ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2022 року
м. Київ
справа №826/8391/17
касаційне провадження № К/9901/66869/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Степанюк А.Г., Федотов І.В.)
у справі № 826/8391/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРЕКС-К»
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРЕКС-К» (далі - ТОВ «ТОРЕКС-К»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2017 року № 1172615147 та від 20 квітня 2017 року № 1182615147.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 31 липня 2018 року в задоволенні позову відмовив повністю, дійшовши, зокрема, висновку про удаваний характер господарської операції, здійсненої між ТОВ «ТОРЕКС-К» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промомаркетгруп».
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року № 1172615147. Прийняв у цій частині нове рішення, яким визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року № 1172615147. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2018 року залишив без змін.
ГУ ДФС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2018 року.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на фіктивний характер господарської операції з придбання платником обладнання в Товариства з обмеженою відповідальністю «Промомаркетгруп».
Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м. Києві.
19 лютого 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТОРЕКС-К» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій із рядом суб`єктів господарської діяльності, в тому числі і з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промомаркетгруп», за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року, за результатами якої складено акт від 30 березня 2017 року № 51/26-15-14-07-02-10/24575834.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні обладнання в Товариства з обмеженою відповідальністю «Промомаркетгруп» на підставі договору від 07 вересня 2015 року № 09-07 з огляду на удаваний (фіктивний) характер проведеної поставки.
Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДФС у м. Києві посилалося на пояснення директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Промомаркетгруп» ОСОБА_1 щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи, здобуті під час досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2015 року за № 12015000000000630, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статі 201, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 квітня 2017 року № 1172615147, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 103520,00 грн за основним платежем та 25880,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції, судові інстанції встановили, що вона є реальною та підтверджується долученими ТОВ «ТОРЕКС-К» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарської операції та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції, а саме: специфікації; видаткової накладної від 14 вересня 2015 року № ПЕ 000000147; акта приймання-передачі основних засобів від 15 вересня 2015 року; наказу про введення в експлуатацію засобів та інших необоротних активів від 15 вересня 2015 року № 15092015/1-ОЗ; інвентаризаційної картки обліку основних засобів від 30 вересня 2015 року; акта приймання (внутрішнього переміщення) основних засобів від 15 вересня 2015 року; податкової накладної від 14 вересня 2015 року № 73.
Також позивачем надано документи, які підтверджують наявність у нього майнового комплексу, придатного для зберігання придбаного обладнання, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13 серпня 2004 року серії НОМЕР_1 , документи щодо перевезення обладнання власним автомобільним транспортом - вантажним сідловим тягачем-Е, марки DAF моделі XF 7295.480, номер шасі НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 .
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань видами господарської діяльності ТОВ «ТОРЕКС-К» є, зокрема, вантажний автомобільний транспорт (основний) код згідно з КВЕД 49.41, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту код згідно з КВЕД 52.29.
Придбане платником устаткування передано в оренду іншому суб`єкту господарювання - Товариству з обмеженою відповідальністю «ТІЛЛЬМАН ІНЖИНІРИНГ» на підставі договору оренди устаткування від 17 вересня 2015 року № 1709, про що свідчить акт приймання-передачі майна за цим договором від 27 вересня 2015 року.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, а також не зазначено про здійснення ТОВ «ТОРЕКС-К» розглядуваної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість.
Посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження, порушеного, зокрема, за статтею 205 Кримінального кодексу України, та протокол допиту посадової особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Промомаркетгруп» щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваної юридичної особи об`єктивно не прийнято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадової особи суб`єкта господарської діяльності не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника і реально отримати від нього товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.
Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.
Більш того, судом апеляційної інстанції встановлено, що долучена контролюючим органом до матеріалів справи копія протоколу не засвідчена підписом уповноваженої на вчинення таких дій особи та не містить відбитку печатки суб`єкта, що створив зазначений документ, дату засвідчення документа, відмітки про статус документа «копія», «згідно з оригіналом» та прізвище, ім`я і по батькові особи, яка засвідчує відповідність копії оригіналу.
Відтак, вказані пояснення не можуть бути допустимими доказами фіктивного характеру здійснення господарської операції.
Відповідно до частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За правилами частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18 зазначив, що суд повинен дослідили долучений до матеріалів справи протокол допиту свідка на відповідність критеріям належності та допустимості доказів, зокрема щодо підстав його отримання та засвідчення слідчим або процесуальним керівником.
Суд також погодився, що самі собою протокол допиту чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами відсутності реального здійснення господарської операції.
Таким чином, висновок Шостого апеляційного адміністративного суду про необ`єктивність твердження контролюючого органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту за оспорюваною господарською операцією ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У частині залишення рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2018 року без змін рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду в рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341 343 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова