ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 826/5305/16
адміністративне провадження № К/9901/40651/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2016 (суддя Літвінова А.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 (Головуючий суддя Аліменко В.О., судді: Безименко Н.В., Кучма А.Ю.)
у справі № 826/5305/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 №2275-17, податкової вимоги від 12.03.2016 №7138-16 та рішення про опис майна у податкову заставу від 12.03.2016 №7138-16 (з урахуванням уточнення до адміністративного позову від 13.06.2016).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що транспортний засіб позивача відповідає визначенню об`єкта оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України, а відтак введення нового «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII є підставою для сплати позивачем даного виду податку.
Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Рішення судів мотивовано тим, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, відтак у 2015 році автомобіль позивача не є об`єктом оподаткування згідно статті 267 Податкового кодексу України. Враховуючи похідний характер вимог в частині оскарження податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходив з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 №2275-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення контролюючим органом направлено на адресу позивача та повернуто відділом поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки відділу поштового зв`язку.
На підставі викладеного, державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві сформовано податкову вимогу від 12.03.2016 № 7138-16, якою ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на 11.03.2016 сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 25 000,00 грн, з яких 25 000,00 грн заборгованість з транспортного податку з фізичних осіб. Крім того, контролюючим органом прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 12.03.2016 №7138-16, згідно з яким заступником начальника державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віддані або оперативному управлінні) ОСОБА_1
01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об`єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Таким чином, із набранням 01.01.2015 чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України , власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об`ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку (в редакції закону, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).
Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку, згідно статті 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 р.), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для
відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
При цьому, згідно пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.
Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Таким чином, нові податки практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 № 2275-17 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, вірними є і висновки судів попередніх інстанцій, що оскаржувана податкова вимога винесена контролюючим органом виключно у зв`язку з наявною у позивача податковою заборгованістю з транспортного податку, розмір якої відповідає розміру податкового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 11.06.2015 №2275-17 щодо якого суди дійшли правильного висновку про його протиправність та скасування, а відтак з урахуванням похідного характеру оскаржуваної податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, останні також є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються
матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
Керуючись статтями 243 246 250 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2016 у справі № 826/5305/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко