№ 826/26884/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2020 року

Київ

справа №826/26884/15

адміністративне провадження №К/9901/36983/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРОХРАНСЕРВІС» до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент поліції охорони, Всеукраїнська громадська організація «Українська Федерація професіоналів безпеки» про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «УКРОХРАНСЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі колегії суддів: Качура І.А., Данилишина В.М., Келеберди В.І. від 27 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Парінова А.Б., Грибан І.О., Губської О.А. від 13 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «УКРОХРАНСЕРВІС» (далі - ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент поліції охорони (далі - третя особа 1), Всеукраїнська громадська організація «Українська Федерація професіоналів безпеки» (далі - третя особа 2), в якому просив:

- визнати незаконною та нечинною постанову КМУ № 937 від 11 листопада 2015 року;

- скасувати постанову КМУ № 937 від 11 листопада 2015 року;

- зобов`язати КМУ утриматися від видання у майбутньому подібних постанов, які визначатимуть перелік підприємств, охорона яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20 листопада 2015 року ТОВ «УКРОХРОНСЕРВІС» стало відомо про оприлюднення на офіційному веб-порталі Кабінету Міністрів України постанови Кабінету Міністрів України № 937 від 11 листопада 2015 року «Питання забезпечення охорони об`єктів державної та інших форм власності», яка набрала чинності 18 листопада 2015 року та якою затверджено перелік об`єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна (незалежно від цільового призначення) яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

Позивач вважає вказану постанову Кабінету Міністрів України незаконною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки відповідач не мав повноважень визначати перелік об`єктів, які на договірній основі можуть охоронятися лише підрозділами поліції, покладаючи своїм нормативним актом інші (додаткові) повноваження на підрозділи Національної Поліції, оскільки такі додаткові повноваження можуть бути покладені виключно законом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дія оскаржуваної постанови направлена на необхідність забезпечення державної політики національної безпеки України в частині забезпечення охорони об`єктів стратегічного значення для економіки і безпеки держави, але ніяк не регламентує порядок здійснення господарської діяльності між суб`єктами такої діяльності та суб`єктами владних повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «УКРОХРОНСЕРВІС» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 22 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/26884/15, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу ТОВ «УКРОХРОНСЕРВІС», однак розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/26884/15 за касаційною скаргою ТОВ «УКРОХРОНСЕРВІС» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Представником скаржника подано клопотання про забезпечення його участі під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, в задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А 01 № 592981 та копії відомостей з офіційного веб-порталу Міністерства юстиції України, ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, дата державної реєстрації 6 травня 2000 року № 1 543 107 0012 000449, види діяльності: код КВЕД 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; код КВЕД 01.63 - післяурожайна діяльність; код КВЕД 43.21 - електромонтажні роботи; код КВЕД 80.10 - діяльність приватних охоронних служб (основний); код КВЕД 80.20 - обслуговування систем безпеки.

29 листопада 2011 року позивачем отримано ліцензію МВС України серія АВ № 594704 на надання послуг з охорони власності та громадян.

ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС» подав заявку на участь у відкритих торгах (тендері) із закупівлі відокремленими підрозділами державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ДП «НЕК «Укренерго») за державні кошти послуг, пов`язаних з особистою безпекою (80.10.11-00.00; охорона ПЛ). 27 жовтня 2015 року ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС» було сплачено «Забезпечення пропозиції конкурсних торгів на закупівлю: 80.10.1 Послуги, пов`язані з особистою безпекою» у сумі 41 480 грн.

Розкриття пропозицій повинно було відбутися 24 листопада 2015 року, однак 24 листопада 2015 року ним було отримано факсимільне повідомлення від заступника голови комітету з конкурсних торгів відокремленого підрозділу ДП «НЕК Укренерго» про відміну торгів з підстав відсутності подальшої потреби у закупівлі.

Виходячи з позиції позивача, відміна торгів відбулась у зв`язку з набуттям чинності постановою КМ України № 937 від 11 листопада 2015 року «Питання забезпечення охорони об`єктів державної та інших форм власності», відповідно до якої охорона нерухомого майна (незалежно від цільового призначення), в тому числі, ДП «НЕК Укренерго» здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що прийняттям оскаржуваної постанови КМУ було порушено права позивача на здійснення вільної підприємницької діяльності, зокрема, обмежено його право приймати участь у процедурі закупівлі послуг з охорони ДП «НЕК Укренерго».

Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не надано об`єктивного мотивування того, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями встановлювати право на здійснення охорони наведених в оскаржуваній постанові об`єктів виключно органами поліції охорони, оскільки відсутні підстави для віднесення таких об`єктів до тих, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Від представників Департаменту поліції охорони Національної поліції України та Кабінету Міністрів України надійшли заперечення на касаційну скаргу ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС», в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про управління об`єктами державної власності», «Про основи національної безпеки» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, 11 листопада 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 937, якою затверджено Перелік об`єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 4 Закону України «Про основи національної безпеки» передбачено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом забезпечення національної безпеки, основними функціями якого, відповідно до положень статті 10 вказаного Закону, є створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України; запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про охоронну діяльність» перелік окремих особливо важливих об`єктів права державної власності, охорона яких здійснюється виключно державними підприємствами та організаціями, визначається в порядку, що встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядок визначення переліку окремих особливо важливих об`єктів права державної власності, охорона яких здійснюється виключно державними підприємствами та організаціями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2013 року № 421 (далі - Порядок № 421).

Згідно з положеннями пункту 2 Порядку № 421 до переліку можуть включатися особливо важливі об`єкти права державної власності з числа об`єктів, зазначених у статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (далі - об`єкти), з урахуванням необхідності захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від протиправних посягань, своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам, забезпечення сталого функціонування інфраструктури життєдіяльності на національному і регіональному рівні.

Такий перелік затверджується Кабінетом Міністрів України на підставі поданого Міністерством внутрішніх справ України за погодженням із заінтересованими органами проекту з урахуванням висновків і рекомендацій Державної служби охорони при МВС (пункт 7 Порядку № 421).

Статтею 4 Закону України «Про підприємництво» (Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року, крім статті 4, на підставі Кодексу № 436-IV від 16 січня 2003 року) передбачено, що діяльність, пов`язана з охороною окремих особливо важливих об`єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено обмеження здійснення певних видів підприємницької діяльності з метою забезпечення національної безпеки та оборони.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 826/8854/17.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» Міністерству внутрішніх справ України поставлено завдання забезпечити посилену охорону об`єктів енергетики та критичної інфраструктури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого включено у тому числі ДП «НЕК «Укренерго».

Отже, оскаржувана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх завдань та функцій у сфері забезпечення національної безпеки та створення умов для запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Зважаючи на встановлені законодавством обмеження здійснення певних видів підприємницької діяльності з метою забезпечення національної безпеки та оборони, прийняття спірної постанови ніяким чином не перешкоджає позивачу здійснювати свою діяльність у сфері охорони щодо об`єктів, які не мають стратегічного значення, у зв`язку з чим його посилання на порушення спірною постановою прав товариства суд відхиляє.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно наявності підстав вважати, що оскаржувана постанова стосується прав та інтересів позивача та наявності в останнього права на звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами другою та шостою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-1115во10, та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 821/778/17, від 10 липня 2019 року у справі № 826/8854/17.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначено статтею 171 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень).

Частинами третьою та четвертою статті 171 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Оголошення про відкриття провадження у даній справі та призначення справи до розгляду було опубліковано в газеті «Офіційний вісник України» № 13 від 23 лютого 2016 року.

З огляду на викладене, всі зацікавлені особи вважаються повідомленими.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо того, що позивач не перебуває у відносинах, до яких положення спірної постанови може бути застосовано, колегія суддів виходить з такого.

Акт вважається застосованим до певної особи, якщо на його підставі іншими особами вчинені дії, прийняті рішення, чи має місце бездіяльність. Застосуванням нормативно-правового акта до особи є також виникнення на підставі цього акта правовідносин, які покладають на особу певні права чи обов`язки.

Особа є суб`єктом правовідносин, в яких буде застосовано нормативно-правовий акт, якщо вона безпосередньо є учасником матеріальних правовідносин, для врегулювання яких прийнято нормативно-правовий акт.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А 01 № 592981 до видів діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «УКРОХРАНСЕРВІС» відносяться, зокрема, код КВЕД 80.10 - діяльність приватних охоронних служб (основний); код КВЕД 80.20 - обслуговування систем безпеки.

Порушення своїх прав позивач мотивує тим, що ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС» подав заявку на участь у відкритих торгах (тендері) із закупівлі відокремленими підрозділами ДП «НЕК «Укренерго» за державні кошти послуги, пов`язані з особистою безпекою (80.10.11-00.00; охорона ПЛ). 27 жовтня 2015 року ТОВ «УКРОХРАНСЕРВІС» було сплачено «Забезпечення пропозиції конкурсних торгів на закупівлю: 80.10.1 Послуги, пов`язані з особистою безпекою» у сумі 41 480 грн. Розкриття пропозицій повинно було відбутися 24 листопада 2015 року, однак, 24 листопада 2015 року ним було отримано факсимільне повідомлення від заступника голови комітету з конкурсних торгів відокремленого підрозділу ДП «НЕК «Укренерго» про відміну торгів з підстав відсутності подальшої потреби у закупівлі. Виходячи з позиції позивача, відміна торгів відбулась у зв`язку з набуттям чинності постановою КМ України № 937 від 11 листопада 2015 року «Питання забезпечення охорони об`єктів державної та інших форм власності», відповідно до якої охорона нерухомого майна (незалежно від цільового призначення), в тому числі, ДП «НАК Укренерго» здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах.

До прийняття вказаної постанови та віднесення ДП «НЕК «Укренерго» до переліку підприємств, охорона яких здійснюється виключно органами поліції охорони, позивач мав потенційну можливість надавати вказаному підприємству послуги з охорони, що підтверджується поданням заявки на участь у тендері.

Після прийняття оскаржуваної постанови така можливість була втрачена, оскільки позивач не відноситься до органів поліції охорони.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувана постанова стосується законних інтересів позивача, відтак останній мав право на звернення до суду з цим позовом.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови КМ України № 937 від 11 листопада 2015 року.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France»,, заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, пункт 59).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УКРОХРАНСЕРВІС» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко