№ 904/1080/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/1080/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Студенця В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Суховарова А. В.

від 10.09.2019

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Орєшкіної Е. В., Широбокової Л. П., Подобєда І. М.

від 13.01.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни

про стягнення 201 735,73 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 у розмірі 201 735,73 грн, з яких: 171 041,91 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30 693,82 грн - пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010, укладеного з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», набув право грошової вимоги до позичальниці - Скакун С. Ю. за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 та є новим кредитором. Однак Позичальниця за цим кредитним договором не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

07.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (Кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Скакун Світланою Юхимівною (Позичальник, Позичальниця) був укладений кредитний договір № EL-SME301/185/2007 (далі по тексту - кредитний договір), який складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою. Кредитний договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох його частин, включаючи усі додатки до нього, що складають невід`ємну частину кредитного договору (пункт 1 частини 1 кредитного договору).

Відповідно до пункту 1.1. частини 2 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині № 1 Кредитного договору, а Позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у цьому договорі.

Згідно з пунктом 2 частини 1 кредитного договору розмір кредиту складає 200 000,00 грн. Цільове використання кредиту - придбання обладнання. Річна база нарахування процентів - 365 днів у році. Дата остаточного повернення кредиту - 07.09.2010.

Для розрахунку процентів за користування кредитом використовується фіксована процентна ставка у розмірі 15,75% річних протягом першого року з моменту отримання кредиту, а також 17,75% річних, починаючи з другого року з моменту отримання кредиту (пункт 3 частини 1 кредитного договору).

У пункті 1.4.1.7. частини 2 кредитного договору сторони погодили, що у разі порушення Позичальником своїх зобов`язань, встановлених у пунктах 2.3.5., 2.3.6.14., 2.3.7. - 2.3.11. цього договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується з цим договором), підвищується на 2% (два відсотка) річних, з розрахунку річної бази нарахування процентів.

Відповідно до пункту 1.5.1. частини 2 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок, якщо інше не погоджено сторонами письмово.

Згідно з пунктом 4.1.1. частини 2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

На виконання умов кредитного договору Банк надав Фізичній особі-підприємцю Скакун Світлані Юхимівні кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 07.09.2007.

12.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як покупцем та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» як продавцем був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» придбало право вимоги за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007.

15.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» в особі начальника відділення «Трипільське» та старшого експерта з продажу банківських продуктів клієнтам середнього та малого бізнесу, які діють спільно на підставі Статуту, довіреностей, посвідчених нотаріально 29.03.2010 та 04.08.2010, та договору комісії б/н, укладеного 12.11.2010 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», (Кредитор), та Скакун Світланою Юхимівною (позичальником) був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору, у якому сторони, зокрема визначили, що станом на 15.09.2011 сума заборгованості Позичальниці за кредитом складає 199 657,21 грн, домовилися реструктуризувати заборгованість за тілом кредиту, продовжили термін кредитування до 15.06.2015 та виклали графік платежів у новій редакції.

Однак Позивачка в порушення умов кредитного договору несвоєчасно та не в повному обсязі здійснювала погашення кредиту. Останній платіж по кредитному договору Позивачка здійснила 28.04.2012, після чого припинила погашення кредиту.

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як Кредитор звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 у розмірі 201 735,73 грн, з яких: 171 041,91 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30 693,82 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання позичальницею ( Скакун Світланою Юхимівною ) зобов`язань за кредитним договором в частині своєчасної та у повному обсязі сплати заборгованості за тілом кредиту у сумі 171 041,91 грн.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 за тілом кредиту у сумі 171 041,91 грн та пені за прострочення повернення кредиту у сумі 30 693,82 грн за період з 31.07.2018 по 30.01.2019.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 10.09.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020, позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 171 041,91 грн заборгованості за тілом кредиту та 2 556,63 грн витрат по сплаті судового збору. Відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення 30 693,82 грн пені та 460,41 грн витрат по сплаті судового збору.

Суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та відхилили доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки дійшли висновку про те, що позовна давність переривалася у зв`язку з поданням позивачем у жовтні 2014 року позову про стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 203/6827/14-ц). При цьому суди, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, дійшли висновку про те, що подання цього позову до суду з наступним закриттям провадження у справі № 203/6827/14-ц перериває перебіг строку позовної давності, оскільки закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті.

Крім того місцевий господарський суд, перевіривши проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, дійшов висновку про те, що розрахунок пені здійснений позивачем без урахування положень частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України та частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідачка - Скакун Світлана Юхимівна просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020, а справу передати повністю на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідачка послалася на те, що суди попередніх інстанцій:

- дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги заявлені з дотриманням строку позовної давності, яка переривалася, оскільки не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування строку позовної давності, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, у постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі № 6-990цс15 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18.03.2019 у справі № 194/2345/14-ц (провадження № 61-13376св18), та залишили поза увагою обставини того, що позовні вимоги у цій справі були заявлені майже ніж через 11 років після пред`явлення досудових вимог про стягнення заборгованості у вересні 2008 року та більше, ніж три роки після закінчення визначеної у кредитному договору дати остаточного повернення кредиту та строку дії договору;

- не врахували, що проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення заборгованості є недеталізованим, з якого незрозуміло, з чого складається заборгованості та на яких підставах вона ґрунтується;

- не врахували те, що позивач на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.08.2015 виключений з Державного реєстру фінансових установ, а його свідоцтво про реєстрацію фінансовою установою анульоване, тобто позивач станом на 2020 рік не має статусу фінансової установи і не має права на стягнення спірної заборгованості.

Також відповідачка зазначила про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову за її відсутності та не повідомив її належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020 - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій у повному обсязі встановили права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірили усі доводи та заперечення сторін та надали їм належну оцінку, ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону, а касаційна скарга є необґрунтованою, доводи скаржниці зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо оцінки цих доказів, відповідачка не бере до уваги те, що позовна давність до позовних вимог у цій справі переривалася.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Умовами кредитного договору, зокрема пунктами 1.1., 1.5.1. частини № 2 кредитного договору, передбачений обов`язок відповідачки як позичальниці повернути Банку суму отриманого кредиту.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 15.09.2011 сторони уклали між собою додатковий договір № 1 до кредитного договору № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, у пункті 2.2. якого погодили та визначили нову дату остаточного повернення кредиту - 15.06.2015. Крім того сторони у додатковому договору погодили новий графік платежів, згідно з яким Позичальниця має здійснювати погашення основної суми кредиту щомісячно, починаючи з 15.09.2011, по 15.06.2015 у розмірах, визначених у графіку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 та частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідачка в порушення норм закону та умов кредитного договору свої зобов`язання щодо повернення кредиту своєчасно та у повному обсязі не виконала: починаючи з 15.09.2011 погашала кредит з порушенням встановлених графіком платежів строків, а з 28.04.2012 припинила погашення кредиту. Заборгованість відповідачки за тілом кредиту станом на 30.01.2019 складає 171 041,91 грн. Доказів сплати вказаної суми заборгованості відповідачкою ні Банку, ні позивачу як новому кредитору за кредитним договором відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12.11.2010 матеріали справи не містять.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у зазначеній сумі є правомірними та обґрунтованими.

Касаційний господарський суд не бере до уваги твердження відповідачки у касаційній скарзі про те, що проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення заборгованості є недеталізованим, оскільки суди попередніх інстанцій перевірили заявлену до стягнення суму заборгованості, яка є залишком заборгованості за кредитом, дослідили докази, які підтверджують розмір цієї суми заборгованості по тілу кредиту. Зазначені доводи відповідачки не підтверджені жодними доказами, у підтвердження яких відповідачка не надає належних та допустимих доказів. У матеріалах справи відсутні проведені відповідачкою контррозрахунки суми кредиту та/або документи, які б підтверджували сплату нею повної або частини суми заборгованості по кредиту. Крім того зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ця вимога була заявлена позивачем у межах строку позовної давності, яка переривалася у зв`язку з поданням позивачем у жовтні 2014 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська позову до Позичальниці та поручителя про стягнення цієї заборгованості за кредитним договором (справа № 203/6827/14-ц).

Однак Касаційний господарський суд не погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанції та вважає їх передчасними з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідачка заявила про застосування до позовних вимог у цій справі строку позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому у чинному законодавстві використовуються такі поняття як «строк договору» та «строк (термін) виконання зобов`язання», які згідно з вимогами Цивільного кодексу України (статті 530 631 Цивільного кодексу України) мають різний зміст.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України і пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). Натомість за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановили суди попередніх інстанцій умови кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 передбачають повернення кредиту щомісячними платежами у розмірі та строки, визначені у Графіку, що є додатком до договору (пункт 1.5.1 кредитного договору).

15.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Скакун Світланою Юхимівною (позичальником) був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, яким сторони внесли зміни та доповнення до основного (кредитного) договору, зокрема визначили дату остаточного повернення кредиту - 15.06.2015 (пункт 2.2. додаткового договору) та встановили новий графік платежів, що є додатком до додаткового договору, відповідно до якого погашення основного суми кредиту здійснюється щомісячно, починаючи з 15.09.2011 по 15.06.2015 у сумах та в строки, визначених у Графіку. При цьому у пункті 4.3. додаткового договору сторони погодили, що цей додатковий договір є невід`ємною частиною кредитного договору та діє до повного виконання Позичальником своїх боргових зобов`язань по кредитному договору.

Отже, укладаючи додатковий договір № 1 до кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 та погоджуючи Графік платежів, що є додатком до додаткового договору, сторони змінили термін остаточного виконання основного зобов`язання та встановили строки його виконання. Враховуючи те, що зазначений додатковий договір був укладений після направлення Банком Позичальниці досудової вимоги № 22-3-2/34894 від 23.09.2008 про дострокове погашення заборгованості за кредитними договором, то суди попередніх інстанцій правильно не взяли цю досудову вимогу до уваги в якості доказу зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором та доказу початок перебігу позовної давності.

Згідно із частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Отже з огляду на те, що сторони погодили у додатковій угоді та у графіку платежів окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи зазначене, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.

У даному випадку за умовами кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, додаткового договору № 1 від 15.09.2011 до цього кредитного договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема з повернення кредиту, кожного місяця, а отже перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення загального строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.01.2016 у справі № 6-990цс15, на які послалася відповідачка у касаційній скарзі як на такі, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, та висновкам Касаційного господарського суду, викладеним у постановах від 11.07.2018 у справі № 911/2728/17, від 12.09.2018 у справі № 910/16481/16 та від 25.09.2018 у справі № 915/765/17.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак суди попередніх інстанцій не врахували зазначені вище висновки Верховного Суду. Зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі не вбачається, з якого саме строку виконання відповідачем зобов`язання за кредитним договором виходили суди при обчисленні початку перебігу строку позовної давності (зі строку дії договору, загального строку кредитування чи настання строку виконання кожного з кредитних платежів) з урахуванням вимог частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України та умов договору.

Суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку графіку платежів, що є додатком № 1 до додаткового договору № 1 від 15.09.2011 до кредитного договору № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, не дослідили встановлені цим Графіком строки виконання основного зобов`язання, не з`ясували момент спливу строку позовної давності для позивача щодо кожного чергового платежу з урахуванням встановленого умовами договору графіку погашення кредиту, не проаналізували весь період, за який відбувалося погашення кредиту, з урахуванням погодженої сторонами у кредитному договору черговістю зарахування коштів у рахунок погашення зобов`язань.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме: обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Верховний Суд зазначає, що за змістом статей 264 267 Цивільного кодексу України переривання строку позовної давності може мати місце виключно у випадку вчинення особою відповідних дій в межах цього строку.

Як встановили суди попередніх інстанцій у жовтні 2014 року, тобто у межах позовної давності, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося за захистом свого порушеного права до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни (Позичальниця) та ОСОБА_2 (Поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007, зокрема заборгованості за тілом кредиту у сумі 171 041,91 грн, стягнення якої є предметом спору у цій господарській справі № 904/1080/19. Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 03.11.2014 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» відкрив провадження у справі № 203/6827/14-ц та призначив справу до розгляду в судовому засіданні.

14.04.2017 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу у справі № 203/6827/14-ц, якою в частині позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № EL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу України з підстав того, що позовні вимоги у цій частині підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЕL-SME301/185/2007 від 07.09.2007 у тому числі заборгованості за тілом кредиту в розмірі 171 041,91 грн.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Аналогічний висновок щодо застосування частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. У цій постанові Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі № 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19, про те, що у разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності, який був врахований судами попередніх інстанцій у цій справі № 904/1080/19.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги заявлені у межах строку позовної давності, яка переривалася, не можна визнати такими, що зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесене до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення у ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме: подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, які не були враховані судами попередніх інстанцій у цій справі, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Касаційний господарський суд зазначає, що обставини поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності не досліджувалися судами попередніх інстанцій. Суди не дослідили обставини вчинення позивачем дій, направлених на захист своїх інтересів, та дійсне порушення прав та законних інтересів позивача, які потребують захисту та не надали цим обставинам належну правову оцінку.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини» зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції») від 16.12.1992).

За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду приходить до висновку, що в порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, а суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку по справі щодо дотримання позивачем строків позовної давності.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в суді касаційної інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з неповним встановленням та з`ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржниці на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування строку позовної давності, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18.03.2019 у справі № 194/2345/14-ц (провадження № 61-13376св18), оскільки правовідносини у цих справах не є подібними правовідносинам у цій справі. Справа № 310/11024/15-ц має інший (звернення стягнення на предмет іпотеки), ніж у цій справі № 904/1080/19 предмет спору та не містить як таких висновків про застосування норм закону, які регулюють правила застосування позовної давності. Відсутні такі висновки, та зокрема висновок про застосування статті 264 Цивільного кодексу України щодо переривання позовної давності, і постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц. Крім того, як свідчать обставини у цивільних справах № 310/11534/13-ц та № 194/2345/14-ц, початок перебігу позовної давності визначався судами з урахуванням досудової вимоги про дострокове погашення боргу, якою були змінені строки виконання основного зобов`язання. Обставини досягнення сторонами після таких досудових вимог інших домовленостей про продовження строків кредитування та встановлення нових графіків платежів, що мало місце у цій господарській справі № 904/1080/19, у зазначених цивільних справах № 310/11534/13-ц та № 194/2345/14-ц не існували. Наведене свідчить про те, що фактичні обставини у цивільних справах № 310/11534/13-ц та № 194/2345/14-ц є іншими, ніж обставини у цій господарській справі № 904/1080/19, що не свідчить про подібність правовідносин.

Верховний Суд вважає безпідставними твердження скаржниці про те, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, коли суд постановляв оскаржувану постанову, та суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову у цій справі за її відсутності з огляду на таке.

Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.12.2019 призначив розгляд справи № 904/1080/19 у судовому засіданні на 13.01.2020. Відповідно до відмітки суду, що міститься на звороті оригіналу цієї ухвали (т.1, а.с. 197 (зворот)) зазначена ухвала була надіслана судом апеляційної інстанції 19.12.2020 усім учасникам справи, у тому числі відповідачці у справі, яка була заявницею апеляційної скарги, на повідомлену нею суду адресу її місцезнаходження. Доказів повідомлення нею суд апеляційної інстанції про зміну адреси свого місцезнаходження чи подання суду заяви про надіслання їй повідомлень і викликів, що здійснюються судом, а її електронну адресу чи засобами мобільного зв`язку відповідно до частин 7 та 9 статті 120 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять.

З огляду на викладене відповідачка була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, коли суд постановляв оскаржувану постанову, підстави вважати відповідачку повідомленою судом неналежним чином відсутні.

За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2019 про призначення розгляду апеляційної скарги відповідачки на 13.01.2020 у справі № 904/1080/19 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.12.2019.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

Враховуючи те, що відповідачка була обізнана про існування судового провадження, оскільки саме вона подавала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у цій справі, особисто її підписувала, вона мала можливості дізнатися про рух поданої нею апеляційної скарги відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень, про стан провадження у справі № 904/1080/19 за її апеляційною скаргою, стан надходження поштових відправлень.

Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на визначені господарським процесуальним законом межі розгляду справи судом касаційної інстанції суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на те, що позивач не має статусу фінансової установи, оскільки ці доводи не були зазначені відповідачем в якості заперечень позовних вимог під час розгляду та вирішення спору у цій справі у судах попередніх інстанцій, судами не досліджувалися та відповідні обставини на підставі цих доводів не встановлювалися.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, які врегульовують питання позовної давності у подібних правовідносинах, допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали оцінку всім доводам та запереченням сторін, не дослідили всіх наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності до норм чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з дотриманням норм процесуального права, та ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скакун Світлани Юхимівни задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 904/1080/19 скасувати.

3. Справу № 904/1080/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець