ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року
м. Київ
cправа № 903/933/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Рогач Л.І.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької районної державної адміністрації (Луцької районної військової адміністрації Волинської області)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 (колегія суддів: Маціщук А.В. - головуючий, Гудак А.В., Петухов М.Г.) та рішення Господарського суду Волинської області від 25.05.2022 (суддя Войціховський В.А.)
за позовом Ківерцівської міської ради
до Луцької районної військової державної адміністрації (Луцької районної державної адміністрації Волинської області)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Державний реєстратор Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюк Сергій Володимирович
2. Фонд державного майна України
3. Луцька районна рада
про скасування рішення державного реєстратора
за участю:
позивача: 1) Сафулько С.Ф. (адвокат), 2) Ковальчук О.М. (голова)
відповідача: 1) Рогатюк Я.В. (самопредставництво), 2) Шкода С.І. (заступник голови)
третьої особи-2: Ломако Є.О. (самопредставництво)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Ківерцівська міська рада звернулася до суду з позовом до Луцької районної військової державної адміністрації (Луцької районної державної адміністрації Волинської області), у якому, уточнивши свої вимоги, просила:
- скасувати рішення державного реєстратора Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюка Сергія Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 60001530 від 26.08.2021 щодо реєстрації за відповідачем права державної власності на об`єкт нерухомого майна адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2440222207218), загальною площею 1202,7 кв.м за адресою Волинська область, м.Ківерці, вул. Незалежності, 20 (номер запису про право власності: 43634228) (далі - адміністративна будівля) з одночасним припиненням іншого речового права (права власності) відповідача на об`єкт нерухомого майна (адміністративну будівлю) та одночасним встановленням іншого речового права - визнання за позивачем права власності на адміністративну будівлю.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювана державна реєстрація права власності на нерухоме майно є незаконною, оскільки вона вчинена з порушенням вимог законодавства, тому позов підлягає задоволенню.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.05.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022, позов задоволено повністю.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості здійснена на порушення вимог закону та за відсутності підстав, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію з одночасним припиненням права власності на адміністративну будівлю та визнання за позивачем права власності на неї.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує на те, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
3.3 Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив відмовити у її задоволенні.
3.4 Подані Фондом державного майна України письмові пояснення щодо касаційної скарги не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
3.5 Згідно статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
3.6 Отже оскільки подані Фондом державного майна України письмові пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак ним не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані пояснення залишаються без розгляду.
4. Мотивувальна частина
4.1 Як встановлено судами попередніх інстанцій рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів № 260 від 24.12.1991 «Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності» з огляду на пропозиції міськрайвиконкомів, було затверджено переліки майна, яке передається у власність області, районів та міст обласного підпорядкування.
4.2 Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів Волинської області від 23.01.1992 № 5 «Про розмежування майна між суб`єктами комунальної власності», майно, зокрема адміністративна будівля, виконкому Ківерцівської районної ради народних депутатів, його відділів та управління, районний бюджет передано у власність Ківерцівського району Волинської області.
4.3 Відповідно до розпорядження представника Президента України від 04.05.1992 № 12 у зв`язку із утворенням Ківерцівської районної державної адміністрації припинено діяльність виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів. Визначено, що Ківерцівська районна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів щодо прийнятих ним рішень, взятих зобов`язань та покладених на нього законодавством обов`язків.
4.4 Судами встановлено, що на підставі вказаних рішення виконавчого комітету Ківерцівської районної ради народних депутатів Волинської області від 23.01.1992 № 5 та розпорядження представника Президента України від 04.05.1992 № 12 спірне приміщення передано до комунальної власності.
4.5 При цьому встановлено, що державна реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Ківерцівською районною радою не була вчинена, оскільки на час набуття власності діяло законодавство, яке не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
4.6 26.08.2021 за зверненням представника Луцької РДА щодо державної реєстрації державної власності на об`єкт нерухомого майна - адміністративну будівлю /А-3/ (реєстраційний номер: 2440222207218), загальною площею 1202,7 кв.м, за адресою: Волинська обл., Ківерцівський р-н, м. Ківерці, вул. Незалежності, 20 державним реєстратором Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області Олімпіюком Сергієм Володимировичем було прийнято спірне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 60001530, яким зареєстровано право державної власності на адміністративну будівлю за Луцькою РДА. Підставою для вчинення державної реєстрації на спірне приміщення були наступні документи: технічний паспорт № 2506/1-2021 від 25.06.2021, видавник: ПП «Технічне бюро інвентаризації та проектування»; розпорядження Волинської обласної державної адміністрації «Про утворення комісії з реорганізації Горохівської, Ківерцівської та Рожищенської державних адміністрацій» № 5 від 15.01.2021, розпорядження Волинської обласної державної адміністрації «Про затвердження передавальних актів» № 161 від 02.04.2021; відомості за даними Єдиного реєстру об`єктів державної власності №10-15-14594 від 29.06.2021, видавник: Фонд державного майна України.
4.7 Суди встановили, що Луцька районна рада Волинської області, як правонаступник всього майна, прав та обов`язків Ківерцівської районної ради Волинської області зобов`язана була передати у комунальну власність територіальної громади адміністративну будівлю, власником якої була ліквідована Ківерцівська районна рада та передана в управління Ківерцівській районній державній адміністрації.
4.8 05.02.2021 позивачем було прийнято рішення № 5/2, згідно з яким надано згоду на безоплатне прийняття адміністративної будівлі до комунальної власності Ківерцівської міської територіальної громади.
4.9 У даній справі судові рішення, які переглядаються у касаційному порядку, суди мотивували тим, що передача адміністративної будівлі виконавчого комітету Ківерцівської районної Ради народних депутатів, з комунальної до загальнодержавної (республіканської) власності не відбулась. Адміністративна будівля передана в управління відповідачу, рішення власника або уповноваженого ним органу про передачу спірного майна у власність відповідача не приймалося.
4.10 Зважаючи на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки державний реєстратор неправомірно всупереч вимогам законодавства прийняв рішення та вчинив реєстрацію права державної власності на спірне приміщення за Луцькою РДА, чим порушив права комунальної власності позивача.
4.11 Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.12 Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
4.13 Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).
4.14 Відповідно до статей 15 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
4.15 Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
4.16 Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
4.17 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).
4.18 Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
4.19 Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02, § 75)).
4.20 Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
4.21 У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
4.22 У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
4.23 При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
4.24 На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
4.25 Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
4.26 Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
4.27 Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
4.28 Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
4.29 У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем.
4.30 Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
4.31 Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
4.32 Отже, позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності не забезпечує у належний спосіб відновлення порушених прав позивача (подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
4.33 У позовній заяві позивач зазначав, що спірне нерухоме майно належить до комунальної власності.
4.34 Згідно статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
4.35 Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час вчинення оспореної позивачем державної реєстрації державної власності на об`єкт нерухомого майна, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
4.36 Виходячи із наведеного, враховуючи встановлені судами обставини справи, слід дійти висновку, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності в особі позивача на адміністративну будівлю, і такий запис, як зазначено вище, має вноситися на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
4.37 Отже наведені заявником касаційної скарги правові підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження.
4.38 Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Це висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21 пункт 146). Отже, у таких випадках інші вимоги не відповідають належному способу захисту права.
4.39 Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
4.40 Відповідно до частин першої, третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
4.41 За вказаних обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на адміністративну будівлю за відповідачем, не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є неналежним.
4.42 Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись статтями 240 301 308 311 315 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Луцької районної державної адміністрації (Луцької районної військової адміністрації Волинської області) задовольнити частково.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 та рішення Господарського суду Волинської області від 25.05.2022 у справі № 903/933/21 скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді Є.В. Краснов
Л.І. Рогач