ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2021 року
м. Київ
справа №826/7551/16
адміністративне провадження № К/9901/41438/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Управління) на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдинли», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «УКС-РІТЕЙЛ» (далі - Товариство), до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.09.2016, ухваленою у відкритому судовому засіданні у присутності представників сторін, позов задовольнив повністю.
Управління оскаржило це рішення до Київського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 10.10.2016 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а саме - відсутності документа про сплату судового збору, а ухвалою від 19.12.2016 - апеляційну скаргу Управління повернув, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк.
15.06.2017 Управління вдруге звернулось до Київського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Також Управління подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтувало тим, що у зв`язку з несвоєчасним фінансуванням витрат на сплату судового збору Управління не могло сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, з огляду на що Управління звернулось вдруге до суду із апеляційною скаргою одразу після того, як отримало можливість сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.07.2017 визнав неповажними причини пропуску Управлінням строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2016, залишив апеляційну скаргу без руху на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України та запропонував Управлінню подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав, оскільки неможливість сплатити судовий збір в установлений строк не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, з урахуванням того, що від дати сплати судового збору (24.05.2017) до дати подання апеляційної скарги (15.06.2017) пройшло 23 дні, а з дати отримання копії рішення суду першої інстанції - більше 9 місяців. Також в ухвалі суд встановив Управлінню тридцятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня отримання копії цієї ухвали.
В межах встановленого судом строку Управління подало до суду апеляційної інстанції клопотання, у якому просило поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження, яке обґрунтувало тим, що ситуація з обмеженим фінансуванням судового збору унеможливила його сплату у повному обсязі в установлені судом апеляційної інстанції строки, тобто пропуск процесуального строку відбувся з причин, що не залежали від відповідача. Також, Управління послалось завантаженість працівників податкового органу у зв`язку з проведенням реорганізації органів державної фіскальної служби.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08.09.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2016 на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Управлінням не наведено інших підстав для поновлення процесуального строку та не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку, а зазначені Управління підстави є неповажними, з урахуванням того, що завантаженість працівників Управління, яке є територіальним органом ДФС України та має штат працівників, не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судове рішення в межах встановленого законодавством строку.
Управління оскаржило ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2017 до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.11.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, Управління посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Управління зазначає, що діяло сумлінно, звернувшись до суду із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції вперше у строк, встановлений законом, а відсутність фінансування на сплату судового збору не є його виною.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.08.2021 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 10.08.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 185 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом частин другої, четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.
Положеннями абзаців 1, 2 частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Київський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 14.03.2017) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Управлінням у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не було зазначено будь-яких інших підстав для поновлення строку, окрім відсутності у податкового органу фінансування на сплату судового збору, тоді як зазначені скаржником підстави для поновлення строку були визнані Київським апеляційним адміністративним судом неповажними згідно ухвали від 06.02.2017.
Також колегія суддів зазначає, що Управління є територіальним органом ДФС, тобто державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).
У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2017 - без змін.
Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2017 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова