ПОСТАНОВА
Іменем України
30 березня 2020 року
Київ
справа №826/2761/18
адміністративне провадження №К/9901/2241/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/2761/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року (у складі судді Смолія І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (у складі колегії суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В., Кучми А.Ю.)
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у Київській області (далі також - відповідач, ГУ НП у Київській області), у якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності;
- зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу, у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;
- стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що з 22 лютого 2012 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року - в органах поліції. Наказом ГУ НП у Київській області від 01 грудня 2016 року № 773о/с позивача звільнено із служби в поліції згідно з пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) на підставі свідоцтва про хворобу № 124/зв, виданого військово-лікарською комісією Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по місту Києву" від 12 лютого 2016 року. Згідно з висновком службового розслідування нещасного випадку, що стався 09 вересня 2014 року, позивачем отримано травму в період проходження служби - під час виконання службових обов`язків, а захворювання пов`язане саме з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до норм чинного законодавства у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції в Київській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 17 січня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/2761/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 22 лютого 2012 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року - в органах поліції.
09 вересня 2014 року позивач, перебуваючи на службі у форменому одязі, з табельною вогнепальною зброєю, рухаючись на службовому автомобілі ВАЗ 2101, на підставі пункту 3 частини другої статті 40, статті 41 КПК України, виконуючи доручення слідчого Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області лейтенанта міліції Шутої М.Д. , потрапив у дорожньою-транспорту пригоду, внаслідок чого отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забою грудної клітини, рваної рани чола та був госпіталізований до Броварської ЦРЛ.
Відповідно до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що стались в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 січня 2002 року за № 83/7404, після проведення розслідування нещасного випадку встановлено, що нещасний випадок (поранення) стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьби зі злочинністю, що відображено у висновку службового розслідування від 17 вересня 2014 року та актах за формою Н-1 та Н-5 до висновку.
Постановою Кабінету Міністрів України № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та Броварський міський відділ (з обслуговування міста Бровари та Броварського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та створено Головне управління Національної поліції у Київській області.
Наказом від 07 листопада 2015 року № 1 о/с позивача прийнято на службу до Головного управління Національної поліції в Київській області.
12 лютого 2016 року Військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по Київській області» позивачу видано Свідоцтво про хворобу № 124/зв, яким підтверджено причинний зв`язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва) з виконанням службових обов`язків.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення із служби в поліції через хворобу на підставі свідоцтва про хворобу № 124/зв від 12 лютого 2016 року.
Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 23 лютого 2016 року № 83о/с позивача звільнено зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом 5 пункту 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність).
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року № 810/1029/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 23 лютого 2016 року № 83 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (М-171085) з посади старшого інспектора Броварського відділу поліції зі служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом 5 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність). Поновлено ОСОБА_1 (М-171085) на посаді старшого інспектора Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.
Наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 вересня 2016 року № 574 о/с поновлено позивача на посаді старшого інспектора Броварського відділу поліції з 23 лютого 2016 року.
01 грудня 2016 року наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Київській області № 773 о/с звільнено позивача із служби в поліції у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу).
18 квітня 2016 року Київською обласною МСЕК № 1 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною інвалідності, згідно довідки МСЕК серія АВ № 0198369, стала травма пов`язана з виконанням службових обов`язків.
Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у Київській області із заявою від 23 травня 2016 року про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми отриманої під час виконання службових обов`язків, а також подано необхідні додатки (медичні та інші документи).
10 червня 2016 року ГУ НП у Київській області надано відповідь, оформлену листом № 29/К-327 про відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2017 року № 361/6883/16-а визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850), у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 18 квітня 2016 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 травня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Київській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Київській області розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду ІІІ групи, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків та прийняти рішення за його заявою.
Позивач 01 грудня 2017 року повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травим під час виконання службових обов`язків. Також подано необхідні додатки (медичні та інші документи).
Листом ГУ НП в Київській області від 12 грудня 2017 року № 29/К-1172 відмовлено позивачеві у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки група інвалідності встановлена раніше звільнення та у зв`язку з пропущенням ним шестимісячного строку після звільнення з поліції, як визначено у пункті 4 частини першої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", а тому підстави для такої виплати відсутні.
Отже, відповідач не заперечує обставин отримання позивачем інвалідності, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, та захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, встановлених медичними установами, а відмовляє у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, зокрема, з підстав пропущення позивачем шестимісячного строку для подачі відповідної заяви після його звільнення зі служби у поліції.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі ГУ НП у Київській області зазначає, що суди не повістю дослідили матеріали справи та не взяли до уваги те, що інвалідність позивачу встановлено раніше його звільнення зі служби в поліції, відтак підстави для виплати одноразової грошової допомоги відсутні, оскільки законодавством не передбачено таких підстав для отримання вказаної соціальної виплати. Крім того, скаржник зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк для подачі відповідної заяви після звільнення, передбачений Законом № 580-VIII.
Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.
До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон №565-XII) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).
Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.
Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, прийнято Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).
В силу пункту 5 розділу III Порядку № 4, для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу:
1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;
2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).
За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено IIІ групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 05 червня 2018 року у справі № 691/480/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 712/2470/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 357/8815/17.
Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):
1. інвалідність повинна наступити внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції;
2. інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;
3. причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 14 листопада 2018 року у справі № 822/2525/17, від 22 січня 2019 року у справі № 2340/2663/18 та від 15 квітня 2019 року № 823/1798/18.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби в поліції, згідно з наказом ГУ НП в Київській області № 773 о/с від 01 грудня 2016 року.
При цьому, слід зазначити, що позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги з 18 квітня 2016 року, тобто з моменту встановлення йому ІІІ групи інвалідності, що пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
До Головного управління Національної поліції у Київській області із заявою про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням третьої групи інвалідності позивач звернувся 23 травня 2016 року, тобто через 1 місяць 5 днів після отримання довідки, що підтверджує встановлення йому інвалідності.
Отже, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач звільнений з лав Головного управління Національної поліції України в Київській області через хворобу пов`язану з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ, інвалідність встановлено не пізніше шести місяців з дня звільнення, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59).
Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Київській області залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко