№ 826/719/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 826/719/17

адміністративне провадження № К/9901/55415/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/719/17

за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики і вугільної промисловості України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго», про визнання протиправною бездіяльності, скасування розпорядження №552-р від 13.07.2016, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року (головуючий суддя Аблов Є.В., судді: Григорович П.О., Смолій І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (головуючий суддя Ключкович В.Ю., судді: Губська О.А., Літвіна Н.М.),

в с т а н о в и в :

У січні 2018 року Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства енергетики і вугільної промисловості України, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго», у якому просила визнати протиправною бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Кабінету Міністрів України під час розроблення та схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року №552-р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 липня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 552-р, яким затвердив Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року (далі - Програма). Однак зауважує, що при розробці та прийнятті Програми відповідачами не було дотримано процедури, передбаченої для прийняття таких програм, чим порушено законні права та інтереси позивача. Зокрема вказав, що відповідачами не проведено державної екологічної експертизи, стратегічної екологічної оцінки, не забезпечено участі громадськості під час розроблення вказаної Програми.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Так, судами встановлено, що проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026» було розроблено на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 14 червня 2016 року № 22033/0/1-16 за результатами його робочої поїздки до Чернівецької області 10.06.2016.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026», метою проекту розпорядження є створення умов для підвищення забезпечення енергетичної безпеки держави шляхом забезпечення ефективного розвитку гідроенергетики з максимальним використанням економічного ефективного гідроенергетичного потенціалу, вдосконалення управління об`єктами гідроенергетики, підвищення рівня їх безпеки, збільшення регулюючих маневрових потужностей гідроелектростанцій і гідроакомулюючих електростанцій для підвищення стійкості та надійності роботи об`єднаної енергосистеми України та інтеграції її з Європейською енергетичною системою, зменшення споживання органічних ресурсів і техногенного навантаження на довкілля.

Проект розпорядження погоджено без зауважень із заінтересованими органами, зокрема Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економічного розвитку України, заступником Міністра регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України, Міністром фінансів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та житлово-комунального господарства України, Міністром екології України та природних ресурсів України.

За результатами правової експертизи Міністерства юстиції України від 05 липня 2016 проект розпорядження відповідає Конституції України, актам вищої юридичної сили та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Заявник стверджує, що оскільки Програму розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року схвалював Кабінет Міністрів України, вона не може вважатися локальною, оскільки є документом державного планування в енергетичній сфері, а, отже, має вплив на довкілля, і такий вплив повинен оцінюватися. Також вказує, що у даному випадку позивач звернувся до суду з метою реалізації свого права на оскарження дій Кабінету Міністрів України щодо розробки та схвалення оскаржуваної Програми, а також за захистом свого порушеного права та права інших осіб, коло яких визначити неможливо, на участь у прийнятті рішення, що передбачено ст. 11 Закону України «Про екологічну експертизу», ст. 8 Протоколу про стратегічну екологічну оцінку та ст. 7 Орхуської Конвенції.

У відзиві на касаційну скаргу представник третьої особи - Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» - адвокат Войтюк Д.В. просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України від 27.02.2014 за № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII).

Відповідно до ч.1 статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Статтею 2 указаного Закону закріплено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; 2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; 3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм; 5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави; 6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; 7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; 8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

За частиною 2 статті 3 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до положень частини 1 статті 20 цього Закону, Кабінет Міністрів України, зокрема, у сфері економіки та фінансів: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

13 липня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №552-р, яким затверджено Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року.

Відповідно до пояснювальної записки метою прийняття розпорядження є створення умов для підвищення забезпечення енергетичної безпеки держави шляхом забезпечення ефективного розвитку гідроенергетики з максимальним використанням економічного ефективного гідроенергетичного потенціалу, вдосконалення управління об`єктами гідроенергетики, підвищення рівня їх безпеки, збільшення регулюючих маневрових потужностей гідроелектростанцій і гідроакомулюючих електростанцій для підвищення стійкості та надійності роботи об`єднаної енергосистеми України та інтеграції її з Європейською енергетичною системою, зменшення споживання органічних ресурсів і техногенного навантаження на довкілля.

При цьому судами встановлено, що проект розпорядження погоджено без зауважень із заінтересованими органами, зокрема Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економічного розвитку України, заступником Міністра регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України, Міністром фінансів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та житлово-комунального господарства України, Міністром екології України та природних ресурсів України.

За результатами правової експертизи Міністерства юстиції України від 05 липня 2016 року проект розпорядження відповідає Конституції України, актам вищої юридичної сили та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.

Отже, суди дійшли обґрунтованих висновків, що приймаючи 13 липня 2016 року розпорядження №552, яким затверджено Програму, Кабінет міністрів України діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до Пояснювальної записки до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року» вбачається, що проект розроблено на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 14 червня 2016 року № 22033/0/1-16.

Зі змісту цього доручення убачається, що Міненерговугілля зобов`язано подати в установленому порядку проект нормативно-правового акта щодо програми розвитку гідроенергетики для його розгляду на засіданні Уряду 22 червня 2016 року.

В п. 8 Пояснювальної записки до Програми зазначено, що громадське обговорення проектів, включених до плану реалізації Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, здійснюватиметься по кожному проекту окремо в установленому законодавством порядку.

Пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 03 листопада 2010 року №996 визначено обов`язок проведення консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів.

За юридичною термінологією нормативно-правовий акт є офіційним письмовим документом, який приймається уповноваженим органом, установлює, змінює або скасовує норми права.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закон № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч.2 ст.49 Закон № 794-VII).

У відповідності до ч.3 ст. 49 Закон № 794-VII акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відтак, судами вірно зауважено, що оскаржувана Програма розвитку гідроенергетики була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України, яке не є нормативно-правовим актом, в розумінні статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Отже, Кабінетом Міністрів України та Міністерством енергетики і вугільної промисловості України не порушено вимоги Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» №996 щодо участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.

Стосовно проведення екологічної експертизи варто звернути увагу на наступне.

Так, положеннями статті 1 Закону України «Про екологічну експертизу» від 09 лютого 1995 року № 45/95-ВР (далі - Закон № 45/95-ВР ) визначено, що екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об`єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об`єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Згідно положень статті 14 указаного Закону державній екологічній експертизі підлягають державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей економіки.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань (стаття 16 Закону № 45/95-ВР).

Однак «Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026» не має статусу державної програми та не є програмою розвитку окремої галузі (електроенергетики), а є лише її складовою, а тому Верховний Суд погоджується, що відсутня необхідність проведення екологічної оцінки для локальних програм.

Також, згідно Пояснювальної записки до проекту оскаржуваного розпорядження, громадське обговорення проектів, включених до плану реалізації Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, здійснюватиметься по кожному проекту окремо в установленому законодавством порядку.

Оскільки зазначена Програма не має статусу державної програми та не є програмою розвитку окремої галузі (електроенергетики), а є лише її складовою, необхідність проведення екологічної оцінки для локальних програм відсутня.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказує на наявність законного інтересу в забезпеченні природоохоронного законодавства під час розроблення оскаржуваної програми на підставі норм статуту позивача.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог може стати та обставина, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався та не порушує безпосередньо прав позивача.

Відповідно до статуту позивача вбачається, що метою створення і діяльності вказаної організації є здійснення благодійної діяльності, яка полягає у наданні допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їхніх екологічних прав, захисті довкілля в інтересах суспільства, сприянні розвитку природоохоронної справи та розвитку еколого-правової освіти, науки та культури; представлення своїх інтересів та інтересів інших осіб в судах України у справах, пов`язаних із порушенням екологічних чи інших прав людини і громадянина або пов`язаних із порушенням екологічного законодавства.

З урахуванням положень Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», суди дійшли правильного висновку, що вказаний нормативно-правовий акт не наділяє благодійні організації правом на звернення до суду з питань забезпечення дотримання природоохоронного законодавства.

Також вірно встановлено, що позивачем не доведено, що прийняття спірної Програми негативно впливає на його інтереси щодо досягнення цілей благодійної діяльності.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що приймаючи 13 липня 2016 року розпорядження №552, яким затверджено Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Врахувавши, що Програма не має статусу державної програми та не є програмою розвитку окремої галузі (електроенергетики), а є лише її складовою, у зв`язку з чим відсутня необхідність проведення екологічної оцінки для локальних програм, по всім об`єктам, які вже знаходяться в стадії будівництва відповідно до чинного законодавства та взятих міжнародних зобов`язань вже була проведена комплексна державна експертиза, у тому числі, і екологічна експертиза щодо екологічних наслідків їх реалізації, з широким залученням громадськості, а також з огляду на те, що Програма була схвалена не постановою, а розпорядженням Кабінету Міністрів України, який не є нормативно-правовим актом, а є актом з організаційно-розпорядчих питань, що відповідає частині третій статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частині першій пункту 30 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України" від 18 липня 2007 року №950, суди дійшли висновку про відсутність порушень з боку відповідачів вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 03 листопада 2010 року №996 щодо участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.

Відтак, оспорювана Програма жодним чином не порушує прав позивача.

Завданням адміністративного судочинства згідно зі змістом частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Разом з цим, Програма розвитку гідроенергетики була схвалена не постановою, а розпорядженням Кабінету Міністрів України, яке є актом з організаційно-розпорядчих питань та самостійно не створює жодних правових наслідків, зокрема і для позивача.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій також інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи позивача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.

Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.І. Рибачук А.Ю. Бучик