№ 904/3069/18 (904/903/20)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/3069/18 (904/903/20)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників сторін: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин" - Хорунженко В.С., Приватного акціонерного товариства "Дніпротрансмаш"- Колісниченка Є.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2021

у справі № 904/3069/18 (904/903/20)

за позовом ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Дніпротрансмаш" арбітражного керуючого Конового Олександра Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин"

про визнання недійсним правочину, -.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи та заявлених вимог

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2018 відкрито провадження у справі № 904/903/20 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Дніпротрансмаш" (далі -ПрАТ "Дніпротрансмаш", боржник).

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2019 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Конового Олександра Сергійовича (свідоцтво № 1905 від 09.04.19).

У постанові Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2019 зазначено, що єдиним активом боржника є дебіторська заборгованість на суму 25 326,53 грн, при чому загальний розмір кредиторської заборгованості становить 127 333 772,68 грн.

У лютому 2020 року ліквідатор ПрАТ "Дніпротрансмаш" арбітражний керуючий Коновий О.С. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою (позовною заявою) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин" (далі - ТОВ "Юмин"), в якій просив:

- визнати недійсним правочин щодо перерахування грошових коштів ПрАТ "Дніпротрансмаш" на користь ТОВ "Юмин" на суму 12 047 630, 00 грн;

- стягнути з ТОВ "Юмин" на користь ПрАТ "Дніпротрансмаш" грошові кошти в сумі 12 047 630, 00 грн;

- витрати зі справи покласти на відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 у справі № 904/3069/18 (904/903/20) (суддя - Камша Н.М.) позов задоволено; правочин щодо перерахування грошових коштів ПрАТ "Дніпротрансмаш" на користь ТОВ "Юмин" на суму 12 047 630, 00 грн визнано недійсним. Стягнуто з ТОВ "Юмин" на користь ПрАТ "Дніпротрансмаш" грошові кошти у сумі 12 047 630, 00 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2021 (колегія суддів: Чередко А.Є. - головуючий, Коваль Л.А., Кузнецов В.О.) апеляційну скаргу ТОВ "Юмин" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 у справі № 904/3069/18 (904/903/20) залишено без змін.

Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів обґрунтовані тим, що перерахування ПрАТ "Дніпротрансмаш" у період з 31.08.2016 по 07.02.2018 на користь ТОВ "Юмин" грошових коштів у сумі 12 047 630,00 грн здійснено безпідставно та протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство (провадження відкрито 06.08.2018), а такі дії призвели до зменшення активів боржника та неспроможності виконати зобов`язання перед кредиторами, чим порушені права та майнові інтереси кредиторів, оскільки зменшення активів впливає на розмір погашення їх вимог.

Судами попередніх інстанцій також враховано, що такі дії боржника, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язань перед іншими кредиторами, а саме здійснення безоплатного відчуження майна (грошових коштів), є сумнівними в частині їх добросовісності та набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам), що є підставою для визнання його недійсним та повернення перерахованих грошових коштів у сумі 12 047 630,00 грн до ліквідаційної маси банкрута згідно зі статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 904/3069/18 (904/903/20), ТОВ "Юмин" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Також, у якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказує на застосування апеляційним судом статті 42 КУзПБ без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

Доводи інших учасників справи

Ліквідатор ПрАТ "Дніпротрансмаш" арбітражний керуючий Коновий О.С. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні скарги з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/3069/18 (904/903/20) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Пєсков В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.04.2021.

У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Пєсков В.Г., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.05.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Юмин" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 904/3069/18 (904/903/20); призначено справу до розгляду на 07.07.2021 о 11:00 год.

Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2021, зокрема, задоволено заяву ПрАТ "Дніпротрансмаш" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосування системи EasyCon.

Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2021, зокрема, задоволено заяву ТОВ "Юмин" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосування системи EasyCon.

Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2021, серед іншого, оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 904/3069/18 (904/903/20) з розгляду касаційної скарги до 21.07.2021 о 12:45 год.

У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.07.2021.

Судове засідання 21.07.2021 відбулось за участі представників ТОВ "Юмин", ПрАТ "Дніпротрансмаш", які надали пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.

При цьому, Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції, та їх судова оцінка

Ліквідатору банкрута посадовими особами банкрута на дату звернення до господарського суду Дніпропетровської області з даною заявою не передано бухгалтерської та іншої документації, печаток і штампів.

В ході здійснення заходів ліквідаційної процедури ліквідатором проаналізовано рух коштів на рахунках банкрута і встановлено наступне.

Протягом 2015-2018 років на рахунки боржника надходили грошові кошти від ТОВ "Юмин" з призначенням платежу: надання поворотної фінансової допомоги згідно договору від 20.11.2015 № 20/11-ФП-1.

Банківськими виписками по рахунках боржника, що були відкриті в АТ "Універсал Банк", АТ "АБ "Радабанк", АТ "Банк Альянс" підтверджується надходження коштів від ТОВ "Юмин" боржникові на загальну суму 956 870 грн.

Банківськими виписками також підтверджується, що за договором від 20.11.2015 № 20/11-ФП-1 боржник повернув ТОВ "Юмин" 8 324 500 грн, тобто на 7 367 630 грн. більше, ніж отримав від ТОВ "Юмин".

У банківських виписках з рахунків боржника також зазначається договір від 31.01.2017 № 31/01, з посиланням на який боржник повернув ТОВ "Юмин" фінансову допомогу на суму 4 680 000 грн, хоча на рахунки боржника кошти від ТОВ "Юмин" з посиланням на договір від 31.01.2017 в якості фінансової допомоги не надходили.

ТОВ "Юмин" надав до суду копію договору від 20.11.2015 № 20/11-ФП-1, що, за ствердженням відповідача, було укладено між ним та позивачем про надання поворотної фінансової допомоги на суму 8 466 100 грн. Відповідач, посилаючись на цей договір, стверджував, що за ним саме боржник - ПрАТ "Дніпротрансмаш" надав ТОВ "Юмин" поворотну фінансову допомогу на суму 8 466 100 грн, із яких ТОВ "Юмин" повернув 990 370 грн. Строк повернення допомоги, як зазначено в договорі, - до 19.11.2018.

ТОВ "Юмин" також надало копію листа від боржника, датованого 31.08.2016 директору ТОВ "Юмин", згідно з яким боржник просив у платіжному дорученні №69 від 31.08.2016 на суму 8 302 000 грн вірним вважати призначення платежу: "Надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги згідно договору № 20/11ФП-1 від 20.11.2015 без ПДВ".

Між тим, банківськими виписками підтверджується, що в період з 17.11.2015 до 31.08.2016 ТОВ "Юмин" перерахувало на рахунки ПрАТ "Дніпротрансмаш" грошові кошти в сумі - 325 730 грн з призначенням платежу - надання поворотної фінансової допомоги згідно договору № 20/11ФП-1 від 20.11.2015, тобто, фактично ТОВ "Юмин" перераховував кошти боржнику ще до перерахування боржником ТОВ "Юмин" 8 302 000 грн.

З наведеного судами встановлено, що фактично протягом 2015-2018 роки саме ТОВ "Юмин" надавало поворотну фінансову допомогу боржнику, а не навпаки.

Більше того, матеріали грошових вимог кредиторів, які розглядались господарським судом Дніпропетровської області при відкритті провадження у справі про банкрутство та в попередньому судовому засіданні у цій справі, свідчать про критичний фінансовий стан боржника, який існував до укладення договору від 20.11.15. Так, у вересні 2015 були заявлені позови ПАТ "ВТБ Банк" до ПрАТ "Дніпротрансмаш" у справі № 904/8321/15 та № 904/8310/15 про стягнення з боржника заборгованості на користь банку на суму понад 122 млн. грн. Тобто, ще у вересні 2015 боржник не погашав заборгованості перед банком, тому у нього була відсутня можливість надавати фінансову допомогу іншим підприємствам.

В підтвердження правомірності перерахування боржником 4 680 000 грн на рахунок відповідача 07.02.2018 останній надав копію договору позики № 31/01 поворотної фінансової допомоги від 31.01.2017.

За цим договором позикодавець - ПрАТ "Дніпротрансмаш" мав надати позичальнику - ТОВ "Юмин" фінансову допомогу на суму 4 680 000 грн на термін з 31.01.2017 по 31.12.2018.

Банківськими виписками підтверджується, що 07.02.2018 від Держказначейської служби України на рахунок ПрАТ "Дніпротрансмаш" надійшли грошові кошти - відшкодування сум ПДВ у розмірі 4 681 364,90 грн.

В цей же день - 07.02.2018 з рахунку ПрАТ "Дніпротрансмаш" на рахунок ТОВ "Юмин" перераховано 4 680 000 грн з призначенням платежу - повернення фінансової допомоги за договором від 31.01.2017.

Тобто, у банківських документах щодо руху грошових коштів на рахунках боржника та документах, поданих відповідачем (копія договору від 31.01.2017 №31/01) містяться протиріччя щодо підстав перерахування коштів.

Для спростування цих протиріч відповідачем надано до суду копію листа боржника від 07.02.2018 № 07/02/1, адресованого ТОВ "Юмин", у якому боржник просив вважати вірним у платіжних дорученнях № 25 від 07.02.2018 на суму 4 680 000 грн призначення платежу: "надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги згідно договору 31/01 від 31.01.2017 без ПДВ".

Відповідач також стверджував, що 29.08.2016 між ТОВ "Юмин" (продавець за договором) та ПрАТ "Дніпротрансмаш" (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу №29/08. За цим договором ТОВ "Юмин" поставило боржнику, а боржник прийняв товарно-матеріальні цінності на загальну суму 12 155 730 грн. Поставка товару підтверджується видатковими накладними від 29.08.2016 №РН-0000271 та №РН-0000272.

Заборгованість ПрАТ "Дніпротрансмаш" перед ТОВ "ЮМИН" за договором купівлі-продажу від 29.08.2016 становила 12 155 730 грн. Договором передбачено, що покупець здійснює оплату за товар згідно рахунку продавця, шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця напротязі 90 календарних днів з дати поставки.

Боржник - ПрАТ "Дніпротрансмаш" заборгованість за поставлений товар ТОВ "Юмин" не сплатив.

Відповідачем подано до справи копію Акту заліку зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Юмин" та ПрАТ "Дніпротрансмаш", згідно з яким сторони провели залік зустрічних однорідних вимог за наступними договорами:

- договором від 20.11.2015 № 20/11ФП-1 (заборгованість 7 475 730 грн);

- договором від 31.01.2017 № 31/01 (заборгованість 4 680 000 грн);

- договором купівлі-продажу від 29.08.2016 № 29/08 на суму 12 155 730 грн.

З посиланням на цей Акт заліку зустрічних однорідних вимог, статтю 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідач стверджував, що взаємні зобов`язання між сторонами - ТОВ "Юмин" та ПрАТ "Дніпротрансмаш" на суму 12 155 730 грн. з 10.07.2018 вважаються припиненими.

З огляду на матеріали даної справи, суди попередніх інстанцій визнали докази - банківські документи, подані ліквідатором, більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем (копії договорів, листи про зміну призначення платежу), якими останній намагався довести факт перерахування грошових коштів у сумі 8 302 000 грн та 4 680 000 грн як поворотну фінансову допомогу.

Такі висновки зроблено судами також з урахуванням фінансового стану боржника - ПрАТ "Дніпротрансмаш", який ще у вересні 2015 мав значну заборгованість перед банком (понад 122 млн.грн.), та тієї обставини, що перерахування грошових коштів ТОВ "Юмин" відбулось в день отримання цих коштів від Держказначейської служби України на рахунки боржника, що може свідчити про намір останнього вивести кошти з метою непогашення заборгованості перед кредиторами, тобто про недобросовісну поведінку боржника.

Судом апеляційної інстанції додатково враховано, що ліквідатору банкрута посадовими особами банкрута не було передано бухгалтерської та іншої документації боржника, а відповідачем не надано до матеріалів справи первісних документів, а також документів бухгалтерського та податкового обліку, які-б підтверджували реальність, як господарської операції з надання боржником поворотної фінансової допомоги відповідачу, так і господарської операції з постачання відповідачем боржнику товару за договором купівлі-продажу № 29/08 від 29.08.2016.

Крім того, дослідуючи питання заліку зустрічних однорідних вимог, судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 29.08.2016 № 29/08 вбачається, що строк виконання грошових зобов`язань ПрАТ "Дніпротрансмаш" настав 29.11.2016.

Втім, за договором позики від 20.11.2015 № 20/11ФП позика надана по 19.11.2018, а по договору позики від 31.01.2017 № 31/01 фінансова допомога надана по 31.12.2018.

З огляду на зміст наведених договорів, станом на 10.07.2018 (дату проведення взаємозаліку) строк виконання зобов`язань зі сторони ТОВ "Юмин" ще не настав, тому, з урахуванням вимог статті 601 ЦК України, у сторін були відсутні правові підстави для проведення заліку.

Означені обставини стали підставою для висновку судів попередніх інстанцій, що боржник - ПрАТ "Дніпротрансмаш" використав грошові кошти, отримані від Держказначейства України, всупереч власним інтересам та інтересам його кредиторів, перед якими мав прострочену заборгованість.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що ПрАТ "Дніпротрансмаш" та ТОВ "Юмин", якому боржник перерахував фінансову допомогу, є заінтересованими особами у розумінні статті 1 КУзПБ, оскільки бенефіціарним власником (контролером) обох підприємств є ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, доданими до заяви ліквідатора.

З урахуванням вищевикладеного, господарськими судами у цій справі встановлено, що перерахування ПрАТ "Дніпротрансмаш" у період з 31.08.2016 по 07.02.2018 на користь ТОВ "Юмин" грошових коштів у сумі 12 047 630,00 грн здійснено безпідставно та протягом трьох років, що передували відкриттю 06.08.2018 провадження у справі про банкрутство, а такі дії призвели до зменшення активів боржника та неспроможності виконати зобов`язання перед кредиторами, чим порушені права та майнові інтереси кредиторів, оскільки зменшення активів впливає на розмір погашення їх вимог.

Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Предметом судового розгляду є позовна заява про визнання недійсним правочину про перерахування грошових коштів боржником, щодо якого відкрито справу про банкрутство.

Аналіз норм Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство застосовуються переважно при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012.

Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ №2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992, №31, ст. 440 із наступними змінами).

Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.

Як зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах провадження у справі № 904/903/20 про банкрутство ПрАТ "Дніпротрансмаш" (відкритого ухвалою суду 06.08.2018) до місцевого господарського суду у лютому 2020 року із заявою про визнання недійсним правочину в порядку, передбаченому положеннями статті 42 КУзПБ.

На підставі вищезазначених обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, за результатом розгляду спору по суті позов було задоволено повністю на підставі спеціальних положень законодавства про банкрутство.

Водночас, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що безоплатне відчуження майна (грошових коштів) на користь заінтересованої особи як дії боржника, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язань перед іншими кредиторами є сумнівними в частині їх добросовісності та набувають ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Тому спірний правочин з перерахування грошових коштів у сумі 12 047 630 грн з рахунків ПрАТ "Дніпротрансмаш" на користь ТОВ "Юмин" слід визнати недійсним згідно частини другої статті 42 КУзПБ.

За апеляційним переглядом справи суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову, однак у мотивувальній частині своєї постанови зауважив про те, що перерахування боржником на користь відповідача грошових коштів було вчинено у 2016 та у 2018 роках, тобто до набрання чинності КУзПБ, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 20 Закону про банкрутство, якою встановлені підстави недійсності, укладених боржником правочинів. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що на час подання позову та ухвалення оскаржуваного рішення набув чинності КУзПБ, а відтак судом враховано як положення статті 20 вказаного Закону, так і статті 42 КУзПБ.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, що викладені вище, Верховний Суд не ставить під сумнів висновки цих судів про безпідставність перерахування грошових коштів, що призвело до зменшення активів боржника та неспроможності виконати зобов`язання перед кредиторами, як і висновки про те, що такі дії боржника є сумнівними в контексті їх добросовісності та набувають ознак фраудаторного правочину.

У той же час, враховуючи приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів перевіряє правильність застосування судами до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ.

Так, частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі №3-1085гс15).

Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Водночас, під час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення частини третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 33/29, від 02.02.2021 у справі №910/12809/16, від 12.11.2020 у справі №911/956/17.

Як зазначалось вище, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позову про визнання недійсним правочину, з огляду на таке:

- станом на час вчинення спірних правочинів, ПрАТ "Дніпротрансмаш" та ТОВ "Юмин", якому боржник перерахував фінансову допомогу, були заінтересованими особами;

- перерахування боржником грошових коштів у сумі 12 047 630,00 грн здійснено безпідставно та протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Разом з тим, аналізуючи положення статті 20 Закону про банкрутство, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, та положення статті 42 КУзПБ, яка набрала чинності на момент звернення з відповідним позовом та його розгляду судом, Верховний Суд звертає увагу, що положення цих статей щодо підстав, наслідків не є повністю тотожними.

Так, на момент виникнення спірних правовідносин Законом про банкрутство не було передбачено трирічного строку на звернення, не було встановлено таких підстав для визнання правочину недійсним як боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Отже, висновки місцевого та апеляційного суду щодо можливості застосування положень статті 42 КУзПБ в частині встановленого законодавцем для звернення із заявою про визнання правочину недійсним трирічного строку та в частині укладення договорів заінтересованою особою є передчасними.

Колегія суддів касаційного суду зауважує на необхідності застосування в цьому випадку річного строку, передбаченого положеннями статті 20 Закону про банкрутство щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, оскільки саме ця норма права існувала на час укладення та виконання оспорюваного правочину (договору).

Разом з тим, апеляційний суд здійснив одночасне посилання і на положення статті 42 КУзПБ. При цьому, одночасне застосування цих норм, з урахуванням встановлених судом першої інстанції та апеляційної інстанції, в цьому випадку є неможливим.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2021 у справі № 923/278/17.

В рішеннях Конституційного Суду України неодноразово досліджувалися випадки застосування статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, відповідно до висновку Конституційного Суду, викладеного у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99, зазначений конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб, у випадках коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як вбачається з Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, ним не передбачено надання зворотної дії в часі положенням статті 42 цього Кодексу, як і будь-яким іншим положенням Кодексу. З огляду на таке, до договорів, які укладені до моменту набрання чинності КУзПБ застосовуються загальні чи спеціальні норми матеріального права, які визначають підстави недійсності цих договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину) .

Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, відповідно до якої визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Відтак правильним є висновок апеляційного господарського суду, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 20 Закону про банкрутство, однак незрозумілим є одночасне застосування цим судом вказаних положень та приписів статті 42 КУзПБ.

Відповідно до підпункту ґ) пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

З наведеного, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що в порушення вимог процесуального закону, судом апеляційної інстанції не наведено належного обґрунтування висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 42 КУзПБ (зокрема в частині, яка визначає період, протягом якого правочини можуть бути визнані недійсними), враховуючи висновки цього суду про те, що спірний правочин було вчинено протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а не одного року, як то передбачено нормами статті 20 Закону про банкрутство.

Колегія суддів враховує також правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у пунктах 164 постанови від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, згідно якого укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

Поряд з цим, Верховний Суд зауважує, що в оскарженій постанові суду апеляційної інстанції відсутні відповідні висновки та не досліджено питання можливості вирішення спору з урахуванням загальних норм цивільного законодавства як правової підстави заявлених вимог про визнання правочину недійсним.

З урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції частково погоджується з доводами касаційної скарги, зокрема щодо застосування апеляційним судом статті 42 КУзПБ без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

За змістом статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалена у цій справі постанова апеляційного господарського суду вищезгаданим вимогам в повній мірі не відповідає, оскільки судом необґрунтовано застосовано положення статті 42 КУзПБ (в частині, що визначає період, протягом якого правочини можуть бути визнані недійсними, та визначає в якості підстави її застосування обставини укладення боржником договору із заінтересованою особою), яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було враховано вищенаведені правові висновки Верховного Суду щодо порядку застосування статті 20 Закону про банкрутство та статті 42 КУзПБ під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними на підставі спеціальних положень законодавства про банкрутство, а відтак неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ТОВ "Юмин", скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у справі №905/1818/19 та направлення матеріалів цієї справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, зокрема у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого дати належну правову оцінку доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу, і в залежності від встановленого та вимог закону (з посиланням на норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин) прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення частково підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмин" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2021 у справі № 904/3069/18 (904/903/20) скасувати.

3. Справу № 904/3069/18 (904/903/20) в скасованій частині передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді О.О. Банасько

Н.Г. Ткаченко