ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/5663/17
адміністративне провадження № К/9901/24359/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року (головуючий суддя - Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року (головуючий суддя - фай дюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі № 826/5663/17.
І. Суть спору
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича щодо порушенням перед Міністром внутрішніх справ Аваковим Арсеном Борисовичем питання про ініціювання втрати ОСОБА_1 громадянства України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Генеральний прокурор України, порушуючи питання перед Міністром внутрішніх справ України щодо позбавлення позивача громадянства, діяв у спосіб, не передбачений Конституцією та чинним законодавством України, перевищив надані йому повноваження, використав свої повноваження Генерального прокурора України з метою, яка суперечить Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», діяв упереджено, маючи за мету, на думку позивача, в такий спосіб переслідувати ОСОБА_1 за його політичну діяльність як народного депутата України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що Порядком №215 не визначено вичерпний перелік джерел, з яких органи державної міграційної служби можуть отримувати інформацію про підстави втрати особою громадянства України. При допиті ОСОБА_1 в межах досудового розслідування встановлено, що у 2005 році він звернувся до компетентних органів Канади щодо отримання посвідки на проживання в цій державі, яка надана йому того ж року, а в подальшому ним отримано громадянство Канади без відмови від громадянства України. Суди дійшли висновку, що лист Генерального прокурора України № 01/1-458 вих-17 та дії щодо порушення перед Міністром внутрішніх справ України питання про ініціювання процедури припинення громадянства позивача самі по собі не породжують правових наслідків для позивача у сфері публічно-правових відносин, не порушують прав та охоронюваних законом інтересів останнього та не містять жодних владних управлінських приписів. Суди вказали, що саме Указ Президента України №119/2017 від 29 квітня 2017 року «Про припинення громадянства України ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших осіб» є тим рішенням, що порушує права та законні інтереси позивача, а відтак в даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
23 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Сівакова Леоніда Миколайовича - представника ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року, в якій позивач просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Вважає, що інформація щодо його громадянства є інформацією щодо його приватного життя, яка не може розголошуватись і використовуватись поза межами кримінального провадження, якщо вона отримана в рамках досудового слідства. Вказує, що не допускається використання результатів слідчих дій, проведених в рамках кримінального провадження, в інших справах та з метою іншою, ніж доведення вини особи у вчиненні кримінального провадження. Вказує, що лист Генерального прокурора від 18.04.2017 №01/1-45вих-17 є обов`язковою письмовою вказівкою Міністру внутрішніх справ, оскільки саме на підставі цього листа Державна міграційна служба України підготувала подання про припинення громадянства позивача.
Відповідачем до суду надано заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування якого останній вказує на безпідставність викладених в ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Генеральний прокурор України листом №01/1-45вих-17 від 18.04.2017 звернувся до Міністра внутрішніх справ України, в якиму повідомив про наявність підстав для вирішення питання про припинення громадянства України ОСОБА_1 .
Крім того, даним листом повідомлено, що прокуратурою Автономної Республіки Крим здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017010000000022 за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. 111 КК України. Під час досудового слідства як свідка допитано народного депутата України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в м. Києві.
У ході допиту ОСОБА_1 повідомив, що у 2005 році він звернувся до компетентних органів Канади щодо отримання посвідки на проживання в цій державі, яка надана йому того ж року, а в подальшому ним отримано громадянство Канади без відмови від громадянства України.
З даного листа вбачається, що в ході допиту в межах кримінального провадження №42017010000000022 ОСОБА_1 надано копії паспорта громадянина України (серія НОМЕР_1 , виданого Солом`янським РВ ГУДМС України в м. Києві 27.08.2014 р.) та паспорта громадянина Канади (серія НОМЕР_2 ).
Прокурором у кримінальному провадженні №42017010000000022 на підставі ч. 1 статті 222 КПК України дозволено Генеральному прокурору України розголосити відомості досудового розслідування у частині показів, які надав ОСОБА_1 в ході допиту в якості свідка (згідно копії доповідної записки від 14 березня 2017 року №17/2-100вих-17).
Відповідно до Указу Президента України №119/2017 від 29.04.2017 року припинено громадянство України, зокрема, ОСОБА_1 .
Незгода позивача з діями відповідача щодо ініціювання процедури втрати ним громадянства України зумовила його звернення до суду з даним позовом
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури (ч. 1 статті 8 Закону №1697-VII).
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 9 Закону №1697-VII Генеральний прокурор представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями.
Відповідно до статті 25 Закону №1697-VII прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов`язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов`язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III) однією з підстав втрати громадянства України визначено добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави.
Відповідно до статей 22, 24 Закону №2235-III, п. п. 104, 113 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, Державна міграційна служба України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства, а рішення про припинення особою громадянства України приймає Президент України.
Згідно вимог Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, розгляд подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України належить до повноважень цієї Комісії.
Відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, порушувати питання про припинення громадянства України мають право, зокрема, й органи державної міграційної служби.
Відповідно до ч. 1 статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
З аналізу вищенаведених норм слідує, що законодавство України з питань громадянства України не містить вичерпний перелік джерел, з яких органи державної міграційної служби можуть отримувати інформацію про підстави втрати особою громадянства України.
Як встановили суди попередніх інстанцій, прокуратурою Автономної Республіки Крим здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017010000000022 за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 111 КК України, в рамках якого ОСОБА_1 допитано як свідка. В ході допиту позивач повідомив, що у 2005 році він звернувся до компетентних органів Канади щодо отримання посвідки на проживання в цій державі, яка надана йому того ж року. У подальшому ним отримано громадянство Канади без відмови від громадянства України. Також ним надано копію свого паспорта громадянина України та копію паспорта громадянина Канади.
З огляду на встановлені обставини, Суд важає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що лист Генерального прокурора від 18 квітня 2017 року №01/1-458 вих-17 за своїм змістом не є вказівкою органам державної влади, а містить пропозицію ініціювання процедури втрати громадянства позивачем.
Суд не вбачає в такому зверненні відповідача до Міністра внутрішніх справ порушень будь-яких вимог чинного законодавства.
Також Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, адже правовим актом індивідуальної дії, яким вирішено питання припинення громадянства України ОСОБА_1 є саме Указ Президента України №119/2017 від 29 квітня 2017 року.
Щодо використання матеріалів кримінального провадження №42017010000000022 Суд зауважує, що відповідно до встановлених у цій справі обставин прокурором у кримінальному провадженні №42017010000000022 на підставі ч. 1 статті 222 КПК України дозволено Генеральному прокурору України розголосити відомості досудового розслідування у частині показів, які надав ОСОБА_1 в ході допиту в якості свідка (згідно копії доповідної записки від 14 березня 2017 року №17/2-100вих-17).
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.
Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року у справі № 826/5663/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова