовільне виконання позивачем службових обов`язків в частині забезпечення охорони під час конвоювання ув`язнених в лікувальні заклади, спричинила втечу з-під варти ув`язненого із Головного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Такий вчинок позивача є винним діянням, оскільки проявився у недбалому виконанні посадових обов`язків, негативно вплинув на забезпечення виконання покладених на органи внутрішніх справ завдань, що у свою чергу за своїм характером принижує в очах громадськості гідність та авторитет працівника системи органів Державної пенітенціарної служби України та органів Державної пенітенціарної служби України в цілому.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
10. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018. У касаційний скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили функцій та завдань, для яких позивача було прийнято на службу і які він не виконав, а тому дійшли помилкового висновку про порушення ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків. Позивач вказує, що судами належним чином не було досліджено матеріали службового розслідування, та саме розслідування було проведено з порушенням порядку, оскільки позивачу не надано право надати письмові пояснення та позбавлено права ознайомлюватися з матеріалами службового розслідування.
12. Також, позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано того, що висновок, складений за результатами службового розслідування, не відповідає вимогам Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України. На думку позивача, відповідачем не встановлено обставин, за яких ОСОБА_1 скоїв дисциплінарний проступок, у висновку не зазначені час, місце, спосіб та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, а також наявність причинного зв`язку між неправомірними діями особи, щодо якої призначено службового розслідування, та їх наслідками.
13. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає доводи позивача безпідставними, та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Відповідач зазначає, що спірний наказ був прийнятий правомірно, адже і матеріалами службового розслідування, і судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач скоїв дисциплінарний проступок, що виразилося у незадовільному виконанні службових обов`язків в частині забезпечення охорони під час конвоювання ув`язнених в лікувальні заклади, що спричинило втечу з-під варти ув`язненого ОСОБА_2 із Головного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». Також вказує, що з наявних у матеріалах справи табелів за січень 2015 року ОСОБА_1 не приступав до виконання службових обов`язків після його звільнення, чим фактично підтвердив свою обізнаність з тим, що він з 12.01.2015 вже не перебуває на службі у Київському СІЗО згідно з наказом, з яким був ознайомлений відповідно до встановленого чинним законодавством порядку. При цьому підписувати цей наказ позивач відмовився, про що 19.01.2015 було складено відповідний акт.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2018 для розгляду справи №826/1960/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білоус О. В., судді - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
15. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду №647/0/78-19 від 06.06.2019 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В.
17. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2019 для розгляду справи №826/1960/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2020 адміністративну справу прийнято до провадження визначеною колегією суддів та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
19. ОСОБА_1 з 1 липня 2013 року проходив службу в органах Державної пенітенціарної служби України, обіймав посаду інспектора відділу режиму і безпеки Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області у званні лейтенанта внутрішньої служби.
20. 26 грудня 2014 року у Головному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» сталася втеча з-під варти ув`язненого ОСОБА_2 , охорону якого здійснювали чотири працівники Київського слідчого ізолятору, у тому числі ОСОБА_1 .
21. На виконання вимоги прокуратури міста Києва №316-768 від 26.12.2014 було організовано службове розслідування, за результатами проведення якого складено висновок, затверджений начальником Управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, з пропозицією притягнути винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності.
22. Згідно з даними висновку службового розслідування основними причинами та умовами даної надзвичайної події стали невиконання вимог наказу ДДУПВП №6 від 20.09.2000 та наказу Міністерства юстиції України №460/5 від 18.03.2013, ігнорування вимог нормативно-правових актів щодо охорони осіб взятих під варту, незадовільне виконання своїх службових обов`язків в частині забезпечення охорони під час конвоювання ув`язнених в медичні заклади з боку, зокрема, позивача.
23. 12 січня 2015 року позивача звільнено з посади інспектора відділу режиму і безпеки Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області на підставі наказу Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області по особовому складу №1 о/с-пр від 12.01.2015, на підставі п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
24.1. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993
25.1. Статтею 9 Закону визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
26. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005
26.1. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 18 Закону посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані забезпечувати охорону, ізоляцію та нагляд за засудженими і особами, узятими під варту; здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, та засуджених, які ухиляються від покарань, не пов`язаних з позбавленням волі.
27. Закон України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» №3460-IV від 22.02.2006
27.1. Відповідно до ст. 2 Закону дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
27.2. За змістом статті 12 Закону на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатись такі види дисциплінарних стягнень як звільнення з органів внутрішніх справ.
27.3. За приписами статті 18 Закону з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
28. Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України затверджена наказом МВС №230 від 12.03.2013
28.1. Згідно з п. 2.1 Інструкції підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового та начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб рядового та начальницького складу чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового та начальницького складу і можуть викликати суспільний резонанс.
28.2. Відповідно до п.2.2 Інструкції службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі невиконання або неналежного виконання особами рядового та начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи внутрішніх справ завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою рядового та начальницького складу кримінальне правопорушення. Повідомлення особі рядового та начальницького складу про підозру в учиненні нею кримінального правопорушення.
28.3. Пунктом 4.1. Інструкції передбачено, що проведення службових розслідувань за фактами порушень службової дисципліни, неналежного виконання особами рядового та начальницького складу посадових обов`язків, втрати службових посвідчень, підготовка за їх результатами висновків та проектів наказів про заходи дисциплінарного впливу до цих осіб здійснюються працівниками тих підрозділів, у яких ці порушення було виявлено.
28.4. У відповідності до п. 6.3. Інструкції особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право:
- отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;
- брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;
- висловлювати письмові зауваження щодо об`єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять);
- відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;
- за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України;
- оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.
29. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991
29.1. Згідно з п. 66 Положення особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
IV. Позиція Верховного Суду
30. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало незадовільне виконання ним службових обов`язків в частині забезпечення охорони під час конвоювання ув`язнених в лікувальні заклади, що спричинило втечу з-під варти ув`язненого ОСОБА_2 із Головного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь».
33. Заперечуючи проти скоєння ним дисциплінарного проступку, позивач стверджує, що судами попередніх інстанцій, так само як і відповідачем, не було встановлено факту скоєння ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для його звільнення, та матеріали справи не містять достатніх підтверджень факту невиконання ним своїх службових обов`язків. З цього приводу Верховний Суд зауважує наступне.
34. Відповідно до приписів ст. 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до обов`язків посадові та службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів віднесено забезпечення охорони, ізоляції та нагляду за засудженими і особами, узятими під варту. Крім того, вказані особи зобов`язані здійснювати заходи щодо розшуку осіб, які вчинили втечу з установ виконання покарань і слідчих ізоляторів. Верховний Суд вважає, що факт втечі ув`язненого ОСОБА_2 з-під варти, до якої входив і позивач, свідчить про неналежне виконання в тому числі позивачем своїх службових обов`язків.
35. При цьому Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення від відповідальності за скоєння вчинку, що дискредитує звання осіб рядового та начальницького складу може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
36. Доводи ОСОБА_1 про те, що він був позбавлений можливості надати письмові пояснення, спростовуються матеріалами справи, а саме - в матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1 , які він надав 26.12.2014 з приводу втечі ув`язненого ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 42-45).
37. Доводи касаційної скарги про те, що позивач був позбавлений права ознайомитися з матеріалами службового розслідування не можуть бути взяті Судом до уваги, оскільки матеріали справи не містять письмового рапорту позивача, який він мав подати в порядку п. 6.3. Інструкції №230.
38. Посилання позивача на те, що зміст складеного за результатами службового розслідування висновку не відповідає положенням Інструкції №230, оскільки не містить часу та мети вчинення дисциплінарного проступку, Верховним Судом відхиляються з огляду на те, що незазначення у висновку службового розслідування мети вчинення дисциплінарного порушення не спростовує вину позивача у формі службової недбалості, яка була ним допущена під час конвоювання ув`язненого ОСОБА_2 . Крім того, Верховний Суд враховує, що відповідно до зазначеного висновку точний час перебігу подій встановити не було можливо, оскільки під час дачі показань працівники Київського слідчого ізолятора, які здійснювали конвоювання ув`язненого ОСОБА_2 , не вказали часу перебігу подій. Службовим розслідуванням встановлено також спосіб вчинення дисциплінарного проступку - бездіяльність, а також наслідки проступку - втеча ув`язненого, що повністю спростовує доводи касаційної скарги в цій частині. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю позивача та втечею ув`язненого є доведеним, оскільки втеча сталася в тому числі через незадовільне виконання позивачем своїх службових обов`язків в частині забезпечення охорони під час конвоювання ув`язнених в медичні заклади.
39. Позивач помилково вважає, що ні судами, ні відповідачем не було встановлено функцій, які він мав виконувати на посаді інспектора відділу режиму і безпеки Київського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області, а тому факт вчинення ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, адже його обов`язок як службової особи Київського слідчого ізолятора забезпечувати охорону та нагляд за засудженими прямо встановлений статтею 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
40. З огляду на фактичні обставини справи відхиляються твердження позивача про те, що факт скоєння ОСОБА_1 вчинку, що дискредитує звання особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, який став підставою для його звільнення. Судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлені обставини справи, надано належну оцінку матеріалами проведеного службового розслідування, та вірно зазначено, що такий вчинок позивача є винним діянням, що негативно вплинув на забезпечення виконання покладених на органи внутрішніх справ завдань, що у свою чергу за своїм характером принижує в очах громадськості гідність та авторитет працівника системи органів Державної пенітенціарної служби України та органів Державної пенітенціарної служби України в цілому.
41. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, прийняті з врахуванням вказівок ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.02.2016, підстави для скасування чи зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 відсутні.
42. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
43. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі № 826/1960/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко