ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 826/9487/17
провадження № К/9901/2037/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року (головуючий суддя Качур І.А., судді Федорчук А.Б., Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя Губська Л.В., судді Вівдиченко Т.Р., Федотова І.В.)
у справі №826/9487/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта») звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати незаконною та скасувати постанову відповідача «Про внесення змін до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» від 04 липня 2017 року № 519 (далі - Постанова № 519) в частині підпункту 2 пункту 1 змін, що вносяться до пункту 15 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок №615).
2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, позов задоволено.
3. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року і відмовити у позові.
4. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що одним з основних видів діяльності ПАТ «Укрнафта» є добування сирої нафти та природного газу, у зв`язку з чим товариство володіє 82 спеціальними дозволами на користування надрами.
6. 20 липня 2017 набула чинності Постанова № 519, якою, з-поміж іншого, внесені зміни до пункту 15 Порядку №615, а саме відповідний пункт доповнено абзацами наступного змісту: «У разі наявності у заявника заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин орган з питань надання дозволу відмовляє у продовженні строку дії дозволу, крім встановленого абзацом дев`ятнадцятим цього пункту випадку. З метою перевірки наявності такої заборгованості орган з питань надання дозволу надсилає відповідний запит органам ДФС, які протягом 15 днів зобов`язані подати відповідну інформацію. У разі коли за обґрунтованою інформацією, отриманою органом з питань надання дозволу від Міненерговугілля, щодо відсутності технологічної можливості постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту магістральними газопроводами України з родовищ інших газовидобувних компаній, строк дії дозволу продовжується не більш як на один рік для сплати заборгованості із сплати рентної плати без права повторного продовження строку дії дозволу на цих підставах. Обсяг видобування необхідний для такого постачання природного газу, визначається у програмі робіт до угоди про умови користування надрами на підставі інформації Міненерговугілля. В угоді про умови користування надрами установлюються додаткові вимоги, зокрема, щодо подання щокварталу звітності стосовно обсягів постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту. Орган з питань надання дозволу подає відповідну інформацію Міненерговугіллю з метою проведення моніторингу достовірності наданої інформації».
7. Тобто, починаючи з дати набрання чинності Постановою № 519, надрокористувачу відмовляється в продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами в разі наявності у нього заборгованості зі сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.
8. Наведене стало підставою для звернення позивача до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що положеннями актів вищої юридичної сили, а саме: Кодексом України про надра, Законом України «Про нафту і газ», Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», передбачений вичерпний перелік підстав, за яких Держгеонадра може відмовити в продовженні строків дії спеціальних дозволів на користування надрами і такі підстави можуть встановлюватись виключно законами України. Постанова № 519 є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже не може встановлювати нові, відмінні від визначених законами підстав для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу.
10. Суд першої інстанції відзначив, що зі змісту оскаржуваної частини Постанови № 519 вбачається, що відповідач, встановлюючи наявність заборгованості з рентної плати за користування надрами в якості підстави для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу, фактично встановив надрокористувачу відповідальність за несплату такого виду податку. Натомість відповідальність платників за порушення податкового законодавства, в тому числі щодо сплати рентної плати за користування надрами, а також дії, які вчиняють контролюючі органи, в разі виявлення фактів такого порушення, врегульовано Податковим кодексом України.
11. Також судами було враховано, що у матеріалах справи є висновок, складений Міністерством юстиції України за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови. Із зазначеного висновку вбачається акцентування уваги на необхідності суттєвого доопрацювання запропонованого проекту постанови та вказано на наявність судового рішення у справі №826/15532/16.
12. Додатково судами взято до уваги те, що серед повноважень Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що визначені пунктом 4 Положення про Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 208, можливості здійснення дій, про які йдеться в Постанові № 519, не передбачено.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
13. Кабінет Міністрів України у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 24 28 57 Кодексу України про надра та безпідставні висновки про перевищення урядом своїх повноважень під час прийняття оскаржуваної постанови.
14. Процесуальним порушенням відповідач вважає безпідставне відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, а саме Держгеонадра та Міненерговугілля.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, а також, зокрема, зазначає, що судами не допущено процесуального порушення, оскільки додаткові повноваження були надані Держгеонадрам та Міненерговугіллю внаслідок прийняття незаконної Постанови №519, яка суперечила актам вищої юридичної сили, тому не могла вплинути на права та законні інтереси вказаних органів.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
17. Відповідно до частини 9 статті 171 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції) якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.
18. У цьому контексті колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
19. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
20. Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
21. Отже, у випадку суперечності норм акта Кабінету Міністрів України нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
22. У справі, що розглядається, Постановою №519 внесено зміни до Порядку №615, якими, зокрема передбачено, що надрокористувачу належить відмовити у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами в разі наявності у нього заборгованості зі сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.
23. За приписами статті 3 Закону України «Про нафту і газ» відносини, пов`язані з користуванням нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, регулюються Кодексом України про надра, Законом України «Про трубопровідний транспорт», Законом України «Про угоди про розподіл продукції», іншими нормативно-правовими актами, а також цим Законом з питань, пов`язаних з особливостями нафтогазової галузі.
24. Частиною 1 статті 11 цього Закону визначено, що користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу, їх експлуатація, спорудження та експлуатація підземних сховищ для зберігання нафти і газу здійснюються лише за наявності спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, що надаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, на умовах, визначених чинним законодавством.
25. Відповідно до статті 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються:
необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види;
дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру;
платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру;
строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі;
вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру;
строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа;
перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності;
перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.
26. При цьому, відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.
27. Статтею 24 Закону України «Про нафту і газ» визначено випадки, у яких не надається спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами, а саме: не виконані вимоги цього Закону та умови проведення конкурсу; заявником подано документи з порушенням вимог проведення конкурсу на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами; заявником надано недостовірні або неповні відомості про себе.
28. Згідно зі статтею 56 Кодексу України про надра основними вимогами в галузі охорони надр є: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов`язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.
29. У статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що у разі порушення вимог статті 56 та інших статей цього Кодексу користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або іншим державним органом, уповноваженим на застосування таких заходів реагування, в порядку, встановленому законодавством.
При користуванні надрами відповідно до умов угоди про розподіл продукції право користування надрами може бути припинено, обмежено чи тимчасово заборонено (зупинено) на умовах та в порядку, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції" і такою угодою, і лише у випадках, зазначених у частині четвертій статті 26 цього Кодексу.
30. При порушенні надрокористувачем його обов`язків, визначених частиною 2 статті 24 Кодексу України про надра, а також основних вимог у галузі охорони надр, які передбачені в статті 56 цього Кодексу, Держгеонадра може зупинити або обмежити саме використання надр.
31. Отже, положеннями актів вищої юридичної сили, а саме: Кодексом України про надра, Законом України «Про нафту і газ», Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», передбачений вичерпний перелік підстав, за яких Держгеонадра може відмовити в продовженні строків дії спеціальних дозволів на користування надрами і такі підстави можуть встановлюватись виключно законами України.
32. З урахуванням наведених норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що у разі порушення надрокористувачем положень статті 56 Кодексу України про надра, а також інших положень такого Кодексу у Держгеонадра виникають підстави для обмеження, встановлення тимчасової заборони (зупинення) або припинення права користування надрами. Однак, відмовити у продовженні строку дії спеціального дозволу в разі наявності у надрокористувача заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин законом не передбачено.
33. Дійсно, за змістом статті 28 Кодексу України про надра користування надрами є платним, крім випадків, передбачених статтею 29 цього Кодексу. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Плата за користування надрами справляється у вигляді:
1) рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин;
2) рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин.
34. Підпунктом 258.2.2 пункту 258.2 статті 258 Податкового кодексу України передбачена відповідальність платників рентної плати, а саме: за фактами, які відбуваються протягом шести місяців, щодо невнесення, несвоєчасного внесення платником рентної плати сум податкових зобов`язань або невиконання платником податкових зобов`язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, порушує перед відповідним центральним органом виконавчої влади питання зупинення дії відповідного спеціального дозволу.
35. У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 (предметом спору були зміни до Порядку №615 про те, що у разі наявності у заявника, який звернувся із заявою для продовження строку дії дозволу, заборгованості зі сплати рентної плати за користування надрами до особливих умов дозволу включається вимога щодо обмеженого розпорядження видобутими корисними копалинами) зроблено такі висновки:
«при порушенні надрокористувачем його обов`язків, визначених ч. 2 ст. 24 Кодексу України про надра, а також основних вимог у галузі охорони надр, які передбачені в ст. 56 цього Кодексу, Держгеонадра може зупинити або обмежити саме використання надр. Однак, цією нормою не передбачено можливості обмеження надрокористувача в користуванні чи розпорядженні видобутими ним корисними копалинами.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком попередніх інстанції, що до компетенції КМУ не входить надання Держгеонадра додаткових повноважень включати до особливих умов дозволу вимогу про обмеження надрокористувачів розпоряджатися видобутими корисними копалинами в разі наявності у останнього несплати або заборгованості рентної плати за користування надрами.
Дійсно, порядок та особливості надання, продовження, зупинення та/або анулювання спеціальних дозволів користування надрами входить до безпосередньої компетенції Держгеонадра, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра енергетики та захисту довкілля, і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
При цьому КМУ правомірно (у межах наданих повноважень) затвердив своєю постановою Порядок № 615, який регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.
Внесення змін до вказаного порядку також відноситься до компетенції Уряду України. Проте, у даному випадку, такі зміни повинні бути направленні на уточнення та вдосконалення чинного регулювання, а не на встановлення нових правил та норм, які мають бути закріплені в законах України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для застосування введених КМУ обмежень є наявність заборгованості у користувача надрами з рентної плати за користування надрами.
У свою чергу, відповідно до ст. 28 Кодексу України про надра користування надрами є платним, крім випадків, передбачених ст. 29 цього Кодексу. Плата справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
Плата за користування надрами справляється у вигляді:
1) рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин;
2) рентної плати за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин.
Рентна плата за користування надрами для видобування корисних копалин та рентна плата за користування надрами в цілях, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, установлюються ПК України.
Колегія суддів не погоджується з аргументами скаржників щодо можливості застосування КМУ певних обмежень окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр на підставі ч. 5 ст. 16 Кодексу України про надра, оскільки вказана норма регулює порядок та особливості надання спеціальних дозволів на користування надрами, а тому передбачені цією нормою обмеження повинні передувати отриманню (переоформленню, продовженню) такого дозволу, а не застосовуватися під час дії такого дозволу.
Водночас, зміни, які внесені КМУ до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами (Порядок № 615), передбачають обмежене розпорядження користувачами надр видобутими корисними копалинами в разі наявності заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами, тобто не стосуються умов, порядку та процедури надання дозволу на користування надрами.
Більш того, суд наголошує, що внесені оскаржуваною постановою КМУ зміни (установлення обмеженого розпорядження користувачами надр видобутими корисними копалинами в разі наявності заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами) фактично є новим видом санкції за невиконання надрокористувачем вимог податкового законодавства України, оскільки підставою для застосування такого обмеження є недотримання надрокористувачем обов`язку щодо сплати рентної плати за користування надрами.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 ПК України, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
З аналізу вказаної норми вбачається, що перелік податків і зборів, а також порядок їх адміністрування, у тому числі й відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлено виключно ПК України.
Тобто, жодний інший нормативно-правовий акт, особливо підзаконний, не може передбачати та встановлювати додаткову відповідальність за порушення сплати рентної плати за користування надрами.
Колегія суддів наголошує й на тому, що підзаконні нормативно-правові акти в системі механізму діяльності органів державної влади видаються головним чином органами виконавчої влади, Президентом України та органами місцевого самоврядування, тоді як закони - виключно представницьким органом державної влади (парламентом), конституційний склад якого формують 450 народних депутатів України. У даному співвідношенні підкреслюється виключно конституційний принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Тобто, закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконний акт - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, Президента та органів місцевого самоврядування.
Таким чином, нормативно-правові акти КМУ, які, у свою чергу, є підзаконними, повинні прийматися у відповідності до законів України і не суперечити їм, оскільки підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу ніж закони. У випадку виявлення суперечностей між нормами підзаконних нормативно-правових актів і законів, вони завжди вирішуються на користь останніх. В даному випадку підзаконні акти займають другорядне місце після законів».
36. Колегія суддів вважає застосовними наведені вище висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, у зв`язку з чим слід погодитися з судами попередніх інстанцій про те, що оскільки встановлені в оскаржуваній постанові Кабінету Міністрів України обмеження спрямовані на погіршення прав та інтересів надрокористувачів і можливі лише за наявності у таких суб`єктів несплати або заборгованості зі сплати за користування надрами (рентної плати за користування надрами), то такі обмеження повинні бути передбачені на законодавчому рівні, а саме як один з видів відповідальності, визначений статтею 258 Податкового кодексу України.
37. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи є висновок, складений Міністерством юстиції України за результатами правової експертизи проекту Постанови №519, в якому зазначено про необхідність суттєвого доопрацювання запропонованого проекту постанови та вказано на наявність судового рішення у справі №826/15532/16, що набрало законної сили, і яким визнано незаконними та скасовано аналогічні зміни до пункту 15 Порядку № 615.
38. Також суд першої інстанції проаналізував повноваження Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що визначені пунктом 4 Положення про Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 208, та зробив висновок про те, що вказане Міністерство не наділено повноваженнями зі здійснення дій, які визначені у Постанові №519, а саме щодо покладення на нього обов`язку надавати обґрунтовану інформацію щодо відсутності технологічної можливості постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту магістральними газопроводами України з родовищ інших газовидобувних компаній, а також повідомляти про обсяг видобування, необхідний для такого постачання природного газу. На відповідне міністерство також покладався обов`язок проведення моніторингу достовірності інформації, наданої надрокористувачем щодо обсягів постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту.
39. З урахуванням викладеного, є законним і обґрунтованим висновок судів про те, що Кабінет Міністрів України при прийнятті Постанови №519 діяв з порушенням норм Конституції та законів України.
40. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про незалучення судом першої інстанції до розгляду справи в якості третіх осіб Держгеонадр та Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, оскільки клопотання Кабінету Міністрів України про залучення вказаних органів були розглянуті і відхилені судом першої інстанції при розгляді цієї справи. При цьому самі ці органи не оскаржували судові рішення у цій справі з підстав порушення їх прав, інтересів або обов`язків.
41. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.
42. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
43. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139 242 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі №826/9487/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб