ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2024 року
м. Київ
справа № 826/7335/16
адміністративне провадження № К/9901/40441/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2016 (суддя Літвінова А.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 (судді: Ісаєнко Ю.А., Губська Л.В., Федотов І.В.)
у справі № 826/7335/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Київ»
до Офісу великих платників податків ДФС
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кнауф Гіпс Київ» (далі - позивач, ТОВ «Кнауф Гіпс Київ», Товариство) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, ОВПП ДФС, податковий/контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т. 2 а.с. 39-40). просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 23.02.2016 №0000094040, №0000104040, №0000124040, №0000134040, від 31.05.2016 №0000564109.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки вказані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства не мали місця у дійсності. Додає, що не зазначення у податковій декларації з ПДВ за грудень 2014 року відповідних коригувань податку на додану вартість на підставі розрахунків коригувань до податкових накладних не вплинуло на загальний розмір податкових зобов`язань та розміру податкового кредиту позивача, сформованих за вказаний період. Не зазначення у формі №1ДФ за І квартал 2013 року та І квартал 2014 року ідентифікаційного номеру фізичних осіб, по відношенню до яких позивач виступає податковим агентом, пов`язане з тим, що такі особи мають статус нерезидента та перебували на території України всього декілька днів, з огляду на що у формі №1ДФ зазначено реквізити їхніх паспортів, що є належним способом оформлення вказаної звітності. Тоді як фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Дімайтід» мають статус реальних, що підтверджується належним чином оформленою документацією, а товари придбані у вказаного контрагента такими, що використані позивачем у межах його господарської діяльності. У той же час, військовий збір відсутній у переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів, а тому зобов`язання з його сплати не є податковим зобов`язанням, а контролюючий орган не наділений правом на донарахування позивачу зобов`язання з військового збору взагалі.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017, позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000094040, № 0000104040 та від 31.05.2016 № 0000564109. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначили, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ «Дімайтід» здійснювались в межах господарської діяльності позивача, є реальними, та підтверджуються необхідними документами. При цьому, суди також зазначили, що як вбачається з реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2014 року, в останньому міститься запис про отриману податкову накладну від 01.12.2014 № 6 на суму ПДВ 743146,06 грн, а також розрахунки коригування на попередньо сформованих податкових накладних на загальну суму ПДВ «-» 743146,06 грн, з огляду на що суди дійшли висновку, що позивачем вказаними діями не допущено заниження податку на додану вартість на загальну суму 743146,00 грн, оскільки вказане не вплинуло на формування в останнього зобов`язань з податку на додану вартість та/або податкового кредиту, що свідчить про протиправність податкових повідомлень-рішень від 23.02.2016 №0000094040 та від 31.05.2016 № 0000564109.
Також суди дійшли висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000104040, оскільки у зв`язку з частковим скасуванням Державною фіскальною службою України податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000104040, нове податкове повідомлення-рішення, з урахуванням зменшеної суми, не надходило, а іншого відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000104040 не є відкликаним у встановленому статтею 60 Податкового кодексу України порядку.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначивши, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу, з підстав її необґрунтованості, а відтак просив таку касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, зважаючи на їх правомірність.
У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників, правонаступником якого є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, проведено документальну позапланову перевірку дочірнього підприємства «Кнауф Маркетинг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2015; за наслідками якої складено акт від 08.02.2016 № 116/28-10-40-40/24577862 (т. 1 а.с. 26-196), яким встановлено порушення вимог:
1) підпункту «а» пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2254,00 грн за липень 2014 року, внаслідок включення підприємством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з вартості витрат, які не пов`язані з господарською діяльністю підприємства;
2) пункту 192.1, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 та пункту 192.3 статті 192 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 743146,00 грн. за грудень 2014 року, внаслідок не включення до податкової декларації з податку на додану вартість суми коригування податкового кредиту з податку на додану вартість (-743146,00 грн), згідно з отриманими від постачальника розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної;
3) абзацу 14 пункту 201.10 статті 201, підпункту «в» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 291467,00 грн, у тому числі за січень 2015 року на суму 47067,00 грн, лютий 2015 року на суму 56168,00 грн, квітень 2015 року на суму 107205,00 грн, травень 2015 року на суму 57849,00 грн, червень 2015 року на суму 7726,00 грн, липень 2015 року на суму 526,00 грн, серпень 2015 року на суму 14926,00 грн;
- завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 24 декларації) за листопад 2015 року на суму 15452,00 грн;
- підпунктів 1.4, 1.5 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму військового збору за 2015 рік на суму 6140,34 грн.
23.02.2016 на підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення:
- № 0000094040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 2536,00 грн, у тому числі за основним платежем 2029,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 507,00 грн. (т. 1 а.с. 204);
- № 0000104040, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15452,00 грн (т. 1 а.с. 205);
- № 0000114040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1296083,00 грн, у тому числі за основним платежем 1036867,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 259216,00 грн. (т. 1 а.с. 206);
- № 0000124040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, з доходів платника податку у вигляді заробітної плати за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510,00 грн (т. 1 а.с. 207);
- № 0000134040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у загальному розмірі 7675,42 грн, у тому числі за основним платежем 6140,34 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1535,08 грн. (т. 1 а.с. 208);
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, за результатами якого рішенням від 27.04.2016 № 9701/6/99-99-11-01-02-25 залишені без змін податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000094040, № 0000124040 та № 0000134040, та скасовані податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016 №0000104040 та №0000114040 в частині встановленого перевіркою заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість та завищення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за рахунок відшкодування витрат за використану електроенергію, отриману на підставі договорів оренди нежитлових приміщень від 01.02.2012 № 38-02/12, від 01.09.2012 № А-15, укладених з ТОВ «Кнауф Гіпс Київ» та ТОВ «ЮТА ЛТД», і договору найму частини капітальної споруди від 25.10.2011 №ДН-5, укладеного з ТОВ «Галінвест», в іншій частині вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін (т. 1 а.с. 197-200).
У зв`язку з наведеним податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2016 № 0000564109, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 931750,00 грн, у тому числі за основним платежем 745400,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 186350,00 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Приписами п/п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п/п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з 138.8. ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);
Відповідно до п/п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За приписами п/п 138.10.3 п. 138.2 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б)витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г)витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з)інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до вимог ст. 185.1 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);
г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);
ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;
д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).
Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючий орган посилається на нереальність (безтоварність) фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Дімайтід», оскільки документи, складені останнім без дотримання чинного законодавства та не підтверджують фактичного здійснення операцій. На думку контролюючого органу про нереальність (безтоварність) досліджуваної фінансово-господарської операції свідчать висновки акту державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська від 06.01.2015 № 9/04-61-22-2/39124570, в якому вказано про відсутність поставок по ланцюгу постачальників ТОВ «Дімайтід».
В контексті зазначених норм права, суди також встановили, що між ДП «Кнауф Маркетинг» (покупець) та ТОВ «Дімайтід» (продавець) укладено договір купівлі-продажу запасних частин та інших засобів обслуговування ТЗ від 19.06.2014 № 013 (т. 1 а.с. 209-211), згідно якого останній зобов`язується продати та поставити запасні частини до рухомого складу, а також супутні товари до догляду за транспортним засобом.
На підтвердження виконання вимог договору позивачем надані додаток № 1 до договору купівлі - продажу від 19.06.2014 № 013 (т. 1 а.с. 212) , видаткову накладну від 17.07.2014 № 390 (т. 1 а.с. 213), податкову накладну від 17.07.2014 № 390 (т. 1 а.с. 214), список перебування на балансі підприємства транспортних засобів (т. 5 а.с. 206-211).
При цьому, суди встановили, що метою укладання позивачем вказаного договору слугувала необхідність поточного обслуговування власних транспортних засобів дочірнього підприємства «Кнауф Маркетинг», що також підтверджується списком автомобілів, на які розподілені матеріали (т. 5 а.с. 213), у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що вказані господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами. Тоді як на дату підписання договору, розрахункових та первинних документів контрагент позивача не був припинений та був платником податку на додану вартість.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000094040 та податкового повідомлення-рішення від 31.05.2016 № 0000564109 в частині нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 2254,00 грн.
Також, суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 31.05.2016 № 0000564109, з урахуванням рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 27.04.2016 № 9701/6/99-99-11-01-02-25, слугували доводи контролюючого органу про порушення положень підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, оскільки дочірнє підприємство «Кнауф Маркетинг» не включило розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (розрахунок від 01.12.2014 № 5 до податкової накладної від 04.11.2014 № 1 на суму податку на додану вартість «-» 65572,72 грн. (т. 2 а.с. 7-8), розрахунок від 01.12.2014 № 3 до податкової накладної від 11.11.2014 № 4 на суму податку на додану вартість «-» 116666,67 грн. (т. 2 а.с. 3-4), розрахунок від 01.12.2014 № 4 до податкової накладної від 07.11.2014 № 3 на суму ПДВ «-» 200000,00 грн. (т. 2 а.с. 5-6), розрахунок від 01.12.2014 № 2 до податкової накладної від 14.11.2014 № 5 на суму ПДВ «-» 166666,67 грн. (т. 2 а.с. 1-2), розрахунок від 01.12.2014 № 1 до податкової накладної від 18.11.2014 № 8 на суму ПДВ «-» 194240,00 грн. (т. 1 а.с. 249-250) у додаток №1 «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1)» до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року та, відповідно, не включило коригування ПДВ у загальному розмірі «-» 743146,06 грн в рядки 16.1 «коригування згідно зі статтею 192 розділу V Кодексу обсягів придбання та податкового кредиту, який було включено у рядок 10.1» та 16 «Коригування податкового кредиту (сума значень рядків (16.1 (+ чи -) + 16.1.2 (+ чи -) + 16.2 (+ чи -) + 16.3 (+ чи -) + 16.4 (+ чи -) +16.5 + 16.6.1)» податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, тобто не задекларувало від`ємне значення коригування податкового кредиту, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 743146,06 грн за грудень 2014 року.
Позивачем включено податкову накладну від ТОВ «Кнауф Сервіс Україна» від 01.12.2014 № 6 на суму ПДВ 743146,06 грн до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2014 року, але не включило податковий кредит з ПДВ у вказаному розмірі в рядок 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податку на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою» податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року, тобто підприємство не скористалось правом включення до податкового кредиту ПДВ у розмірі 743146,06 грн з вартості отриманих послуг по організації перевезення вантажів.
В контексті вказаних порушень суди встановили, що у листопаді 2014 року позивач сплатив ТОВ «Кнауф Сервіс Україна» авансом 4458876,34 грн. (т. 6 а.с. 65-69) в якості компенсації вартості ж/д тарифів за послуги з організації перевезення вантажів за договором транспортного експедирування від 28.11.2011 № 031ТЕО (т. 6 а.с. 12-16), на підставі чого ТОВ «Кнауф Сервіс Україна» виписало на ім`я позивача податкові накладні від 04.11.2014 № 1 на суму ПДВ 65572,72 грн (т. 1 а.с. 244), від 11.11.2014 № 4 на суму ПДВ 116666,67 грн, (т. 1 а.с. 246), від 07.11.2014 № 3 на суму ПДВ 200000,00 грн (т. 1 а.с. 245), від 14.11.2014 № 5 на суму ПДВ 166666,67 грн. (т. 1 а.с. 247), від 18.11.2014 № 8 на суму ПДВ 194240,00 грн. (т. 1 а.с. 248) (у загальному розмірі сума ПДВ складає 743146,06 грн.), що було відображено позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року.
У подальшому, товариство з обмеженою відповідальністю «Кнауф Сервіс Україна» здійснило відповідне зарахування попередньо авансованих коштів в рахунок нового договору та сформувало нову податкову накладну від 01.12.2014 № 6 на суму ПДВ 743146,06 грн. (т. 2 а.с. 9), у зв`язку з чим також сформовані розрахунки коригувань до попередніх податкових накладних (загальна відкоригована сума податку на додану вартість склала «-» 743146,06 грн.) (т. 1 а.с. 249-250, т. 2 а.с. 1-8).
Згідно з п. 192.1 ст. 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
У відповідності до п/п. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 ПК України якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2014 року (т. 4 а.с. 29, в рядку 374 якого міститься запис про отриману податкову накладну від 01.12.2014 № 6 на суму ПДВ 743146,06 грн, а також розрахунки коригування на попередньо сформованих податкових накладних, про які зазначено вище, на загальну суму ПДВ «-» 743146,06 грн. (т. 4 а.с. 29-30 рядки 375-379), у зв`язку з чим Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем вказаними діями не допущено заниження податку на додану вартість на загальну суму 743146,00 грн, оскільки зазначене не вплинуло на формування в останнього зобов`язань з податку на додану вартість та/або податкового кредиту, що є наслідком протиправності податкового повідомлення-рішення від 31.05.2016 № 0000564109 в решті нарахованого позивачу зобов`язання з податку на додану вартість.
Крім цього, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано пояснень, а також розрахунку до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000104040, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15452,00 грн, з урахуванням того, що висновки щодо вказаного не деталізовані також і в акті від 08.02.2016 № 116/28-10-40-40/24577862.
У підпункті 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.
Тому, відповідно до пункту 60.4 статті 60 ПК України, в такому випадку податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Кнауф Маркетинг», у зв`язку з частковим скасуванням Державною фіскальною службою України податкового повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000104040, нове податкове повідомлення-рішення, з урахуванням зменшеної суми, не надходило, а іншого відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено.
Відповідно, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, податкове повідомлення-рішення від 23.02.2016 № 0000104040 не є відкликаним у встановленому статтею 60 Податкового кодексу України порядку, у зв`язку з чим Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно протиправності податкового повідомлення - рішення від 23.02.2016 № 0000104040.
Щодо тверджень податкового органу в касаційній скарзі відносно того, що судами попередніх інстанцій при винесенні судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки, наявним беззаперечним у справі доказам, то Суд вважає вказані доводи необґрунтованими, оскільки податковим органом у такій скарзі не конкретизовано, які саме докази не було досліджено судами попередніх інстанцій та не надано оцінки, не дослідження яких могло б вплинуло на неправильне вирішення спору..
Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 у справі № 826/7335/16, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді В.П. Юрченко
В.В. Хохуляк