ПОСТАНОВА
Іменем України
05 лютого 2020 року
Київ
справа №826/6662/15
адміністративне провадження №К/9901/30966/19, №К/9901/35791/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/6662/15
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій
за касаційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сташків Катерини Іванівни та Міністерства юстиції України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, прийняту в складі головуючого судді Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В, Бєлової Л.В.
У С Т А Н О В И В:
І. Суть спору
1. У квітні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просила:
1.1. Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в частині здійснення публічного розголошення відомостей щодо ОСОБА_1 , обставин та предмету її звернення до Міністерства юстиції України із заявою (зверненням) від 11 лютого 2015 року, а також результатів розгляду Міністерством юстиції України зазначеного звернення, здійсненого у ході проведення брифінгу 16 березня 2015 року;
1.2. Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в частині складання листа-відповіді Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року № І - 2687/11.0.2.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 11 лютого 2015 року вона в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» звернулася до Міністерства юстиції України із заявою (клопотанням), на яку отримала відповідь №І-2687 від 13 лютого 2015 року за підписом першого заступника Міністра Наталії Севостьянової, відповідно до змісту якої вимоги, викладені заявником у поданій заяві, було задоволено.
2.1. У подальшому факт звернення позивача до відповідача, зміст такого звернення, а також зміст відповіді, наданої відповідачем за результатами розгляду вказаного звернення, стали предметом публічного обговорення під час проведення офіційними представниками Міністерства юстиції України - Міністром юстиції України Петренком П.Д., першим заступником Міністра юстиції України Севостьяновою Н.І. 16 березня 2015 року брифінгу в приміщенні Кабінету Міністрів України.
2.2. Про вказані вище обставини позивач дізналася безпосередньо із засобів масової інформації, які здійснювали трансляцію ходу проведення вказаного брифінгу. У ході проведення вказаного брифінгу позивач із виступів офіційних представників Міністерства юстиції України отримала відомості про відмову Міністерства юстиції України від відповіді, направленої позивачу за результатами розгляду заяви за №І-2687 від 13 лютого 2015 року, зокрема, про підготовку та видачу замість нього іншого листа № І-2687/11.0.2, датованого 12 березня 2015 року за підписом заступника Міністра-керівника апарату Оксани Іванченко, зміст якого також публічно оголошено, у тому числі, представникам засобів масової інформації.
2.3. Із змістом листа №І-2687/11.0.2 від 12 березня 2015 року позивач ознайомилася із фотокопії, опублікованої Міністром юстиції України Петренком П.Д. 16 березня 2015 року у своєму блозі на порталі «Українська правда».
2.4. Наведені вище дії Міністерства юстиції України позивач вважає протиправними та вчиненими з грубим порушенням чинного законодавства в частині: неодноразового незаконного розголошення відомостей, що містяться в зверненні особи; порушення строків розгляду та вирішення звернення громадянина, порядку його повідомлення про результати такого розгляду; недотримання вимог щодо змісту відповіді, яка містить відмову у задоволенні клопотання заявника; здійснення відмови від офіційної відповіді, наданої за результатами розгляду одного звернення громадянина, та надання двох протилежних за змістом відповідей.
3. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зауваживши, що Міністерством юстиції України на звернення позивача від 11 лютого 2015 року надавалась лише одна відповідь листом № І-2687/11.0.2 від 12 березня 2015 року, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції. При цьому представник відповідача наголосив, що надання відповіді від 13 лютого 2015 року, як стверджує позивач, об`єктивно не можливе, оскільки відповідно до встановленого в Міністерстві юстиції України порядку з моменту реєстрації будь-якого звернення, накладення уповноваженими особами віз на заявах щодо виконавців, які розглядатимуть питання та готуватимуть зміст відповіді, подання відповіді на підпис посадовим особам, - потребує відповідного часу. Звернення позивача стосувалось роз`яснення щодо застосування відносно неї положень Закону України «Про очищення влади», відповідно потребувало з`ясування певних питань з приводу обіймання позивачем у встановлений цим Законом період посад, до яких застосовуються норми вказаного Закону. Заява позивача розглянута та надана відповідь у термін, встановлений Законом України «Про звернення громадян».
3.1. Щодо розголошення відомостей, які містяться у зверненні позивача, представник відповідача зазначив, що інформація, яка була доведена до відома громадськості під час брифінгу Міністра юстиції та його першого заступника 16 березня 2015 року, не є конфіденційною, оскільки стосувалась питань реалізації Закону України «Про очищення влади» та проблемних випадків його дотримання окремими посадовими особами органів державної влади, зокрема позивачем, що мали суспільний резонанс.
3.2. Крім того, проходження позивачем державної служби на керівних посадах в органах державної влади передбачає публічність та відповідальність, яка разом з цим настає.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 11 лютого 2015 року звернулася до Міністерства юстиції України із заявою, в якій зазначала, що вона з 04 червня 2013 року по 22 січня 2014 року займала посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області.
5. З 22 січня 2014 року позивач була звільнена з посади першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області та призначена на посаду начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області шляхом переведення.
6. З 23 жовтня 2014 року позивач призначена на посаду заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві.
7. 11 лютого 2015 року позивач звернулася до Міністерства юстиції України із заявою, в якій просила надати роз`яснення щодо не відповідності її Закону України «Про очищення влади» та відсутності підстав звільнення у зв`язку з люстрацією.
8. Заява була мотивована тим, що, перебуваючи на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області менше одного року, позивач звільнилася з цієї посади з 22 січня 2014 року шляхом переводу на посаду начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі частини п`ятої статті 36 Кодексу законів про працю України.
9. Як наголошує позивач, у відповідь на заяву від 11 лютого 2015 року Міністерство юстиції України листом №І-2687 від 13 лютого 2015 року за підписом першого заступника Міністра Наталії Севостьянової повідомило, що положення частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» не можуть бути застосовані щодо позивача.
10. Судами попередніх інстанцій установлено, що в матеріалах справи міститься інший лист Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року №І-2687/11.0.2, адресований позивачу, за підписом заступника Міністра-керівника апарату Оксани Іванченко, в якому, зокрема зазначено про застосування заходів з очищення влади до посадової (службової) особи, звільненої у порядку переведення на іншу посаду в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Виключення щодо застосування заборон на підставі критеріїв, передбачених частиною другою статті 3 Закону України «Про очищення влади», встановлено для осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та були звільнені з відповідної посади (посад) за власним бажанням. В той же час, позивач звільнена з посади першого заступника ГУ Міндоходів в Київській області в порядку переведення, а тому дія Закону України «Про очищення влади» розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають посади (перебувають на службі) в державних органах та органах місцевого самоврядування (крім виборних посад).
11. Факт надсилання вказаного листа позивачу підтверджується витягом із журналу вихідної кореспонденції за 12 березня 2015 року.
12. 16 березня 2015 року в приміщенні Кабінету Міністрів України відбувся брифінг під час якого офіційними представниками Міністерства юстиції України - Міністром юстиції України Петренком П. Д. та першим заступником Міністра юстиції України Севостьяновою Н. І., було оголошено результати розгляду звернення позивача та обговорювались обставини перебування позивача на посадах першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Київській області, начальника Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області та заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві, тобто під час перебування позивача на публічній службі. Інші відомості про особу позивача не доводились до відома громадськості під час брифінгу.
13. З рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року в справі №757/11981/15-ц про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Головним слідчим управлінням МВС України розпочате досудове розслідування в межах кримінального провадження (внесеного до реєстру досудових розслідувань за №12015000000000153) за фактами підроблення документа (листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року №1-2687), в межах якого вчиняються заходи, спрямовані на встановлення особи, яка здійснила підроблення листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року №1-2687.
14. Обґрунтовуючи справжність листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року №І-2687, представник позивача посилався на висновок комплексної судово-почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів від 21 травня 2015 року №251/1тдд.
15. Судами попередніх інстанцій досліджено зміст висновку, на який посилаються позивач та її представник, і встановлено, що судовою експертизою не надано відповіді на ключові питання щодо визначення ідентичності (підробки) листа від 13 лютого 2015 року № І-2687, а саме: «Чи ідентичний (однорідний) матеріал паперу, на якому надруковано перший та другий аркуші листа від 13.02.2015 №І-2687?», «Чи є лист від 13 лютого 2015 року №І-2687 цілісно надрукованим документом?», «Чи був лист від 13 лютого 2015 року №І-2687 виготовлений шляхом монтажу із застосуванням копіювально-розмножувальної техніки?», «Чи відповідає формат тексту на аркуші № 1 формату тексту на аркуші № 2 листа від 13.02.2015 №І-2687?».
16. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року було призначено судово технічну експертизу листа-відповіді Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року № І-2687 та поставлено на вирішення експерта такі питання:
16.1. Чи виготовлені перша та друга сторінки листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 №І-2687 на одному або різних принтерах (копіювальних апаратах, багатофункціональних пристроях)?
16.2. Чи використана однакова або різна фарба (барвник) для друку при виготовленні тексту на першій та на другій сторінках листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року №І-2687?
16.3. Чи використаний однаковий або різний формат шрифту (вид, розмір, колір, стиль), формат абзаців (відступи, інтервали) при виготовленні тексту на першій та другій сторінках листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року №І-2687?
17. 08 липня 2019 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшов висновок експерта від 01 липня 2019 року № 17-/514 за результатами судово-технічної експертизи документів, проведеної за матеріалами справи № 826/6662/15.
18. Зі змісту цього висновку судом апеляційної інстанції установлено, що вирішити запитання «Чи виготовлені перша та друга сторінки листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 №І-2687 на одному або різних принтерах (копіювальних апаратах, багатофункціональних пристроях)?» не виявилось можливим.
18.1. Друге запитання «Чи використана однакова або різна фарба (барвник) для друку при виготовленні тексту на першій та на другій сторінках листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 №І-2687?» не вирішувалось, у зв`язку з тим, що воно не входить до переліку запитань, які вирішує судово-технічна експертиза документів.
18.2. На третє запитання у висновку зазначено, що текст на першому аркуші листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року № І-2687 та текст на другому аркуші цього листа, нанесені однаковим шрифтом (про що свідчать відповідність розмірних характеристик, гарнітури, конфігурації літер та розділових знаків, відстань між рядками тексту та розміри абзаців відносно попереднього рядка).
19. Судом апеляційної інстанції установлено, що в цьому висновку також не надано відповіді на ключові питання щодо визначення ідентичності (підробки) листа від 13 лютого 2015 року №І-2687.
20. Доказів в підтвердження отримання листа від 13 лютого 2015 року № І-2687 судам першої та апеляційної інстанції позивачем надано не було.
21. Крім того, до матеріалів справи долучено статтю з інтернет-блогу «Українська правда», в якій Міністр юстиції України Павло Петренко оприлюднив лист-відповідь Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року №І-2687/11.0.2, де зазначено адреса місця проживання ОСОБА_2 .
ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їхнього ухвалення
22. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
23. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство юстиції України, надавши відповідь від 12 березня 2015 року №І - 2687/11.0.2 на звернення позивача від 11 лютого 2015 року, не порушило вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян».
23.1. Публічне обґоворення факту надходження заяви позивача до Міністерства юстиції України та наданої відповіді на таку заяву, за висновками суду першої інстанції, не є порушенням вимог статті 10 Закону України «Про звернення громадян», оскільки позивач зверталася із заявою від 11 лютого 2015 року не як пересічний громадянин, а як посадова особа публічного права для надання роз`яснення щодо застосування (чи не застосування) стосовно неї обмежень, встановлених Законом України «Про очищення влади».
24. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким задоволено позов частково.
24.1. Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України в частині здійснення публічного розголошення відомостей щодо місця проживання ОСОБА_1 , здійсненого в ході проведення брифінгу 16 березня 2015 року.
24.2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
25. Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали цієї адміністративної справи не містять належних доказів в підтвердження чи спростування обставин дійсності листа Міністерства юстиції України від 13.02.2015 №І-2687 та його направлення позивачу, а рішення суду не може будуватись на припущеннях. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що лист-відповідь Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року №І-2687/11.0.2 складено у строк, визначений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Вирішення питання стосовно необхідності додаткового вивчення обставин, зазначених в зверненні, покладається на розсуд суб`єкта, що розглядає таке звернення.
26. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністр юстиції України Павло Петренко в своєму інтернет-блозі «Українська правда» оприлюднив лист-відповідь Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року №І-2687/11.0.2, де зазначено місце проживання позивача.
ІV. Касаційне оскарження
27. На зазначену постанову суду апеляційної інстанції представником позивача та відповідачем подано касаційну скаргу, які зареєстровано у Верховному Суді 08 листопада 2019 року та 21 грудня 2019 року.
28. У касаційній скарзі представник позивача посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувану постанову суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині складання листа-відповіді від 12 березня 2015 року № І-2687/11.0.2 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
29. На обґрунтування вимог касаційної скарги представник позивача вказує, що згідно з висновком експерта від 21 травня 2015 року № 251/1 тдд не встановлено, що цей лист є підробленим. Лист підписаний першим заступником Міністра Севостьяновою Н. І.
30. Посилаючись на висновок експерта від 01 липня 2019 року № 17-3/514, представник позивача зазначає, що в листі від 13 лютого 2015 року № І-2687 не виявлено ознак внесення змін у текст листа, отже він є оригінальним.
31. За доводами представника позивача, судом апеляційної інстанції не враховано, що факт підроблення будь-якою особою листа від 13 лютого 2015 року № І-2687 так і не встановлено в межах кримінального провадження, а за відсутності доказів підроблення документу, такий документ є дійсним.
32. Натомість, як зауважує представник позивача, доказів підтвердження факту направлення листа-відповіді від 12 березня 2015 року № І-2687/11.0.2 на адресу позивача суду не надано. Витяг із журналу вихідної кореспонденції не є належним і допустимим доказом, оскільки він не засвідчений належним чином, а також не містить відомостей щодо фактичної здачі такої кореспонденції на пошту.
33. Вказані обставини, на думку представника, свідчать про порушення судом апеляційної інстанції вимог частини другої статті 77, частини першої статті 6, частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
34. Крім того, представник позивача не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушень статті 20 Закону України «Про звернення громадян», з підстав того, що заява позивача містила лише одне питання і жодного з`ясування додаткових обставин не вимагала.
35. У касаційній скарзі міститься клопотання про здійснення розгляду справи за участю представника позивача.
36. У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, просить оскаржувану постанову суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову у відповідній частині, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
37. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач указує, що проходження позивачем державної служби на керівних посадах в органах державної влади передбачає її публічність та відповідальність, яка разом з цим настає, а отже, висвітлення інформації щодо її особистості не заборонено в інтересах громадськості.
38. За доводами відповідача, інформація, яка була доведена до відома громадськості під час брифінгу Міністра юстиції та його першого заступника 16 березня 2015 року, не обмежена законом як конфіденційна, оскільки стосувалася питань реалізації Закону України «Про очищення влади» та проблемних випадків його дотримання окремими посадовими особами органів державної влади, зокрема позивачем, що мали суспільний резонанс.
39. Касаційна скарга відповідача не містить клопотання про розгляд справи за участю його представника.
40. 02 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника позивача та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу № 826/6662/15.
41. 12 грудня 2019 року справа № 826/6662/15 надійшла до Верховного Суду.
42. 13 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
43. 31 січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому представник спростовує доводи касаційної скарги, вказує, що адреса місця проживання позивача завжди є конфіденційною інформацією, яка не підлягає розголошенню, відтворює інші доводи свої касаційної скарги та просить залишити оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
44. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
45. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
46. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
47. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
48. Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР)
48.1. Преамбулою Закону № 393/96-ВР визначено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
48.2. Частина перша статті 14. Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
48.3. Стаття 20. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
49. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
50. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
51. Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
52. Відповідно до частин першої та другої статті 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
52.1. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
53. Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція № 53/5).
54. Главою 3 розділу І Інструкції визначено види технічної експертизи документів та орієнтовний перелік питань до кожного із цих видів.
55. За приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
56. За частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, визначені частиною першою цієї статті дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові докази.
57. Відповідно до статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
57.1. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
57.2. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
57.3. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
57.4. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
57.5. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
58. За частиною дев`ятою статті 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
VI. Позиція Верховного Суду
59. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій лише в межах доводів касаційних скарг і виходить з такого.
60. Одним з доводів касаційної скарги представника позивача є твердження, що лист-відповідь Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року № І-2687/11.0.2 є повторною відповіддю, яка суперечить за своїм змістом первинній.
61. З метою визначення оригінальності первинної відповіді, яку позивач отримала в листі Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року № І-2687, судом апеляційної інстанції ухвалою від 12 березня 2019 року було призначено судово-технічну експертизу листа-відповіді Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року № І - 2687.
62. Враховуючи приписи статті 2 КАС України, під час здійснення розгляду цієї справи суду апеляційної інстанції необхідно було встановити чи вчинені дії відповідача при складанні та направленні листа-відповіді від 12 березня 2015 року № І-2687/11.0.2 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
63. Відповідь на поставлене питання є неможливою без достовірного встановлення факту наявності чи відсутності листа-відповіді від 13 лютого 2015 року № І-2687, на чому неодноразово наголошував представник позивача, оскільки за умови підтвердження належними, допустимими та достовірними доказами факту існування такої відповіді, надсилання позивачу повторної відповіді іншого змісту на те ж саме звернення не відповідає вимогам Закону № 393/96-ВР, навіть якщо такі дії було вчинено в межах строків, визначених статтею 20 цього Закону.
64. Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, висновок експерта від 01 липня 2019 року № 17-/514, наданий за результатами судово-технічної експертизи документів, не містив відповіді на два з трьох поставлених запитань, що фактично унеможливило вирішення питання щодо оригінальності листа Міністерства юстиції України від 13 лютого 2015 року № І-2687.
65. За наведених обставин з метою повного з`ясування обставин справи, суд апеляційної інстанції повинен був призначити проведення повторної або додаткової експертизи, що відповідало б приписам статей 11 та 102 КАС України, а також Інструкції № 53/5.
66. Верховний Суд також погоджується з доводами касаційної скарги щодо невідповідності витягу із журналу вихідної кореспонденції за 12 березня 2015 року вимогам статті 94 КАС України, оскільки він не містить жодних відомостей щодо виду такого документа та характеристики змісту відображеної в ній інформації, що унеможливлює використання такого письмового документа як доказу в цій справі.
67. Крім того, зазначений витяг не містить жодної відмітки «Укрпошти», що свідчило б про фактичне відправлення позивачу листа-відповіді Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року № І-2687/11.0.2, отже висновки суду апеляційної інстанції, що такий лист відправлено з дотриманням строків, визначених статтею 20 Закону № 393/96-ВР, є передчасними.
68. Щодо доводів відповідача, що позивач є посадовою особою державної влади, то ця обставина не є такою, що надає відповідачу або уповноваженій особі відповідача поширювати у публічний доступ інформацію про її місце проживання.
69. У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 зазначено, що до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані. Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
70. Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України в справі № 2-рп/2012, дійшов висновку, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
71. Отже, враховуючи положення чинного законодавства, а також правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні в справі № 2-рп/2012, поширення інформації про адресу місця проживання позивача є протиправним, оскільки така інформація не пов`язана із здійсненням позивачем функцій держави.
72. У цій справі суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що Міністр юстиції України Павло Петренко в своєму інтернет-блозі «Українська правда» оприлюднив лист-відповідь Міністерства юстиції України від 12 березня 2015 року №І-2687/11.0.2 де зазначено місце проживання позивача.
73. Разом з тим, враховуючи предмет позову та позовні вимоги, суду апеляційної інстанції необхідно було встановити чи здійснював відповідач або його посадові особи публічне розголошення конфіденційної інформації про позивача саме під час брифінгу, який відбувся 16 березня 2015 року.
74. Приписами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
75. У зв`язку із невстановленням наведених фактів, судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
76. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
77. Під час здійснення нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно достовірно встановити факт наявності чи відсутності листа-відповіді від 13 лютого 2015 року № І-2687, дослідити питання щодо направлення позивачу листа-відповіді від 12 березня 2015 року № І-2687/11.0.2 на підставі належних і допустимих доказів такого направлення, а також встановити чи здійснював відповідач або його посадові особи публічне розголошення конфіденційної інформації про позивача саме під час брифінгу, який відбувся 16 березня 2015 року.
78. Отже, за наслідком розгляду справи Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
VІІ. Судові витрати
79. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сташків Катерини Іванівни та Міністерства юстиції України задовольнити частково.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 826/6662/15 скасувати.
3. Адміністративну справу № 826/6662/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова
Судді: В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич