ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа №826/6253/15
адміністративне провадження № К/9901/9711/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року (суддя Аблов Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року (судді: Коротких А.Ю., Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулося до суду із адміністративним позовом до Прокуратури міста Києва (далі - відповідач, Прокуратура м. Києва), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки прокурора міста Києва №754к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва;
- стягнути з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 cередній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Прокуратуру міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття наказу виконуючим обов`язки прокурора міста Києва №754к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, частиною третьою статті 1, пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Із зазначеним наказом позивач не згоден, вважає його незаконним, таким, що прийнятий всупереч законодавству, тому підлягає скасуванню, оскільки вважає, що були порушені його права на працю та доступу до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
Додатково вказує на те, що його звільнено з посади без проведення перевірки та зазначення підстав і мотивів. Крім того, зазначив, що оскаржуваний наказ виданий під час тимчасової непрацездатності позивача, про що свідчить лікарняний лист.
Оскільки відповідно до основних засад очищення влади, визначених частиною другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини , і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист, отже підстави для звільнення позивача із займаної посади щодо застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняттям ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ виконуючого обов`язки прокурора міста Києва №754к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Зобов`язано Прокуратуру міста Києва поновити ОСОБА_1 з 21 березня 2015 на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 604271,80 грн. (шістсот чотири тисячі двісті сімдесят одна гривня вісімдесят копійок).
Допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання Прокуратури міста Києва поновити ОСОБА_1 з 21 березня 2015 року на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Зобов`язано Прокуратуру міста Києва проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що оскільки відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади», враховуючи, що займана позивачем посада не є політичною посадою, відповідно не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є підставою для його скасування.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що прокуратура Дарницького району міста Києва ліквідована і припинена як юридична особа публічного права, її загальну штатну чисельність зараховано до резерву Генеральної прокуратури України (наказ № №98 ш від 23 вересня 2015 року), працівникам запропонована роботу.
А відтак, враховуючи положення абзацу другого пункту 19, пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, дійшли висновку, що виконання функцій та повноважень прокуратури Дарницького району міста Києва після її ліквідації не припинялося та продовжило здійснюватися в рамках служби в прокуратурі та єдиної системи органів прокуратури через механізм зарахування працівників прокуратури Дарницького району міста Києва до резерву ГПУ та продовження здійснення відповідних владних повноважень, а відтак не вбачається підстав для застосування у цьому випадку наслідків за аналогією повної ліквідації юридичної особи, оскільки в рамках функціонального правонаступництва ці функції виконують інші органи прокуратури.
Враховуючи вищевикладене та положення частини другої статті 40, частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України , суди дійшли висновку про зобов`язання відповідача поновити позивача з 21 березня 2015 року на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Також, оскільки стосовно позивача у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» міститься інформація про звільнення з підстав люстрації, а суди дійшли висновку про протиправність його застосування до позивача, тому суди вважали за необхідне задовольнити позов в частині похідних вимог про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. Скаржник просить суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Київська міська прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження відповідач вказує на те, що Верховним Судом не сформовано практики щодо правовідносин, які склались у цій справі, а саме, судам при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно враховувати наявність заробітку за місцем нової роботи працівника та відповідно зараховувати такий заробіток при присудженні грошових коштів.
Також скаржник указує на те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, при прийнятті рішення, у порушення вимог статті 11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Позиція інших учасників справи
Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 вересня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 наказом прокурора м. Києва від 19 травня 2008 року за №614 переведено на посаду заступника прокурора Дарницького району м. Києва з посади слідчого прокуратури Печерського району м. Києва.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади».
19 березня 2015 року позивачем була подана на ім`я прокурора м. Києва заява, в якій викладені обґрунтування відсутності підстав для застосування відносно позивача заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
На підставі відомостей, наявних в особовій справі, наказом виконуючого обов`язків прокурора міста Києва № 754к від 20 березня 2015 року позивача звільнено з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, частиною третьою статті 1, пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».
З огляду на посаду, яку позивач обіймав у період з 19 травня 2008 року по 20 березня 2015 року, рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади», прийнято у зв`язку із обійманням позивачем з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва, що відповідає критеріям, визначеним в пункті 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Наказом виконуючого обов`язки прокурора міста Києва №754к від 20 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Дарницького району м. Києва.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
За частиною другою статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України «Про очищення влади».
16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII.
Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
У зв`язку з цим, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею міжнародного договору.
17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України «Про очищення влади», що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.
У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону України «Про очищення влади». Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).
Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади» застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації).
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Правомірність видання оскаржуваного наказу не є предметом касаційного перегляду, оскільки в касаційній скарзі скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не вірно визначено розмір часу вимушеного прогулу позивача, а саме не враховано те, що позивач працював за новим місцем роботи та отримував дохід. На переконання скаржника відповідач повинен був вирахувати із суми, що підлягала сплаті на користь позивача дохід останнього за новим місцем роботи.
Відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд зазначає, що вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції вірно розраховано час вимушеного прогулу позивача з часу незаконного звільнення до ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі та вірно зазначено, що законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від такої правової позиції.
Що стосується доводів відповідача про те, що заява про поновлення на роботі понад один рік розглядалась з вини позивача, а тому відповідна сума, в силу положень статті 235 КЗпП України та принципам справедливості й співмірності, має бути обмежена розрахунком за один рік, то такі є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи відсутні підстави зазначати, що заява про поновлення на роботі понад один рік розглядалась з вини позивача.
Також скаржник вважає, що суди вийшли за межі позовних вимог та не правомірно зобов`язали відповідача поновити ОСОБА_1 на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
Враховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, позивач повинен бути поновленим на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва, що і було одним із доводів касаційної скарги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі №826/6220/15, від 23 червня 2021 року у справі № 826/17490/14, які за предметом спірних правовідносин (звільнення при застосуванні норм Закону України «Про очищення влади») є подібними.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач указує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково віднесли цю справу до категорії справ незначної складності. Однак відповідачем не надано Верховному Суду доказів віднесення судом першої інстанції справи в цьому спорі до справи незначної складності. А тому доводи відповідача, що цей спір суд помилково відніс до справ незначної складності судом касаційної інстанції відхиляються.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи щодо обставин звільнення позивача, але неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 235 КЗпП України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
За встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині покладення обов`язку на Прокуратуру міста Києва поновити ОСОБА_1 з 21 березня 2015 року на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва з прийняттям у цій частині нового рішення про поновлення позивача на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва.
Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню з прийняттям у цій частині нової постанови про поновлення позивача на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
З огляду на категорію справи та результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 250 341 344 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №826/6253/15 скасувати в частині задоволених вимог про зобов`язання Прокуратури міста Києва поновити ОСОБА_1 з 21 березня 2015 року на службі в органах прокуратури на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Дарницького району міста Києва.
3. У цій частині ухвалити нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Дарницького району м. Києва.
4. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №826/6253/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк
судді О.В. Калашнікова
В.М. Соколов