ПОСТАНОВА
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа №826/28122/15
касаційне провадження №К/9901/32817/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача -Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Літвіної Н.М., суддів Ганечко О.М., Чаку Є.В., від 07.03.2017 у справі № 826/28122/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерспорт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерспорт» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.12.2015 № 0004621503 та № 0004631503.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, що не відповідають фактичним обставинам.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 07.03.2017 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 16.12.2015 № 0004621503 та №0004631503.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірну камеральну перевірку податкової звітності позивача було проведено контролюючим органом з порушенням заборони, установленої у пункті 3 розділу ІІ Закону України від 28.12.2014 № 71-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».
Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що перевірка була проведена у межах визначених Конституцією України та законами України повноважень, а обмеження на проведення перевірок у 2015 та 2016 роках, передбачені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, не розповсюджувалися на проведення контролюючим органом камеральних перевірок.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
Позивач не скористався своїм правом подати заперечення / відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.
Судами попередньої інстанції встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності позивачем за період із 30.08.2015 до 02.12.2015. Встановлено порушення строків сплати податкових зобов`язань по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, передбаченої пунктом 3 статті 287 Податкового кодексу України, а саме: термін сплати податку по орендній платі за землю за липень 2015 року у сумі 1 115 685,46 грн настав 30.08.2015, проте позивачем податок сплачено 29.09.2015 частково в сумі 175 096,06 грн, 29.10.2015 сплачено 225 000 грн, а 24.11.2015 сплачено 320 000 грн. Відповідно до пункту 1 статті 126 Податкового кодексу України за порушення строків спати суми самостійно визначеного грошового зобов`язання по орендній платі за землю суб`єкт господарювання притягується до відповідальності у вигляді штрафу. За результатами якої складено акт від 02.12.2015 № 369/26-55-15-03.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 16.12.2015 прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0004621503, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 10 % грошового зобов`язання, погашеного з затримкою, у розмірі 17509,61 грн. за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності;
№ 0004631503, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 20% грошового зобов`язання, погашеного з затримкою, у розмірі 109000,00 грн. за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності.
17.12.2015 (а.с. 27) від Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві (основне місце реєстрації позивача) надійшов лист №28597/10/26-54-15-03-26 щодо розгляду заперечень позивача. У даному листі зазначено, що висновки за результатами перевірки позивача, що висловлені у акті від 02 грудня 2015 року №369/26-55-15-03 скасовано через порушення норм чинного законодавства.
Листом від 17.12.2015 позивачу надіслано для виконання податкові повідомлення-рішення від 16.12.2015 № 0004621503 та № 0004631503.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктами 191.1.1, 191.1.2 пункту 191.1 статті 19 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до функцій контролюючих органів віднесено, зокрема, здійснення адміністрування податків, зборів, платежів; контроль своєчасності подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до положень статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та є способом здійснення контрольної функції, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що її проведення не потребує наказу керівника податкового органу або іншого спеціального дозволу чи направлення, згоди платника податків та його присутності. Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:
- з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;
- з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Зі змісту Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII вбачається, що метою законопроекту було покращення умов ведення бізнесу в Україні з одночасним підвищенням показників України в міжнародних рейтингах, а також підвищення ефективності використання ресурсів економіки, зокрема зменшення витрат підприємств на визначення податкових зобов`язань і складання податкової звітності та держави - на адміністрування податків, усунення недоліків діючого законодавства, що дозволяють великим платникам отримувати податкові вигоди, спрощення виконання податкового обов`язку малим бізнесом, зменшення податкового навантаження на малий бізнес.
Саме з метою зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів гривень, а також із метою ефективного використання ресурсів фіскальних органів було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків.
Разом із тим, проведення камеральних перевірок завдяки їх спрощеній процедурі не вимагає від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створює будь-якого додаткового адміністративного навантаження, не перешкоджає нормальному здійсненню господарської діяльності.
Відтак, встановлені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII обмеження щодо проведення перевірок суб`єктів господарювання за певними умовами не стосуються камеральних перевірок.
Об`єктом камеральної перевірки є виключно дані, що знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.
Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, що проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Тобто, перевірка своєчасності перерахування плати за землю з юридичних осіб в межах камеральної перевірки на час її проведення не допускалась.
Своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків могла бути перевірена контролюючим органом у разі здійснення документальних перевірок у порядку, передбаченому статтями 77 78 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 25.04.2019 у справі № 820/3471/16 (касаційне провадження № К/9901/35682/18).
Крім того, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на підставі висновків акта перевірки від 02.12.2015 № 369/26-55-15-03, що відповідно до листа ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 17.12.2015 №28597/10/26-54-03-26 скасовано.
З огляду на зазначені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкового повідомлення-рішення; у такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом. Податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків, але не застосував норму закону, що належить застосуванню.
Частиною третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням наведеного вище, Суд касаційної інстанції дійшов висновків про наявність підстав для зміни мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу підлягає частковому задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - зміні в її мотивувальній частині.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 у справі № 826/28122/15 змінити у мотивувальній частині з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові Верховного Суду.
В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 у справі № 826/28122/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк