ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2020 року
Київ
справа №826/24250/15
адміністративне провадження №К/9901/17701/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву Міністерства фінансів України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.07.2017 у справі № 826/24250/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанцій
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства фінансів України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо фактичного ненадання ОСОБА_1 інформації на лист від 02.09.2015; зобов`язати Міністерство фінансів України повторно розглянути лист ОСОБА_1 від 02.09.2015 та надати інформацію та копії документів.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо фактичного ненадання ОСОБА_1 інформації на лист від 02.09.2015. Зобов`язано Міністерство фінансів України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 02.09.2015. В іншій частині позову відмовлено.
3. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.07.2017 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства фінансів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017.
Короткий зміст та обґрунтування вимог заяви
5. Відтак Міністерство фінансів України подало до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.07.2017 на підставі статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за аналогічних обставин цей суд по-іншому застосував ті ж самі норми процесуального права.
6. Як приклад неоднакового правозастосування заявник послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 04.03.2010 (№ К-6311/10), від 02.03.2015 (№ К/800/4679/15), від 20.09.2017 (№ К/800/21506/17), від 20.09.2017 (№ К/800/25408/17), від 19.09.2017 (№ К/800/26948/17), від 18.08.2015 (№ К/800/37644/15), в яких вказує про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Рух заяви
7. Ухвалою Верховного Суду України від 09.11.2017 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
8. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
9. Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2019 прийнято адміністративну справу до провадження.
10. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2020 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про таке.
12. Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів;
3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом;
4) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу;
5) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
13. У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції визнав неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження та відмовив у відкритті касаційного провадження у справі.
14. Відповідно до частини другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
15. Згідно із частиною п`ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду, набирають законної сили з моменту проголошення.
16. Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 212 254 Кодексу адміністративного судочинства України вказав, що перебіг двадцятиденного строку касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 починається з наступного дня після проголошення судового рішення, касаційну скаргу Міністерством фінансів України подано 14.06.2017.
17. В даному випадку суд касаційної інстанції встановив, що відповідач не навів причин, за яких не скористався передбаченим частиною другою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України правом на отримання оскаржуваного судового рішення за власною заявою, зважаючи на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було постановлено у відкритому судовому засіданні, в якому він приймав участь, та, в свою чергу, у разі незгоди з прийнятим судом рішенням за наявності наміру оскаржувати його в касаційному порядку, не був позбавлений можливості звернутись до апеляційного суду із заявою про видачу копії такого рішення; крім того, будь-яких обставин (підтверджених документальними доказами), що унеможливили подання касаційної скарги після отримання копії оскаржуваного рішення (26.05.2017) і до закінчення строку оскарження (06.06.2017) й, як наслідок, призвели до пропуску строку подання касаційної скарги, відповідач також не навів.
18. У рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права від 04.03.2010 (№ К-6311/10), від 02.03.2015 (№ К/800/4679/15), від 19.09.2017 (№ К/800/26948/17), від 18.08.2015 (№ К/800/37644/15), від 26.08.2015 (№ К/800/38483/15) Вищий адміністративний суд України встановив наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та відкриття провадження у справі.
19. В наданих для порівняння ухвалах від 20.09.2017 (№ К/800/21506/17), від 20.09.2017 (№ К/800/25408/17) Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі частин четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України.
20. Аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм права, оскільки вирішення суддею питання про можливість поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження в кожній конкретній справі залежить від наведених у клопотанні обставин, підтверджених відповідними засобами доказування.
21. Таким чином, обґрунтування заяви, вид та правова природа оскарженого і порівнюваних рішень не вказують на наявність ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах. Вирішення суддею касаційної інстанції питання про відкриття касаційного провадження чи відмову у його відкритті залежить від встановлення передбачених законом підстав для вчинення відповідної процесуальної дії, при цьому прийняття різних процесуальних рішень у цій справі та у справах, на які посилається заявник, зумовлено різними обставинами, викладеними у касаційних скаргах, з яких виходив суд, відмовляючи у відкритті чи відкриваючи касаційне провадження.
22. Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України за пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України не підтвердилися, в задоволенні заяви слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
23. Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 241 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, Суд, -
постановив:
1. У задоволенні заяви Міністерства фінансів України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.07.2017 у справі № 826/24250/15 відмовити.
2. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк,
судді Верховного Суду